Олексій Губанов: «Нам не потрібне лохнесське чудовисько, щоб затягнути туристів»

Коли слухаєш заступника голови обласної державної адміністрації Олексія Губанова про плани влади стосовно розвитку регіону, дивуєшся: про яку область він говорить? Глобальні плани чиновників, об’єднані в концептуальний проект «Західна брама», не лише дивують, а просто шокують. Центр західноукраїнського туризму, міжнародний бізнес-форум, центр видобутку бурштину — влада, здається, всерйоз вважає, що зможе змусити Рівненщину заробляти на себе гроші, а не бути дотаційною областю. Жодних дат реалізації хоч одного проекту автор «Західної брами» Олексій Губанов не називає, наголошуючи на довгостроковій перспективі.

— Найамбіційніший проект обласної влади — так звана «Західна брама». Чи можна говорити про якісь конкретні кроки щодо її реалізації?
— Власне, будь-яка ідея реалізовується у три етапи: концептуальне напрацювання, стратегічні розробки та планування. Щоб дійти до третього етапу, потрібно запропонувати якийсь початковий концепт.
Понад рік тому ми почали консультації з приводу перспектив розвитку області. Все почалося зі спроби зрозуміти: у чому головна суть цієї місцевості. І ми зрозуміли — це місце є перехрестям. І дороги тут перехрещувалися недарма: з одного боку — кордон з Білоруссю, з іншого — західний кордон, тут навіть один з двох на Західній Україні аеропортів знаходиться. Разом з тим, Рівненщина також перебуває на стику культур, релігій. Зрозумівши таку важливу деталь, ми побачили, що ця особливість регіону зовсім не використовувалась. Власне, тому й виникла концепція «Західної брами».
Інша початкова позиція — це необхідність заробляти самим на себе. Область сьогодні своїми силами заробляє один мільярд гривень, витрачає — три. А для нормального розвитку території потрібно п’ять. Тобто ми є дотаційним регіоном. Завдання змінити цю неприємну математику на хоча б нульовий баланс — дуже складне. І для цього потрібні проекти, якісь процеси, які знаходяться далеко за межами нинішніх можливостей і відрізняються від всього того, що ми маємо сьогодні.
— Завдяки чому в нашій області може настільки кардинально змінитися ситуація?
— Сьогодні конкурувати зі Сходом у промисловій сфері Рівненщина, зрозуміло, не зможе. Розраховувати на те, що тут з’явиться кілька заводів-гігантів, завдяки яким ми розбагатіємо, не доводиться. Тому нам потрібно шукати способи концентрації ресурсів, притаманним саме нам.
Так з’явилися чотири «стовпи» «Західної брами» — природні ресурси, ділова та соціальна активність, розвиток туризму. Перший зрозумілий — раціональне використання природних ресурсів. У нас багато можливостей у вирощуванні буряків, м’ясо-молочному виробництві, лісовому господарстві, добуванні та переробці торфу та бурштину. Це те, що лежить на поверхні, — подарунок природи, який потрібно ефективно використовувати.
Три інших основи нашого проекту на поверхні не лежали. Ми зрозуміли необхідність концентрувати ділову активність саме на нашій території. І тут згадали про ідею Великої Волині від наших попередників. Звісно, ми не сприймали її винятково в історичному чи культурному розрізі. Але розширення нашої активності в діловому сенсі за межі області, десь на 150-200 кілометрів навколо нас, дає великий додатковий ресурс. Адже географічно сусідні Волинь і Полісся за ментальністю, ресурсами, культурою майже однорідні. Тому ми вважаємо, що Рівне могло б стати центром ділової активності цього регіону.
— Ви хочете заманити сюди бізнесменів?
— Так, в основі напряму «концентрація ділової активності» лежить організація масштабного міжнародного бізнес-форуму. Про формат говорити рано, але збираємось консультуватися з організаторами бізнес-форуму у Санкт-Петербурзі. Це перший проект, за яким є вже напрацювання й домовленості. Рівненський форум має стати комунікативним майданчиком з проблематики бізнесу конкретного регіону. Думаю, місце проведення — краще не придумаєш. Адже якщо організовувати його у великому місті, він може там «загубитись», а присвячувати життя цілого мегаполіса одному форуму — неможливо. Маленьке місто, таке як швейцарський десятитисячний Давос, цілком може протягом якогось часу працювати лише на один проект.
Перша головна проблема — розвиток інфраструктури. Але в цьому і є головний інтерес — ставимо перед собою цілі за рамками наших можливостей, а потім робимо все можливе, щоб їх досягти. Наша головна перевага перед іншими областями — і з Києва, і з Заходу до нас, завдяки Євро-2012, можна приїхати нормальними дорогами. До того ж, маємо працюючий аеропорт.
— І чого нам не вистачає для цього форуму?
— Форум є заходом щорічним, а не одноразовим футбольним чемпіонатом. Якщо інфраструктура відбудовується, вона надалі буде задіяна постійно. Нам не вистачає готелів та конференц-залів для засідань. Але хто їх будуватиме, якщо не буде замовлень? Проект бізнес-форуму передбачає такі замовлення весь час.

— У напрямі «концентрація туристичної активності» ви говорите про можливість залучення великої кількості туристів. Чим?
— Нам не потрібне лохнесське чудовисько, щоб затягнути сюди туристів. Ми маємо дуже багато туристично привабливих місць, причому і культурно-історичних, і мистецьких, і військових. З однієї історії ми можемо брати слов’янську добу, козаччину, першу світову (Брусилівський прорив), другу світову, навіть УПА — тут також можна розробити цікаві ідеї. Причому, на всій цій великій території вистачає й середньовічних замків. Але немає все того ж — інфраструктури. Тож хочемо взяти на себе обслуговування близько 200 різнопланових туристичних маршрутів, від історико-культурних до екстремальних, а також екологічних маршрутів.
Обслуговування — це забезпечення необхідним та запрошення туристів. Якщо ми зможемо організувати масштабний форум, то розвинута інфраструктура одночасно працюватиме й на туристичну галузь. Щоб люди дізнавалися про наші туристичні пропозиції, готуємо Інтернет-портал з докладною інформацією про маршрути, пам’ятні місця і т.д. Ми вже звернулися до наших фотохудожників, щоб забезпечити ці описи класними фото.
— Як буде виглядати запропонований вами етнопарк?
— Етнопарк — це Західна Україна в мініатюрі. Тут плануємо розмістити музейні експонати, малі архітектурні будівлі, постійні фестивалі, пленери для художників, ярмарки. Все, що пов’язано з нашою культурою, повинно концентруватися у цьому місці. І головне — це все має працювати постійно, щоб людина розуміла — у будь-який момент вона потрапить чи то на ярмарок, чи на фестиваль.
Ще один напрям туристичного розвитку — створення центру археології в Пересопниці. Для цього насамперед відремонтуємо дорогу до села. Щоб не повторити помилку Берестечка, де люди збираються раз на рік, плануємо в Пересопниці відкрити постійну експозицію у спеціально побудованому приміщенні. Крім цього, хочемо започаткувати у Рівному фестиваль молодого, непрофесійного кіно.

— Ключовим словом для всіх цих планів є «інвестиції». Наскільки вони будуть потужними і чи будуть взагалі?
— Повертаючись до розділу «концентрація ділової активності», скажу: ще одним його етапом є створення Інвестиційного центру. Те, що на реалізацію якихось ідей немає грошей, — це ілюзія. Грошей не буде тоді, коли не буде цікавої ідеї, пропозиції. Навіть є місцеві інвестори, які не розуміють, куди можна вкласти гроші. Коли ми почали співпрацювати з Євросоюзом щодо залучення допомоги та інвестицій, стало очевидним, що вони готові давати гроші — від двох до десяти мільйонів гривень, що для них є сумою незначною. Але ми не маємо готових проектів для залучення цих грошей. Влада, яка працювала до нас, довела, що сюди можна приводити серйозні виробничі інвестиції. Якщо є готовий нормальний проект.
— А чи існують проекти, близькі до завершення?
— Треба розуміти, що цим всім ми займаємось два місяці. Сказати, що через тиждень або до кінця літа у нас будуть готові інвестпроекти, я не можу. Але думаю, до кінця року 50 відсотків ідей вже будуть належно оформлені для отримання фінансування. Слово «влада» звучить голосно, але насправді людей на реалізацію задуманих нами ідей не вистачає.

— Для чого потрібна велика кількість нарад під вашим головуванням, які проводяться декілька разів на тиждень?
— Я прихильник постійної комунікації. Без колективного обговорення ідей досягти їхньої реалізації важко. Все, що я розповідаю, це не мій продукт. Це продукт колективний. Якби лише я створював ці проекти, минуло б років п’ять. А коли обговорюється п’ятьма-десятьма фахівцями, проект стає урівноваженим.
Як зазвичай роблять чиновники? Найвищий керівник дає вказівку підлеглому. Той викликає начальника відділу, котрий, у свою чергу, перенаправляє завдання на якогось спеціаліста. І в результаті певне глобальне стратегічне питання вирішує одна людина. Тому моя практика на робочому місці — велика кількість колективних обговорень із залученням зовнішніх експертів. Ресурсу мізків тих, хто працює в адміністрації, для таких ідей недостатньо.
— Не боїтеся, що ваші проекти люди не сприймуть, вважаючи саморекламою?
— Справді, на нинішньому етапі планування до нас долучаються люди, які у своїй роботі насамперед займаються стратегуванням, проектуванням. Для людей, які звикли до чогось конкретного, це все поки не цікаво — утопія, мильна бульбашка, піар. Це нормально. Якби всі люди були стратегами, не було б кому хліб вирощувати. Тому ілюзій стосовно того, що сьогодні «Західна брама» зацікавить всіх, у мене немає. Коли почнеться якесь будівництво, зацікавлених осіб буде значно більше. А нині ми залучаємо експертів — якщо мова про туризм, то запрошуємо найкращих етнографів, культурологів, представників туристичних структур, навіть юристів.

— Давайте згадаємо конкретні проекти, про які ви також неодноразово говорили. Яким чином стадіон «Авангард» може заробляти, як ви стверджуєте, п’ять мільйонів гривень?
— Інвестиційні пропозиції щодо використання приміщень стадіону вже готові. Ведемо переговори з двома інвесторами. Щоб використання стадіону було не лише ефективним, а й прибутковим, пропонуємо розвинути на базі «Авангарду» спортивно-розважальну інфраструктуру — готель, кафе, більярдна, фітнес-центр та музей спортивних досягнень. Також стадіон зможе заробляти на проведенні концертів, спортивних змагань та інших масових заходів. За оптимістичними підрахунками, це даватиме в рік прибуток п’ять мільйонів. А нині реконструкція цього об’єкта обійдеться приблизно в тридцять мільйонів.
— Але все впирається у те, хто буде його власником...
— Яка різниця, у чиїй власності буде перебувати «Авангард»? Хіба його можна забрати з собою або в щось переробити? Чи нехай це буде Колізей, аби в комунальній власності? Я вважаю, що краще передати стадіон у приватні руки, нехай у довгострокову оренду, щоб він все-таки розвивався. Місто Рівне у найближчі сто років не знайде грошей на повну реконструкцію «Авангарду».

Источник: Газета "Рівне вечірнє" | Прочитать на источнике