Любов Майборода: "Події у Киргизстані – урок і для України"

Нові й нові спалахи насилля у Киргизстані змушують замислитися й українців: у чому причина нестабільності, що панує у цій досить демократичній, як для Середньої Азії, країні? Чи не загрожує щось подібне й нам, адже в Киргизстані все почалося з Тюльпанової революції, яку часто ставлять в один ряд з грузинською Трояндовою і нашою Помаранчевою? Дати відповіді на ці запитання ми попросили депутата обласної ради від БЮТу Любов Майбороду, яка не раз працювала у Киргизстані як політичний консультант.
– Любове Володимирівно, чому, на Вашу думку, в Киргизстані з року в рік ллється кров?
– Причин кілька: жахлива бідність багатьох людей при багатстві еліти, корупція, родоплемінні стосунки й клановість. Усе це змушує доведених до відчаю людей шукати винних – і їх знаходять то в політичних опонентах, то в представниках національних меншин. Не обходиться й без зовнішнього впливу – свій інтерес у Киргизстані мають Китай, Росія, США...
– Розкажіть, будь ласка, про Ваші враження від поїздок до Киргизстану.
– Вперше я побувала там у травні 2004 року як консультант Міжнародного республіканського інституту. Ми проводили навчання і для провладних, і для опозиційних партій, ділилися досвідом проведення виборчих кампаній. У той час, коли країною керував ще пострадянський лідер Аскар Акаєв, Киргизстан був відносно демократичною державою – принаймні, опозиційна преса існувала, проводити політичні акції теж ніхто не забороняв. Але вже тоді я звернула увагу на відмінність півночі й півдня країни: північ була значно розвинутіша і економічно, і культурно, а південь становили бідні сільськогосподарські регіони. Тамтешні селяни живуть традиційним способом, не знаючи ніяких сучасних зручностей. Навіть вікна там подекуди стоять без шибок... І ще – нас буквально вразила відмінність рівнів життя еліти й пересічного населення.
Бідність, корупція, клановість – усе це й призвело до відомої Тюльпанової революції весни 2005 року, яка, на відміну від нашої Помаранчевої, супроводжувалася насиллям і погромами. Режим Акаєва було повалено, сам президент виїхав до Росії, а новим главою держави став один із лідерів революції Курманбек Бакієв.
– І він не виправдав довіри громадян...
– Отримавши владу, він почав робити те саме, що перед цим Акаєв. Коли я у листопаді 2007 року допомагала киргизьким партіям готуватися до парламентських виборів, перед новою опозицією стояли ті самі завдання, що й перед їхніми попередниками.
Як і слід було чекати, в країні спалахнув черговий бунт. У квітні цього року люди знов вийшли на вулиці – і знов погроми, сутички, кровопролиття. Бакієва було повалено, а тимчасовий уряд очолила Роза Отунбаєва, до речі, моя добра знайома, людина надзвичайно чесна, щира й непідкупна. Тимчасовому уряду зараз непросто – у країні панує безладдя. У травні на півдні країни розпочалося повстання, підняте політиками, прихильними до Бакієва. Станом на 14 червня число жертв конфлікту на півдні республіки оцінюється від 124 (офіційно) до 1000 (за неофіційними даними) убитих.
– Як соціальна сутичка переросла у міжнаціональну?
– Де не залагоджуються соціальні конфлікти, там завжди будуть етнічні. Річ у тім, що на півдні Киргизстану компактно живуть узбеки. Якщо етнічного конфлікту не вдалося уникнути навіть у європейській Югославії, що вже говорити про азійський Киргизстан. Якийсь дрібний привід – і вогонь міжетнічного насилля запалав. Зараз тільки міжнародне втручання може допомогти навести лад у країні. Роза Отунбаєва звернулася по допомогу до Росії. Думаю, що до вирішення конфлікту слід також залучити ОБСЄ і війська ООН.
Конфлікт у Киргизстані – це не тільки внутрішня справа цієї країни. Дістати з нього свій урок мусить і Україна. Адже там, де є різкий розрив у достатку багатих і бідних, де панує корупція, де влада наступає на демократію, піддає утискам опозицію і засоби масової інформації, – там стабільність у державі завжди під загрозою.

Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике