Німеччина відчиняє двері для іноземних студентів, створюючи додаткові місця в університетах

Незважаючи на численні виклики сучасності, вища система освіти Німеччини лишається вірною фундаментальним традиціям, закладеним ще за часів освітніх реформ Вільгельма фон Гумбольдта. Основний принцип – «єдність дослідження та навчання» (а на сучасний манер ще й – зв‘язок між теорією та практикою) діє як неписаний закон для німецьких ВНЗ. Більше того, певна німецька упередженість щодо впровадження найсучасніших нововведень аж ніяк не грає проти якості їхньої освіти, тому звинуватити Німеччину у тому, що їхній навчальний механізм припав пилом епох – неможливо. Ба більше: німецький освітній консерватизм, певна що, функціонує все-таки ліпше за «болонізовану» українську вищу освіту. І вашим, і нашим 14 000 різних тематичних програм у 400 вишах – ось, що пропонує Німеччина своїм та іноземним студентам. До речі, на збільшення кількості останніх вона покладає неабиякі надії. Справа у тому, що до 2015 року на німецьких теренах планується створити 275 000 нових місць за такими напрямками як математика, інформатика, природничі та технічні науки. Ці місця, за прогнозами Deutsche Welle, навряд чи заповняться винятково місцевими випускниками. Отже, в найближчі роки Німеччина охоче прийматиме іноземців. Хоча на них і так довго чекати не доводиться. Тільки наших, себто українських, спудеїв у стінах тамтешніх ВНЗ нараховується близько 9000 тисяч. А за кількістю «нетутешніх» ми посідаємо шосте місце. Як розповідає консультант щодо можливостей навчання та отримання стипендій у Німеччині інформаційного центру DAAD Софія Сакач, у них, як і в кожній європейській країні, усе навчання поділяється на два загальні напрямки: майбутні теоретики – по один бік, а майбутні практики – по інший. Тому вже на останніх роках школи кожен абітурієнт чітко визначає для себе майбутні життєві пріоритети. Усі німецькі ВНЗ розподіляються на класичні університети (для теоретиків) та університети прикладних наук (для практиків). Той студент, який бачить себе в науці та бажає продовжити навчання в аспірантурі, обирає саме класичний ВНЗ. В університетах прикладних наук готують, переважно, вузькопрофільних спеціалістів відповідно до сучасних вимог професійного життя та його основних тенденцій. Та й тривалість навчання там трохи менша. Аби ще більше привабити до себе іноземних студентів, німецькі виші почали вводити міжнародні освітні програми англійською, а подекуди іспанською та французькою мовами. Однак, як показує практика, аби легко інтегруватися в середовище, знань однієї з цих мов може бути недостатньо. Та й роботу, не знаючи німецької, знайти буде практично неможливо. Тому все одно доведеться вчити її на місці шаленими темпами і, ясна річ, не безкоштовно. Отож, ліпше не покладати великих надій на ці програми. Почім знання? «Вища освіта в Німеччині здебільшого підпорядкована окремим федеральним землям. Кожна з 16 земель має власні закони та норми у сфері вищої освіти», - роз’яснює ситуацію Софія Сакач. Це зауваження дуже доречне, особливо у світлі останніх подій. Адже донедавна навчання в німецьких ВНЗ було безкоштовним, та починаючи з 2005-го, уряд Німеччини дав «зелене світло» тамтешнім навчальним закладам вводити чи не вводити плату за навчання. Платною стала освіта в семи федеральних землях (Баварія, Баден-Вюртемберг, Гамбург, Саар, Північний Рейн-Вестфалія, Нижня Саксонія та Гессен), а на решті території країни – навчання або безкоштовне, або ж оплачується тільки у випадку перевищення строку. До речі, через такі «нововведення» державна підтримка університетів скоротилася, що, звісно, неодноразово викликало акції протестів не тільки тамтешніх студентів, але й викладачів. «Однак життя в більшості німецьких міст та навчання в наших університетах обходиться подекуди дешевше, ніж в Києві!», - не без подиву констатує керівник Iнформаційного центру DAAD у Києві Зігберт Клее. Дійсно, не зважаючи на введення плати за навчання, ціни лишаються досить прийнятними (якщо порівнювати з вітчизняними) – від 150 до 650 євро за семестр. Та у середньому слід розраховувати десь на 500 євро. Не варто забувати і про приватний сектор у німецькій вищій освіті – 80 приватних навчальних закладів, дипломи яких визнані державою. Це, здебільшого, університети прикладних наук. Навчання у стінах такого вишу має свою ціну – до 20 000 євро. Проте, як свідчить статистика, німецькі студенти все ж надають перевагу державним ВНЗ: лише 3% усіх випускників ідуть навчатися за такі гроші. На шляху до «болонізації» Зараз у німецьких ВНЗ панує принцип «академічної свободи», який дозволяє студентам обирати собі ті і чи інші курси та самостійно організовувати собі розклад занять. Проте, за словами Зігберта Клее, Німеччина, як і решта європейських країн, стала однією з 29 країн-учасниць Болонського процесу, який почасти змусив її піти на серйозні освітні реформи. Колишній поділ навчання на перший та основний етапи був скасований. Натомість тепер після закінчення німецького ВНЗ випускник може отримати диплом бакалавра (3-4 роки), який дозволяє найматися на роботу, магістра (ще 1-2 роки), скласти державний іспит, а також продовжити навчання для здобуття PhD-ступеню (2-5 років). Однак «болонізація» не пройшла безболісно для Німеччини. Навіть зараз деякі ВНЗ не прийняли до кінця нових вимог Болонського процесу. До того ж, німецькі студенти страйкували проти переходу на нову систему навчання. Сучасну освітню політику Євросоюзу багато студентів і викладачів вважають вкрай бюрократичною. На їхню думку, інтернаціоналізація вищої освіти обумовлена лише потребами бюрократії спростити діловодство. Хоча прихильники «болонізації» саме в цьому і вбачають найбільшу свою заслугу. За словами Зігберта Клее, німецькі студенти виступали не проти «болонізації» як такої,а тому, що вони не задоволені деякими наслідками цієї університетської реформи. Багато викладачів та політиків були згодні із студентами, тому з їхнього боку не було великого опору прости таких заворушень. Претензії студентів до Болонського процесу можна окреслити досить чітко: введення плати за навчання, велика кількість контрольних та тестів протягом одного семестру, високе навантаження на фоні скорочення термінів навчання (три роки бакалавріату замість традиційних чотирьох), набагато менше свободи під час вибору предметів та обмежена кількість місць на здобуття диплому магістра, тому більшість змушена покидати стіни альма-матер тільки з дипломом бакалавра. ««Болонізація» змушує нас відмовитися від наших традицій: навчання замість освіти. Навчання означає – підготовка кадрів, тоді як освіта – це формування різнобічної особисті, – розповідає Зігберт Клее. – Занадто багато уваги приділяється працевлаштуванню випускників ВНЗ, з одного боку, і дуже мало знань, які вони насправді отримують після цих трьох років навчання, аби зайняти дійсно гарні посади». Це явище дістало назву економізації. Університети дедалі частіше стали потрапляти під вплив компаній та фірм. Відповідно до цього, студенти починають отримувати тільки ті знання, на які є попит на ринку. Час навчання скорочується, аби працедавці могли якомога швидше отримати робочу силу. Зрештою, на думку фахівців, Німеччину все одно чекає «реформа реформи», адже всі чітко усвідомлюють необхідність змін. Наші в Німеччині Вступити в німецький ВНЗ після закінчення української школи – неможливо, адже у Німеччині діти ходять до школи 13 років, тоді як наші – тільки 11. Тому українським студентам доведеться успішно повчитися у вітчизняному навчальному закладі два роки (на стаціонарі) і лише потім подавати свою кандидатуру для вступу у німецький виш. Окрім необхідної освіти нашим студентам потрібно буде засвідчити достойний рівень знання німецької. ПОднак – це тільки необхідний мінімум. До від’їзду за кордон німецьку слід вивчити так, аби змогти майже вільно нею спілкуватися. До того ж, знання мови варто буде підтвердити дипломом, склавши іспит – TestDaF. Звісно, рівень іноземної мови можна буде підтягнути на курсах в Німеччині, однак це вимагатиме додаткових фінансових витрат. Як розповідають співробітники DAAD, для вступу в університет нашим студентам потрібно буде скласти ще й інший мовний іспит – DSH – іспит з німецької мови для отримання іноземними абітурієнтами допуску до навчання у ВНЗ. Скласти тест можна, як правило, за 3-4 тижні до початку навчального семестру. У деяких університетах він безкоштовний, однак подекуди за нього варто буде сплатити 150 євро. До DSH можна підготуватися на спеціальних курсах при університеті, однак вони також платні. Відверто кажучи, тест не з легких. До того ж, його можна перескласти лише один раз не раніше, ніж через 3 місяці.
Папірець до папірця У середньому, підготовка до вступу до німецького ВНЗ потребує близько року, тому не варто ускладнювати собі життя. Ліпше – вчасно розпочати це робити. У багатьох випадках іноземні абітурієнти мають подавати документи на навчання (аплікаційна форма, завірена копія атестату чи вже отриманого диплому, мовний сертифікат, автобіографія та зазначення способу фінансування запланованого навчання) безпосередньо до відділу міжнародних зв’язків або студентського секретаріату обраного ВНЗ, а заявки на вступ до таких факультетів, як журналістика, медицина, психологія та деяких інших, варто подавати не безпосередньо до вишу, а через Єдину службу розподілення студентських місць (ZVS). Аби спростити процедуру вступу для іноземних абітурієнтів, для них було спеціально створено службу обробки документів Uni-assist. Головна її зручність у тім, що через неї потенційний студент може подавати документи одразу до кількох вишів. Проте послуги цієї служби платні. За словами Софії Сакач, за обробку першої заявки на вступ українські студенти мають сплатити 55 євро, а кожна наступна заявка обійдеться їм вже у 15 євро. Пан чи пропав? Як таких вступних іспитів у німецьких ВНЗ не існує. Проте дедалі більша кількість навчальних закладів починає вводити різні відбіркові критерії, які можуть відрізнятися залежно від університету та його розташування. Але, заспокоює Софія Сакач, для іноземних студентів існує певна квота, тому вони не прирівнюються до німецьких. Проблеми з візою Найболючішим питанням для українських студентів є отримання візи. Аби її одержати, необхідно подати такі документи, як запрошення з обраного університету, довідка про медичне страхування, мовний сертифікат, документ про академічну успішність та... довідку про фінансове забезпечення (стипендіати від неї звільнені). Останній документ – камінь спотикання для більшості. «Як правило, на рахунку абітурієнта чи студента має бути 7608 євро (з мінімального розрахунку 634 євро на місяць)», - підсумовує Софія Сакач. Навчатися безкоштовно Кожний український студент може розраховувати на стипендію (від DAAD, політичних фондів, релігійних спільнот чи бізнесових організацій) і подавати свою кандидатуру на її отримання. Маленьке зауваження: грошова допомога від німецького уряду надається лише магістрам та аспірантам. Магістерська стипендія коливається від 600 до 700 євро, а аспірантська – від 1000 до 2000. За відгуками іноземців, які вчаться у Німеччині, 600-700 євро на місяць, себто стипендії, практично не вистачає, бо вартість життя – дуже висока, особливо в великих містах на кшталт Берліна чи Мюнхена. Левову частку грошей забирають житло, харчування, витрати на медичне страхування та транспорт (деякі студенти через це пересідають на велосипед). Відкласти гроші на всілякі дрібниці практично неможливо, адже тоді доведеться економити чи не на найважливішому. Приміром, на харчуванні, купуючи продукти у дешевих супермаркетах. Дах над головою Однією з найважливіших установ, яка надає допомогу іноземним студентам, є відділ міжнародних зв’язків. Саме тут їм допоможуть уладнати всі проблеми, пов’язані з навчанням та перебуванням у Німеччині, зокрема, знайти житло. Для тимчасового проживання студентові можуть запропонувати кімнату із сніданком у приватному пансіонаті за 15 євро на добу. Місце на так званих молодіжних базах (в одній кімнаті з кількома ліжками) коштуватиме – від 12 до 24 євро на добу. Проте для цього треба бути членом німецької спілки молодіжних баз або перебувати в одній зі спілок Міжнародної федерації молодіжних хостелів. Для постійного житла теж є кілька варіантів. Найекономніший з них: проживання у гуртожитку, які є майже в усіх вишах. Саме в них, зазвичай, студенти і можуть зняти дешеве житло, заплативши від 150 до 250 євро. Як правило, це мебльовані кімнати з дешевим інтернетом. Та отримати місце в гуртожитку через велику кількість бажаючих непросто. Тому українським студентам радять не зволікати, а одразу після отримання допуску до навчання подати заявку на отримання кімнати: чим раніше – тим більше шансів отримати недороге помешкання. Також можна зняти квартиру спільно з іншими студентами. Вартість квартири в Німеччині коливається від 390 до 450 євро. Оголошення про колективне співжиття можна знайти на дошках оголошень в університетах, зокрема в їдальні чи студентському профкомі. До речі, такий варіант проживання є дуже популярним серед німецької молоді, яка, на переконання Зігберта Клеє, набагато самостійніша за молодих людей зі Східної Європи та Азії. Молоді німці намагаються залишити батьківський дім одразу після свого 18-річчя, тобто після закінчення школи. Насамкінець, користуючись послугами Спільноти студентської взаємодопомоги (Studenwerke), відділення якої є при кожному виші, можна подати заявку на участь у проекті «Допомога за житло». За його умовами, студенти-учасники безкоштовно живуть у німецьких пенсіонерів, допомагаючи їм вести хатні справи. Інші витрати Харчуватись недорого найліпше в студентській їдальні. Скромна трапеза коштуватиме близько 170-200 євро на місяць. Окрім цього, треба щомісяця сплачувати внески за медичне страхування – ще додаткових 70 євро. Арбайт, арбайт! Німецька система освіти також впливає і на професійне становлення своїх студентів: самостійність, самодисципліна та усвідомлення студентами того, що далеко не все в цьому житті створено та визначено під їхні забаганки. Тому студенти-німці доволі рано починають заробляти собі якусь копійчину на витрати. Одна з причин таких ранніх заробітків – бажання досягти високого рівня студентського життя: окрема маленька квартира, старий автомобіль, комп'ютер, заняття спортом та витрати на подорожі. Інша причина – розуміння необхідності досвіду роботи для подальшого працевлаштування. На некваліфікованій роботі можна заробити 8-12 євро за годину. Проте, за словами Зігберта Клеє, німецькі студенти радше все ж наймаються на неоплачувану роботу за спеціальністю до якоїсь компанії, щоб дізнатися більше про свою професію, «а не тільки складати коробки чи продавати гамбургери». Така тенденція набирає дедалі більших обертів. Іноземним студентам (особливо не стипендіатам) доведеться підробляти. Немісцевим офіційно дозволяється працювати 3 місяці на повний робочий день або 6 місяців по півдня. Звісно, можна і перевищити цей строк, отримавши дозвіл на роботу у Федеральної служби працевлаштування та Відомства у справах іноземців. Перед цим переконавши, що робота не заважатиме навчанню. Проте існують кілька «але»: конкуренція з німцями – дуже жорстка, а працевлаштуватися майже неможливо. До того ж, у DAADі наполегливо не рекомендують покладати усі надії на роботу, яка б покрила витрати на проживання, адже це може призвести до зниження університетської успішності студента. А це вже, в свою чергу, провокує виникнення навчальних боргів та продовження термінів навчання. Дійсно, для таких студентів виші почали вводити неабияку плату за кожний «додатковий» семестр, який необхідно пройти спудею, аби врешті звести кінці з кінцями у навчанні. Пошук друзів На відміну від завжди усміхнених американців, німецькі молоді люди – не найпривітніші у світі, а тому, аби гармонійно влитися у тамтешній колектив, нашому студенту доведеться витратити досить багато часу. Холодні, критичні та горді, німці тривало можуть тримати «чужих» на відстані, аби з часом підсісти поруч та, врешті, познайомитися. Корисні посилання: www.daad.org.ua
«Вечірній Київ»

Источник: Хрещатик - Київська мунiципальна газета | Прочитать на источнике