Київський період Михайла Врубеля. Цього тижня виповнилося 100 років від дня смерті великого художника

Один з найбільш неординарних художників в історії російського образотворчого мистецтва кінця ХІХ століття помер у Петербурзі у віці 56 років. Шанувальники таланта цього художника знають, що в житті Врубеля був так званий «київський період», що суттєво вплинув на його творчість та й на все життя. Врубель любив це місто і часто говорив, що хоче тут жити, а час перебування в Києві називав «кращим часом свого життя». За чотири роки тут він перетворився зі студента на майстра, пережив найсильнішу пристрасть і вперше зустрів свого Демона. До Києва у 1884 році Врубеля запросив відомий київський реставратор і мистецтвознавець Адріан Прахов, який шукав фахівця, що міг відновити знищені часом фрески в церкві XІІ століття колишнього Кирилівського монастиря. Молодого художника порадив Прахову викладач Врубеля по академії професор Павло Чистяков. – Для Врубеля це був дуже плідний період, попри те, що його матеріальне становище бажало кращого, – розповідає зав. науковим відділом експозиційно-виставкової роботи Музею російського мистецтва Олена Боримська. – Він приїхав до Києва нікому не відомим художником. За чотири роки тут склався його творчий метод і виробилися певні стилістичні особливості, що надалі сталі візитною карткою його методу. Тут він знайшов «свої» очі, що їх уперше зобразив на одній із фресок Кирилівської церкви. – Чому Київ так уплинув на художника, можливо тут річ у містиці цього міста? – Річ не в містиці. До Києва в той час їхали багато художників, це місто мало велику кількість древніх церков. Тут були дивні намолені місця, дивний рельєф місцевості. Київ тоді не без підстав порівнювали з Єрусалимом. Тут уперше Врубель звернувся до образа Демона, що надалі владно заволодів їм і не відпускав до кінця днів. Демон у Врубеля особливий, абсолютно не схожий на образ, прийнятий у живописі на той час. Демон у нього – істота бентежна, він дуже складний. – Наскільки багатий «на Врубеля» Російський музей ? – Колекція дуже велика. Багато чого до музею потрапило за заповітом від родини Прахових, в яких була дуже велика колекція Врубеля. Щось прийшло з єдиного музейного фонду, куди картини потрапили після націоналізації в 20-і роки. У нас дуже багато незакінчених робіт. Російський музей також є власником великої кількості ескізів до розпису Володимирського собору. Як відомо, ескізи не були прийняті церковною комісією, і Врубелю дозволили писати лише орнаменти, що їх ми можемо бачити в лівому і правому нефах Володимирського собору. – Чим же була незадоволена церква? – Ці ескізи були дуже нетрадиційні. І правильно говорили художники з його оточення, що для робіт Врубеля треба було звести окрему архітектурну споруду. – Його дуже образило це рішення? – Врубель вважав себе зобов'язаним працювати у Володимирському соборі. Не маючи можливості працювати повноцінно самому, він допомагав розписувати картини іншим художникам. – Не можу не запитати про психічну хворобу Врубеля. Кажуть, саме робота в Кирилівській церкві, розташованій на території божевільні, дала поштовх подальшому розвитку хвороби... – Гадаю, що не слід говорити про недугу людини стосовно до нього як до художника. Доказом цього є портрет Брюсова, написаний Врубелем у 1906 році – за чотири роки до смерті (це була остання робота Врубеля, тому що художник починав сліпнути. Авт.). Він зумів дуже точно схопити сутність цього поета. Брюсов казав потім, що хоче бути схожим на цей портрет, він також помітив, що у Врубеля була незвичайно точна рука. Тобто фізично він може й руйнувався, проте як художник він жив. Для обивателя його хвороба – це дуже приваблива тема. Але для більшості людей Врубель – це, насамперед, художник-геній. КИЇВСЬКА ЛЮБОВ Після прибуття до Києва Врубель одразу взявся до розпису фресок у Кирилівській церкві. Спочатку були написані Архангели Михаїл і Гавриїл, пізніше на стінах з’явилися фрески з біблійними сюжетами. І тут же Врубель створив одну зі славнозвісних своїх робіт «Богоматір з малям». У той час Врубель жив у будинку Прахових, де його вразила краса дружини відомого мистецтвознавця Емілії. Сучасники згадували, що Врубель захоплювався красою її величезних очей і чудово обкресленими губами. Саме Емілія Прахова стала моделлю для знаменитої «Мадонни», а маленького Ісуса Врубель написав з молодшої дочки Прахових. «Богоматір» настільки удалася художникові, що її іноді порівнюють із Сикстинською Мадонною. Проте саме ця робота посварила художника із сімейством Прахова. Коли його знаки уваги стали занадто очевидними, Прахов від гріха подалі відправив закоханого Врубеля до Італії на стажування, а після його повернення обмежив спілкування з ним. Подейкують, Врубель страждав від нерозділеного кохання дуже довго. Смерть сина призвела Врубеля до божевілля У 1896 році художник повінчався зі знаменитою оперною співачкою Надією Забелою. Чоловік і жінка часто з'являлися в Києві і зупинялися за адресою вул. Десятинна, 14, про що свідчить меморіальна дошка на фасаді (зараз у цьому будинку розташоване Міністерство молоді і спорту). Саме тут народився первісток Врубеля, син Сава. На нещастя, маля з'явилося на світ з уродженою патологією – заячою губою. Ця подія стала каталізатором для прогресування хвороби генія. У 1902 році живописець створює портрет коханого їм сина. Він пише картину всього за 4 сеанси. Вираз очей дитини на полотні трохи подібний до очей Демона, що все частіше відвідує Врубеля. У 1903 році в Києві стається головна трагедія життя Врубеля, після якої його розум на тривалий час полишає його. Під час однієї з прогулянок Сава Врубель застудився. Лікарі поставили фатальний на той час діагноз – запалення легенів. Два дні по тому сина художника не стало. Його поховали на Байковому цвинтарі. Ця трагедія стала занадто сильним ударом для психіки Михайла Врубеля, після якого він так і не оговтався. У 1910 році Врубель майже цілком утрачає зір, сестра художника перевозить його до Петербурга, до чергової лікарні. Малювати він уже не може, єдиною розрадою лишається спів Надії Забели, яка часто приходить навідати хворого чоловіка. Тривають страждання Врубеля недовго. У лютому він підхоплює застуду, що перейшла у швидкоплинний туберкульоз. Останні кілька тижнів його катує страшний кашель. Уже в агонії Врубель відкрив очі і попросив: «Досить, поїдемо до Академії». Саме в Петербурзькій академії мистецтв відбувся пишний похорон, що зібрав найбільших метрів образотворчого мистецтва. Поховали Врубеля на Новодівочому цвинтарі. ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ КАРТИНИ Знаменитий портрет Врубеля «Дівчинка на тлі перського килима» є візитною карткою не лише колекції зібрань творів Врубеля, а й усієї музейної колекції Російського музею. Важко представити, що цю картину після її створення двічі не могли продати з аукціону. У результаті, портрет придбав меценат Іван Терещенко, зглянувшись на складне матеріальне становище художника. «Це такий каскад кольорів і фарб. Вона висить вдома в Івана Миколайовича Терещенка і затьмарює всі навколишні картини, – писав художник Микола Мурашко. – А були часи, коли це полотно ледве не згинуло, стоячи іноді в передпокої лицем до стіни. Цю яскраву своєрідну річ було якось важко сприйняти. Найцікавіше, що Врубель не ставив перед собою завдання написати портрет дочки власника київського ломбарду Машеньки Дахнович. Пообіцявши меценатові Терещенку написати картину «Східна казка» і взявши за це задаток у 300 карбованців, Врубель зненацька охолонув до цієї ідеї, проте обіцянка написати східну композицію висіла над ним як дамоклів меч. Врубель був частим гостем у ломбарді Дахновича на розі вул. Фундуклеєвської (нині Б. Хмельницького) і Хрещатика. Там він любив розглядати антикварні речі і спостерігати, як переломлюють світло діаманти. В одне з відвідувань він побачив маленьку дочку хазяїна, і рішення було знайдено. Він помістив дівчинку в намет з яскравих тканин, вдягнув у східні шати, прикрасив перлами. Так дочка лихваря перетворилася на загадкового персонажа східної казки і знайшла безсмертя. ДЕ В КИЄВІ МОЖНА ПОБАЧИТИ РОБОТИ МИХАЙЛА ВРУБЕЛЯ Музей російського мистецтва вул. Терещенковська, 9, тел. 234-62-18. Час роботи: вт, пт – з 11:00 до 19:00 ср, сб, нд – з 10:00 до 18:00 пн, чт – вихідні дні Вхід платний. Кирилівська церква, вул. Олени Теліги, 12 , тел. 435-11-26. Час роботи: 10:00–17:00, вих..: п’ятниця. Володимирський собор, бул. Шевченка, 20.
«Вечірній Київ»

Источник: Хрещатик - Київська мунiципальна газета | Прочитать на источнике