Комуністи полізли в пузир

Компартія України прагне націоналізувати горілчану промисловість
Перетворити справу виробництва «зеленого змія» з приватної на державну – таку позицію фракції комуністів у Верховній Раді оприлюднив Євгеній Царьков. Народний депутат і, водночас, перший секретар Одеського обкому КПУ, виступаючи на засіданні дискусійного клубу МАУП зазначив: комуністи виступають за націоналізацію лікеро-горілчаної промисловості або хоча б отримання державної частки у виробництві вітчизняного алкоголю. Товариш Царьков повідомив також, що фракція комуністів провела необхідні розрахунки і стверджує з усією відповідальністю: націоналізація горілчаної промисловості збільшить надходження до бюджету на 84 млрд гривень на рік. А ці кошти, як, за твердженням Євгенія Царькова, вважають комуністи, могли б повністю забезпечити фінансування медичної галузі. Фактично, одеський ленінець не повідомив нічого нового, він лише підтвердив, що українські комуністи не відмовляються від принципів. Серед яких - введення державної монополії на виробництво та реалізацію лікеро-горілчаних напоїв, про що чорним по білому написано в програмі КПУ. Зі свого боку, українські виробники спиртного відомих світових брендів вважають введення державної монополії неефективним кроком, водночас, закликаючи державу посилити контроль над виробництвом. Мовляв, шляхом жорсткого контролю держава у змозі приборкати алкогольних тіньовиків, які не сплачують податки, і збільшити в такий спосіб надходження до бюджету, покращити якість продукції. Експерти теж вважають неефективною націоналізацію горілчаної промисловості через корумпованість та неефективність вітчизняних державних структур. Щодо світового досвіду: попри провал спроби ввести сухий закон у США і Фінляндії, повний крах вікопомної антиалкогольної кампанії в СРСР середини 80-х, існує позитивний, у цілому, досвід Швеції, де державна монополія, яку введено не на виробництво, а на роздрібний продаж алкоголю, принесла непогані плоди. Та з точки зору експертів, ми – не Швеція, в нас горілчаний соціалізм не має жодних шансів… Думка горілчаних виробників Геннадій Васюков, директор з правових питань ЛГЗ «Хортиця»: Комуністи 90 років тому вже націоналізували всю промисловість – фабрики і заводи, і ми бачили, до чого це призвело. Зараз абсолютно інша ситуація. До нинішнього моменту держава показує себе неефективним власником. Пропонуємо, навпаки, демонополізувати ті галузі, де ще існує державна монополія. Наприклад, спиртову. Так, у Росії ще в 1998 році було скасовано монополію на виробництво спирту. Ми вважаємо, що лише конкурентні умови на ринку зроблять українську економіку сильнішою, в результаті чого з'являться додаткові робочі місця і зростуть надходження до держбюджету. Наталя Коновалова, директор з корпоративних комунікацій і зв'язків з громадськістю компанії Nemiroff: Незалежно від того, яка політична сила пропонує ввести державну монополію на лікеро-горілчану промисловість, на наш погляд, такий крок не може принести позитивних результатів ані для держави, ані для виробників. Не секрет, що значна частина українських виробників горілки сьогодні продовжує працювати «в тіні» і не платить податків. Такі виробники мають цінову перевагу, хоча якість продукції їхнього виробництва неможливо проконтролювати. Ця ситуація шкодить інтересам як споживачів, так і держави. Але ж уведення монополії не розв'яже цієї проблеми: ми вже маємо монополію на виробництво спирту. Виходить, нелегальна горілка виробляється з легального спирту державного виробництва! Це ще одне свідчення того, що держава не здатна бути ефективним власником. Але ми, легальні виробники алкоголю, вважаємо, що вона в змозі і зобов'язана бути ефективним контролером. Тож ми – за посилення державного контролю над виробництвом і обігом спирту та горілки, адже таким чином успішно вирішуються питання як наповнення бюджету (через розширення бази оподаткування), так і якості продукції та безпечності її для споживачів. Коментарі експертів Тарас Загородній, бізнес-консультант Ми, на жаль, не Швеція і не Норвегія. В нашій корумпованій державі введення державної монополії на горілку призведе лише до створення додаткового джерела чорного фінансування корумпованих чиновників. Що означає «отримання державної частки у виробництві лікеро-горілчаних виробів»? Намагання створити ще одну держструктуру, непрозору, як і всі існуючі. І замість бюджету горілчані надприбутки потечуть до кишень "відповідальних" службовців. Це у Швеції, де рівень корупції найнижчий у Європі, монополія себе виправдовує – і п‘ють менше, ніж раніше, і казна поповнюється. А в нас – не та якість керування державою, поки що… Тетяна Монтян, юрист Державна монополія на будь-що - явище вкрай негативне. Результатом горілчаної націоналізації стане масовий гін самогону містами і селами. Бо, якщо хтось пам‘ятає, казенні заводи в змозі виробляти лише пляшки–«чебурашки» без козирків, в яких плещеться дивна рідина із запахом сивухи. Я достатньо стара, аби пам‘ятати яке лайнище під назвою «горілка» випускали казенні радянські заводи, проте й досить молода, аби розуміти: так має бути не завжди. Щодо мільярдів, які, нібито, потечуть до бюджету – це звична комуністична маячня. Світовий досвід Російська імперія, СРСР Першу російську алкогольну монополію було встановлено в 1474 році Іваном III. Вона діяла до 1533 року. У 1652 році було введено другу державну монополію, яка протрималася 29 років. У 1696 році Петро I заснував третю державну монополію. Через 20 років, у 1716-му, цар ввів свободу винокуріння в Росії, обложивши виробників «винокурним митом». Четверту монополію було введено (з ініціативи міністра фінансів Сергія Вітте) в 1895 році, проте повною мірою вона діяла з 1906 по 1913 рік. Винна монополія розповсюджувалася на очищення спирту і торгівлю міцними спиртними напоями. Винокурні заводи могли належати приватним підприємцям, проте вироблюваний ними спирт купувався казною, проходив очищення на державних складах і продавався в державних винних лавках. У 1913 році загальна виручка від винної монополії сягала 26 відсотків доходів бюджету Росії. З початком Першої світової війни торгівлю спиртними напоями було заборонено. П'яту монополію на алкоголь було введено в січні 1924 року. У 1985 році, незадовго до початку антиалкогольної кампанії, продаж горілки давав третину доходів від торгівлі продовольством або одну шосту частину всього товарообігу радянської торгівлі. США У 1917 р. Конгрес США прийняв і направив на затвердження штатів проект Вісімнадцятої поправки до Конституції про введення «сухого закону». У вересні 1917 р. у країні було припинено виробництво віскі, а в травні 1919-го така сама доля спіткала пиво. У жовтні 1919 р. було прийнято закон Волстеда, який регламентував примусову реалізацію Вісімнадцятої поправки (всупереч вето президента Вудро Вільсона). З 1 липня 1919 р. на території США було повністю заборонено продаж спиртних напоїв, а 16 січня 1920 р. набула чинності Вісімнадцята поправка до Конституції США (Eighteenth Amendment to the United States Constitution). Антиалкогольні заходи були вкрай непопулярні, до того ж, вони істотно зашкодили національній економіці і спричинили різке підвищення рівня організованої злочинності. Гангстерські угрупування (бутлегери) наживалися на контрабанді і підпільній торгівлі спиртним, яка не обкладалася податками. Під тиском громадськості в грудні 1933 р. було прийнято Двадцять першу поправку до Конституції США, що відміняла загальнонаціональний «сухий закон». На рівні окремих штатів обмеження залишалися. Оклахома, Канзас і Міссісіпі залишалися «сухими» ще в 1948 р. Штат Міссісіпі останнім з усіх зняв обмеження в 1966 р. Фінляндія «Сухий закон» набув чинності 1 червня 1919 року. Він закріпив за державною алкогольною компанією монопольне право на виробництво, імпорт і продаж алкогольних напоїв. У результаті стрімко підскочили самогоноваріння і контрабанда спирту. Поліція, прикордонники, митники не мали сил та ресурсів, аби припинити незаконне виробництво, контрабанду і продаж алкогольних напоїв. Контрабанда спирту давала шалені надприбутки. «Лівий» спирт завозився до країни кораблями через Фінську затоку. У будь-якому ресторані Хельсінкі, знаючи «кодові» слова, можна було замовити кріплений спиртом чай або каву. Наприкінці 1931 року уряд оголосив всенародний референдум з питання про відміну сухого закону. 29-30 грудня 1931 р. 546 тис. виборців (понад 70%) проголосували "за", тоді як "проти" було подано 217 тис. голосів. У голосуванні взяли участь 44% громадян, що мали право голосу. Парламент схвалив відміну закону: 120 депутатів проголосували за його відміну, і лише 45 — проти. 5 квітня 1932 року о 10:00 магазини з продажу алкоголю були відкриті по всій країні. Швеція За легендами, шведів привчили до алкоголю поляки й українці в часи походів Карла XII. Сьогодні в країні – державна монополія на продаж алкоголю. Йдеться про монополізовану роздрібну торгівлю і високі ціни на напої за рахунок акцизів і податків. Лише одне акціонерне товариство, яке належить державі, - Systembolaget - має право на продаж міцних напоїв, вин і пива. Сенс вирішення проблеми в Швеції в тому, що країна відмовилася від повної монополії на виробництво і споживання алкоголю - за ліцензією компанії мають право виробляти спиртне. Влада частково зберегла монополію у формі контролю за продажем у роздріб. Швеція рухалася до такої схеми понад століття. Сьогодні в Швеції найдешевша горілка - фінська «Коськен корва» – коштує від 180 крон, тобто від 24 доларів, російська «Столична» - 230 крон (31 у.о.). У продуктових магазинах не можна купити нічого міцнішого за слабке триградусне пиво. Спиртне продається лише у спеціалізованих державних магазинах Systembolaget. Їх кількість обмежена, час роботи - теж. По всій Швеції їх налічується всього 400, в півторамільйонному Стокгольмі - лише 12. При цьому працюють вони з десятої до шостої, в суботу лише до третьої, неділя - вихідний. Як кажуть, хто не встиг, той запізнився. У середині XIX століття споживання спиртного, в основному горілки, в Швеції вже досягало 46 літрів на рік на душу населення. Нинішні показники - близько 6 літрів. Крива «алкогольних» захворювань стрімко пішла вниз…
Еміль Крупник, «Вечірній Київ»

Источник: Хрещатик - Київська мунiципальна газета | Прочитать на источнике