Квіти для Лобановського

У вівторок, 10 серпня, розпочався VIII Меморіал Валерія Лобановського. Колеги, друзі, численні учні та прихильники таланту славетного тренера поклали квіти до пам’ятника, встановленого на київській арені «Динамо», що носить ім’я Валерія Васильовича.
У цьогорічних змаганнях беруть участь молодіжні збірні. У вівторок команда України, складена з футболістів 1990-91 років народження, на полі бородянського стадіону «Борекс» проекзаменує суперників з Ірану, тоді як у іншому півфіналі на столичному НТК імені Віктора Баннікова зустрічатимуться Росія та Туреччина. У середу відбудуться матч за третє місце та фінальний поєдинок.
У ці дні, напередодні старту традиційного турніру пам’яті найтитулованішого футбольного фахівця Східної Європи, його прихильники та всі небайдужі до гри мільйонів люди згадують про Валерія Лобановського.
…Геній великого українського тренера є предметом шанування не тільки на його батьківщині. Західні фахівці, які препарували методику Лобановського за його життя, вшановують Валерія Васильовича й після смерті. Свідоцтвом тому − цей матеріал з авторитетного англійського журналу FourFourTwo. Стаття експерта Джонатана Уїлсона побачила світ кілька років тому, напередодні днів пам’яті Метра.
Чи потрібний був Кройфф «Динамо»?
Вечоріло, але підлітки, що ганяли м'яч у дворі київської школи, ігнорували сутінки. Один з них − високий, із яскраво-рудою шевелюрою − був явно в ударі, розправляючись із кількома суперниками одразу. Декількох студентів-математиків, що спостерігали за цим шоу, мало цікавили витончені фінти й точні удари рудого, їм ніяк не давалася важлива контрольна. Коли, нарешті, через темряву футбольну баталію було припинено, вони зважилися: «Лоб, іди сюди, потрібна твоя допомога!» Рудий лишень обтер піт із чола й заходився допомагати товаришам. За якихось п'ять хвилин рішення було знайдено. Прізвище юнака недарма скоротили до одного складу − прізвисько Лоб дісталося йому в нагороду за феноменальні математичні здібності.
Валерій Лобановський − видатний футболіст своїх часів, а згодом великий тренер − уже на всі часи − так і залишився математиком. В основу його концепції лягла древня піфагорійська мудрість: усе є число. Математично вирахувані комбінації, що мали в своєму арсеналі його команди, місяцями відпрацьовувалися на тренуваннях, очікуючи моменту, щоб бути втіленими в матчах найвищого рівня й змусити говорити про свого творця увесь світ.
Багато хто порівнювали Лобановського з його голландським сучасником Рінусом Міхелсом. Тактики київського «Динамо» й «Аякса» середини 70-х були дуже схожі. Гравці не були прив'язані до конкретної позиції, швидко, легко й невимушено підмінюючи один одного. Все це геть-чисто збивало суперника з пантелику, роблячи команди, керовані тренерами-новаторами, практичними непереможними.
Втім, якщо в «Аяксі» виблискував легендарний Йохан Кройфф, у «Динамо» не було настільки яскраво вираженого лідера. Закордонні футбольні фахівці дивувалися, чому цю роль не може взяти на себе, скажімо, Олег Блохін. І пояснювали все тим, що в тоталітарній радянській державі навіть спортивний колектив розглядається як механізм, де всі деталі безособові, і, отже, лідера бути не може. Так, мабуть, Кройффу з його «его» навряд чи знайшлося б місце в київському «Динамо». Але це аж ніяк не означає, що в Лобановського не було лідерів. Його команди можна порівняти з бджолиним роєм, де ватажок зовні нічим не відрізняється від інших бджіл, і, отже, не впадає в око, але саме від нього й тільки від нього залежить траєкторія польоту рою.
Коли команда йшла в атаку, функції лідера брали на себе футболісти, відповідальні за зв'язки між лініями. Їх змінювали гравці, що руйнують ці зв'язки в суперника, якщо необхідно було не дати здійснитися планам опонента. Словом, «Динамо» вміло пристосуватися до будь-яких обставин, спонукаючи порівнювати свого тренера скоріше із шаховим гросмейстером, ніж із винахідником геніального механізму.
У футбол грають і без м'яча
Природа не наділила Валерія високою швидкістю, зате форвард блискуче контролював м'яч і мав убивчий удар з лівої. Вболівальники прозвали його Шнуром − він і насправді нагадував ласо, що заарканило шкіряну сферу.
А «сухий лист», після якого м'яч не раз опинявся у воротах безпосередньо з ударів від кутового прапорця, став справжньою легендою. Мабуть, лише бразилець Гаррінча балував футбольних гурманів трюками такого рівня. Футбол, у який грав Лобановський, був до снаги тільки гравцеві з найвищим інтелектом. Валерій завжди був жадібним до знань − закінчивши школу із золотою медаллю, він став студентом КПІ, успішно сполучаючи навчання із заняттями шкіряним м'ячем.
В 1961 році «Динамо» уперше стало чемпіоном СРСР, через три роки виграло Кубок Союзу. Успіх своєї команди кияни багато в чому зв'язували з Валерою Лобановським − гравцем, котрий персоніфікував нову епоху. Навряд чи хто з уболівальників здогадувався, що між їхнім улюбленцем і тренером «Динамо» Віктором Масловим уже пробігла чорна кішка. Маслов був прибічником оборонної тактики, незважаючи на нещадну критику. (Якось у газеті з'явилася фотографія, де чотири динамівці пресингують суперника, що контролює м'яч; текстівка була більш ніж категоричною: «Такий футбол нам не потрібний!») Ця тактика приносила свої плоди − у період з 1966 по 1968 року «Динамо» тричі вигравало медалі союзної першості. Але... вже без Лобановського.
«Валерій не любив рутинну роботу, він був прекрасним тактиком і вважав, що успіху можна досягти інакше − красиво й без шкоди для результату, − згадував тодішній партнер Лобановського по «Динамо» Віктор Серебряников. − Втім, думаю, що саме в суперечках з Масловим народився Лобановський-тренер».
Коли в 1968 році команда Маслова оформила чемпіонський хет-трик, «Шахтар», за який тоді виступав Лобановський, завершив турнір на чотирнадцятому рядку таблиці. 29-річний гравець повісив бутси на цвях, заявивши, що «перенаситився антифутболом». І − оголосив себе прихильником тієї ж оборонної тактики. «Щоб атакувати, у першу чергу необхідно залишити без м'яча суперника, − казав молодий наставник «Дніпра». − Логічніше, що одинадцять гравців упораються із цим краще, ніж п'ятеро... Найважливішим у футболі є не те, як гравець виглядає із м'ячем у ногах, а те, чим він займається, коли м'ячем НЕ володіє... Футболіст високого рівня складається з одного відсотка талант й 99 − каторжної праці».
Ідеї, що випередили час
Згадує один із знаменитих вихованців Лобановського − нападник Сергій Юран: «Рідко хто з тренерів вимагає, щоб форвард відпрацьовував у своєму штрафному майданчику. Той же Олег Романцев у «Спартаку» та збірній Росії казав мені про самовіддачу, але тільки на половині поля суперника. На його думку, кожний гравець повинен ефективно виконувати свою роботу й не заважати займатися тим же партнерам по команді. Лобановський же вважав, що професіонал повинен уміти робити все. Зараз я усвідомлюю, що кращий період своєї кар'єри провів, працюючи саме з Валерієм Васильовичем. Такі тренери, як він, народжуються раз у сто років».
В 1971 році Лобановський вивів «Дніпро» у вищу Лігу, а за два сезони − очолив київське «Динамо». Молодого тренера відразу ж чекав тріумф − йому скорилися чемпіонство й Кубок Союзу. А в 1975 році про Лобановського загомонів увесь світ − кияни виграли Кубок володарів кубків, ставши першим радянським клубом, що підкорив подібну вершину.
І тут не обійшлося без математики. В 68-му році Лобановський познайомився з молодим академіком Анатолієм Зеленцовим, котрий прагнув поліпшити гру з використанням математичних методів. У лабораторії їхнього творчого тандему народилося багато оригінальних ноу-хау. Наприклад, комп'ютерна оцінка дій підопічних. «У моє буття гравцем тренерам доводилося набагато важче, − неодноразово говорив Лобановський. − Футболіст міг заперечити будь-якому зауваженню наставника, відеоповторів же не було, й довести чиюсь правоту було практично неможливо. В «Динамо» ж на ранок після матчу вивішується аркуш із цифровими характеристиками дій кожного футболіста, і можна вести предметну розмову...»
Сьогодні близько чотирьох десятків вихованців Валерія Лобановського працюють тренерами на вищому рівні по всій земній кулі. Цей загін не дасть канути в Лету методам роботи свого Вчителя. Втім, про це подбали задовго до смерті Лобановського. І не тільки в Україні. Коли в 1997 році в Італію на практику приїхала група російських тренерів, їм удалося викликати на відвертість тренера «Ювентуса» Марчелло Ліппі. «Були часи, коли ми, італійці, переймали радянський досвід, − сказав один із найбільш титулованих наставників кальчо. − Ми спостерігали за роботою Лобановського в «Динамо» й адаптували його методи до наших умов. Нововведення прижилися. Раціональний футбол нині в моді, і саме за ним − майбутнє...»
Валерій ЛОБАНОВСЬКИЙ
Народився 6 січня1939 року у Києві. Помер 13 травня 2002 року в Запоріжжі.
Ігрове амплуа − лівий крайній і центральний нападник. Починав грати в столичній ДЮСШ, потім − у ФШМ. Виступав за команди «Динамо» Київ (1957-1964), «Чорноморець» Одеса (1965-1966), «Шахтар» Донецьк (1967-1968).
У чемпіонатах СРСР провів 258 матчів, забив 71 м’яч. Чемпіон СРСР 1961 р., срібний призер чемпіонату СРСР 1960 р., володар Кубка СРСР 1964 р.
За збірну СРСР провів два матчі, за олімпійську команду − сім матчів, забив один м'яч. Двічі входив до списку 33-х найкращих гравців СРСР.
Клубна тренерська кар’єра: «Дніпро» Дніпропетровськ (1969-1973), «Динамо» Київ (1974-1982, 1984-1990, 1996-2002).
8-разовий чемпіон СРСР (1974, 1975, 1977, 1980, 1981, 1985, 1986, 1990 р.), 6-разовий володар Кубка СРСР (1974, 1978, 1982, 1985, 1987, 1990 р.), володар Кубка Кубків 1975, 1986 р., Суперкубка УЄФА 1975 р.
5-разовий чемпіон України (1997, 1998, 1999, 2000, 2001 р.), 3-разовий володар Кубка України (1998, 1999, 2000 р.).
Очолював збірну СРСР у 1975-76, 1982-83, 1986-90 рр. Учасник фінальних турнірів чемпіонатів світу 1982, 1986 і 1990 р. Під його керівництвом збірна СРСР стала віце-чемпіоном Європи 1988 р., бронзовим призером Олімпійських Ігор-1976. Усього як наставник збірної провів 77 матчів (42 перемоги, 19 нічиїх, 16 поразок).
Тренував збірні ОАЕ (1990-93 р.) і Кувейту (1994-96).
Із січня 1998 по грудень 2001 р. - головний тренер збірні України.
Заслужений тренер СРСР (1975).
Нагороди: ордени «Знак пошани» (1971), Трудового Червоного Прапора (1987). Кавалер Рубінового ордена УЄФА «За заслуги». Герой України (посмертно).
Ім’я В.Лобановського носить київський стадіон «Динамо».

Источник: Федерація футболу України | Прочитать на источнике