Колонка редактора
У нелегкі часи людина завжди повертається до витоків свого роду, шукає відповіді на свої питання в тому, як діяли у схожих ситуаціях її предки. У день, коли я пишу ці рядки, моєму батькові виповнилося б 70 років. Але батька давно немає… Він не застав часів того, що нині називають економічною кризою, але хоч і робив перші кроки свого життя під час війни і післявоєнних голоду та розрухи, я жодного разу не чув від батька й слова скарги на життя. Коли ставало важче, він просто ще більше працював…
У невеселий час, коли багато з ідеалів стають важкодосяжними або й взагалі ілюзорними, не варто вішати носа. Ще римляни казали: все тече, все змінюється… Мине і нинішній час смути в економіці й політиці – для України вигулькне сонечко і розжене хмари. Така вже ця благословенна земля: що б на ній не чудила людина, а Україна залишається раєм земним, яким опікується сам Бог.
Світ перетрушують землетруси, теракти, авіакатастрофи й вулкани. Україною ж найбільше трусять власні політики. Схожі на дурня, який розхитує дерево, сподіваючись, що як яблуком по лобі трісне, то ідея добра від того спаде на думку. Історія ж знає тільки одну людину, якій випадкове гепання яблука на тім’ячко допомогло відкрити закон земного тяжіння. Але Ісаак Ньютон один такий був, і жоден із українських політиків до його рівня не дотягує навіть в очах своїх безмежно відданих фанатів-однопартійців. Тим більше, що Ньютон закони відкривав, а політики їх частіше переступають. Ньютон цікавився всесвітнім тяжінням, а політики, – так вже склалося – більше цікавляться тяжінням жмені до грошей і грошей до кишені. Тому й трусять Україною, як цап бородою… У анекдоті, який вже й сам має чималу "бороду", йдеться про економічну кризу, що, пролітаючи над країнами світу, радіє, скільки натворила в них лиха, але дивується над Україною: "Хто це тут таке без мене накоїв?!" Загальновідома істина: в умовах України тяжко дочекатися від влади допомоги промисловості, бізнесу чи сільському господарству. Добре, якщо хоча б не заважають працювати…
Мої публікації легко впізнати за журналістським почерком: три крапки є майже в кожній з них – в кінці або навіть всередині речень. Так вже сприймається сьогоднішній день, в якому багато тих трьох крапок – багато недомовок, багато прихованого, нещирого. Все частіше "великі" наради проводяться за зачиненими від преси дверима. Що це – надмірна сором’язливість чи просто повернення кумівських часів, коли "на-гора" видавалося тільки те, що потім хотілося бачити в газетах і на телеекрані?
Свято Перемоги зустрічатимемо майже так само, як у 1945-му. І не тільки тому, що радіо в Черкасах транслює фронтові зведення, озвучені імітатором голосу Левітана, а сам мер вже прасує галіфе і шиє чоботи, готуючись вийти в місто у мундирі. Ще більше нагадує про 45-й те, як знову риють окопи і проводять нові лінії фронтів політики, котрі й чути не хочуть про УПА, яка теж воювала проти фашистів. Так недовго повернутися і до радянських примітивних підручників, які затирали роль США і Британії у тій війні. Цікаво, що у війну все було набагато простіше. За розпорядженням радянського командування навіть генерала вермахту Штеммермана, який загинув у Корсунь-Шевченківському котлі, але не покинув своїх солдатів, ховали з військовими почестями, а в Карпатах радянські партизани і повстанці УПА дотримувалися нейтралітету, коли разом били нацистів. Очевидно, таки є чимала різниця між війною і піаром на фоні війни… Разом з тим, чудово, що є це свято, яке об’єднує – світлий День Перемоги. Погано лише, що за 65 років так і не знайшли для об’єднання чогось іншого, окрім розчавленого німецького фашизму…
Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "Часи – як погода. Поганими не бувають…"