Олександр Буров: «Краща допомога обдарованій дитині – розвинути можливість і бажання саморозвитку»

З нашої точки зору, обдаровані всі діти, проте не кожен має умови для реалізації своєї обдарованості у всіх сферах. Можна виділити задатки – властивості, що дані від природи, здібності – це потенційні можливості, що проявляються в діяльності, і обдарованість – результат і свідчення високого рівня розвитку людини. При розгляді обдарованості існують два моменти. Перший – це сфера, в якій дитина має здібності, а друге – її реалізація в соціумі, тобто – чи зможе вона стати тим, кого називають талановитим чи генієм. Інтелект у структурі загальної обдарованості становить до 30%, адже обдарованість може бути, скажімо, у фізичній сфері або творчості. Часто обдарованими дітьми називають тих, хто досяг успіхів в одній чи двох сферах. Щодо них іноді використовують спеціальний термін «сольвенти». У нас, як і у російських колег, існує таке поняття як усебічна обдарованість.
Сьогодні панує такий підхід, що обдарованість має складну структуру, багатовимірність. Є кілька загальновизнаних типів спеціальної обдарованості за сферами діяльності – технічна, наукова (в т.ч. математична), музична, поетична, художня, артистична та ін. Фундаментом для цього є відмінність у фізіології - особливості нервової системи, обміну речовин, які закладаються на генетичному, ембріональному рівні. Відкриття і дослідження в цій сфері тривають.
У нашій країні спеціальний Інститут обдарованої дитини було створено лише три роки тому. В деяких зарубіжних країнах робота з обдарованими дітьми проводиться централізовано і вже має свої традиції. Так, в Японії до семи років дітям надається повна свобода і підтримка, відтак досягає успіхів той, хто більше працює. Це призводить до інерції надмірної праці, як і в Кореї, тому тут актуальна проблема збереження здоров’я дітей. У Китаї від часів Конфуція існує система пошуку обдарованих дітей на державному рівні. В 1978 році Китай проголосив національну програму роботи з обдарованими дітьми – готують спеціальних вчителів, існує система відбору дітей, а особливо талановитих збирають у спеціальних школах. Протягом останніх 30 років все більше уваги обдарованим дітям приділяють у країнах Європи та Америки, в цю галузь робиться чимало інвестицій. Китайці вважають, що мають 3% обдарованих дітей, а це – аж 7 мільйонів. Для порівняння, в Європі - 3-5%, за вітчизняними даними – 5-8%, канадці вважають, що 70% дітей обдаровані.
Обдаровані діти – це особливі діти. Вони є найбільш чутливими до соціуму і на рівні сім’ї. Часто батьки впадають у крайнощі, вважаючи, що їхня дитина найкраща чи, навпаки, має не «висовуватися». У дитини треба формувати правильну самооцінку, не завищувати і не занижувати її. Існує думка, що обдаровані діти – найбільш конфліктні, і їм важко соціалізуватися. Втім, якщо дитина всебічно розвинена або розвивається гармонійно, проблем із соціумом не буває. Хоча існує інша проблема: наша система освіти розрахована, насамперед, на виховання середньої особистості, а обдаровані діти – досить часто екстремальні, нестандартні. Тож проблеми виникають у вчителів. Якщо дітей у шкільному класі було б 10, то вдалося б гнучкіше керувати процесом. А коли дітей в класі 30-40, психологічно і фізіологічно вчителям важко. Наш інститут саме і досліджує, як допомогти вчителям і батькам підтримувати і розвивати обдарованість.
Найкраща допомога, яку батьки і вчителі можуть надати дитині, – це розвивати можливість і бажання саморозвитку, водночас не перевантажуючи її. Намагатися виявити якомога раніше схильності, створити сприятливе емоційне середовище, допомагати вчитися. Чинні загальні програми не сприяють розвитку індивідуальності. Потрібен перехід від догмата «середнього учня» до індивідуальної роботи з дітьми. Система освіти має бути не екстенсивною, тобто кількісною, а якісною – створювати у дитини мотивацію, розвивати здатність мислити самостійно.
Олександр Буров, заступник директора з наукової роботи Інституту обдарованої дитини НАПН України, «Вечірній Київ»

Источник: Хрещатик - Київська мунiципальна газета | Прочитать на источнике