Україна – ще не Росія, а Тарасова гора – вже не політичний Олімп?

Колонка редактора
Понад триста сходинок ведуть на Тарасову гору в Каневі. Понад 11 мільйонів зі 150 країн світу піднімалися ними у різні роки до могили Українця номер один… Хтось ішов по них за покликом душі, хтось – з веління чиновницького начальства. Хтось – слухати тишу прадавньої гори, де спочиває Великий Кобзар, а хтось – щоб інші почули штамповані чиновницькі фрази. В травневі шевченківські дні одні сумують за втраченим батьком нації, а інші просто роблять гору філіалом політичного Олімпу в Києві. Тут обіцяли разом боротися проти Кучми, щоб опісля розпастися і кардинально змінити свої погляди, учасники сумнозвісної "Канівської четвірки". Тут мирилися, щоб потім знову почубитися, Ющенко з Тимошенко. Тут зовсім недавно обіцяв непорушність статусу української мови, щоб пізніше пообіцяти неймовірні додаткові пільги російській в Україні, Янукович…
Як відомо, політика – річ дивовижна і часто змушує вибудовувати свої рішення й обіцянки в залежності від конкретної ситуації. Недаремно ж в сучасній Росії нині популярна перефразована приказка: "Кто старое помянет – тому ГАЗ вон!" А той безбарвний газ здатний перефарбовувати навіть кольори партійних прапорів – не те що забарвлення політичних обіцянок…
Цього разу на Тарасову гору не прибув жоден з очільників держави – ні теперішніх, ні колишніх. Комусь немає ніякого резону нині щось з її висоти обіцяти, а комусь можливо й просто соромно з’явитися в святому місці. Посадовцем найвищого рівня цього дня тут був губернатор Черкащини Сергій Тулуб. Порадував його виступ українською мовою, в якому обійшовся без політики, а ще – відсутність на горі партійної символіки – тут майоріли лише державні прапори. Здивувало ж те, що без будь-яких пояснень відвідувачів гори не допустили на оглядовий майданчик над Дніпром. Виходить, щось не договорено, коли заявлялося про неправдивість інформації від фахівців, які стверджують, що на горі активізувалися процеси ерозії і зсуву ґрунтів? Якщо ні, то чому жодного пояснення для учасників акції, які вперше не змогли стати так, "щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі, було видно…"?
Людей на горі цього року було значно менше, аніж у попередні, а у вишиванці був помічений лише голова облради Володимир Гресь. Та чи це, зрештою, головне у повазі до Кобзаря – був ти, чи не був у Каневі, вдягав чи ні вишиванку? Цікава статистика: найбільше пам’ятників Шевченкові встановлено на Галичині – там, де він ніколи не бував. І встановлювали їх там, не орієнтуючись на політичну кон’юнктуру – до речі, в маленькому галицькому селі Лисиничі досі височить пам’ятник Кобзареві, встановлений ще 1911 року! Найвище місце, де є монумент Тарасові – Кабардино-Балкарія (4200 метрів над рівнем моря), і гора ця називається пік Шевченка, а його самого тут теж ніколи не було. Так само ніколи не був Шевченко в Грузії, Канаді, Аргентині й США, а пам’ятники йому там є – і таких країн цілих 47! Наступного року збираються встановити монумент Кобзареві у Південно-Африканській Республіці, і знову не тому, що поет там жив чи творив. Секрет простий: Шевченка шанують всюди, де є українці. Саме так – не хохли, не малороси, а українці. А їх таки ще багато… Шануймося, браття, шануймо свою мову і найкращого Українця, чиїми земляками маємо честь бути!

Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике