ІСТОРІЯ МИТНОЇ СПРАВИ В УКРАЇНІ

Книга : Нариси з історії митної справи та митного законодавства України-Руси, Київ, 2005 р. (спільний результат роботи київських та донецьких авторів - : Дідусенко П.М., Пахневський С.А., Мавродій Т.С., Лисицький О.В., Костюк В.П.) під загальною редакцією Дідусенко Павла Миколайовича є справжньою науковою сенсацією. Вперше , на підставі великого джерельного та фактичного матеріалу, великої кількості порівняльних таблиць ,а також ілюстрованого матеріалу , кольорових карт було висвітлено історію становлення та розвитку митної справи та законодавчого регулювання правовідносин у даній сфері від найдавніших часів до сучасного періоду на території Русі (України).

Охарактеризовано джерела формування вітчизняного митного законодавства, показано особливості організації митної справи до н.е. на теритоії сучасної України (грецькі колонії в Північному Причорномор"ї - чітко показано нероздільні економічні та етнічні і культурні зв"язки кримської території з рештою частиною України : з Південною та Центральними частинами України, які ніколи не припинялися , про що свідчать письмові та археологічні джерела.Більше того, в перші століття нашої ери греки повністю вже заселяли Південь України, а в часи середньовіччя частково перемістилися на Північ України, де в м.Ніжині складали основну частину населення, і дане місто було головними економічним та торговим центром української держави Гетьманщини ( член авторського колективу даної наукової праці Мавродій Т.С. є уродженкою м.Донецьк і гречанкою за національністю - нащадком тих греків , які ще в 7 - 6 ст. до н.е. прибули в Північне Причорномор"я та колонізували його територію ).
Одним із гасел національно-визвольної війни Б.Хмельницького було гасло : "За нашу грецьку православну віру !". Греки досить часто брали на відкуп (в оренду) митні збори на Гетьманщині, та відстоювали права купців. Московські царі , починапючи із царя Олексія Михайловича постійно просять в українськах гетьманів з Києва присилати українських перекладачів з грецької мови , щоб вони робили нові переклади церковних книг з грецької мові/ в Московщині в цей час хрестились двома пальцами та ін./. Як виявилось в Московській державі були відсутні знавці грецької мови.Таких було надіслано із Гетьманщини.Київське православне духовенство почало "навчати" москвитян справжнім православним канонам відповідно до грецької віри. При Петрі 1 "приглашения" українського духовенства до Московщини досягло свого апогею. "В той час, як в Московській державі греків та Константинопольського патріарха ще в середині 17 століття вважали "латинниками", "антихристами" : необхідно було в 1666-1667 роках на Соборі примусом вводити дійсні православні канони, що викликало в Московщині рух "старообрядництва". В той час, як в українських землях , всі гетьмани , починаючи з Б.Хмельницького , звільняли грецьких купців від сплати внутрішніх мит на території Гетьманщини. Експансія руського (київського) духовенства до Московії , де воно зайняло панівне становище , стало роковим, власне, для самої Русі (України), оскільки в подальшому "київське духовенство в еміграції", маючи на меті благі наміри (порятунок православ"я) , причепило Московщині ідею , що Московщина є власне Русь і має захищати православ"я всієї Русі. Яким був цей захист показали послідуючі події.

Також висвітлено зародження данницьких відносин : примушування платити данину в перші століття н.е. , митну справу в часи Древньої Русі , митну справу та митне законодавство в українських землях 14 та 16 століттях .
Особливу увагу авторами приділено українській державі - Гетьманщині (Лівобережна Україна) в першій половині XVII - XVIII ст. та на Запоріжжі. В цій частині даної наукової роботи автори продовжили наукові розробки Дідусенко П.М., викладені ним в своїй монографії "Розвідки про митну справу в українській державі - Гетьманщині в першій половині та середині 18 століття" ( Київ, Павлім, 2002 рік) . Українська держава Гетьманщина , яка виникла після національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького (1648-1654 р.р.) на кінець 17 століття скоротилась до меж частини Лівобережної України і складалась із 10 полків : Гадяцького, Київського, Лубенського, Миргородського, Ніжинського, Переяславського, Полтавського, Прилуцького, Стародубського і Черніговського (В таких географічних межах вона проіснувала до свого знищення : 60 -і роки 18 століття). Полки Гетьманщини були поділені на сотні. В першій половині 18 століття Московщина вела свої зносини з українською державою спочатку через Посольку канцелярію, а потім через Колегію іноземних справ. Тобто, стосунки з Гетьманщиною московити вели через свої інститути , які вели зносини з іноземними державами. Правда , за ради справедливості необхідно відмітити , що із 1722 по 1727 р.р. московським царем Петром ! було ліквідовано посаду Гетьмана (щоправда посада Гетьмана була відновелена наприкінці 1727 року) та передано керівництво Малоросійській колегії, що викликало бурхливе невдоволення населення Гетьманщини та Запорізької Січі, і Малоросійську колегію було ліквідовано. Крім цього, в науковій роботі продовжено також вивчення , аналіз наукових розробок Дідусенко П.М., викладені ним в вищевказаній монографії "Розвідки про митну справу в українській державі - Гетьманщині в першій половині та середині 18 століття" ( Київ, Павлім, 2002 рік) , які стосуються взаємовідносин між Гетьманщиною і Запорізькою Січчю, Гетьманщини та Кримом і Османською імперії , між Запорізькою Січчю і Криму та Османською імперією в сфері торгівлі та митних взаємовідносин. Мова йде про дві угоди. Перша , це угода 1649 року, укладена між Османською імперією та Запорізькою Січчю ( Військом Запорізьким ).Згдіно цієї угоди турецький султан дозволив увага: руським купцям ( дійсно турки руським в той час, як правило , вважали тільки жителів сучасної України, а росіян називали московитянами ) "вільно ходити " Чорним морем , зупинятися в будь-яких портах і торгувати в будь-яких турецьких землях. Українські купці звільнялись від мит та податків терміном на 100 років. Друга угода , це угода 1692 року укладена між Військом Запорізьким та Кримом. Згідно цієї угоди українські купці зрівнювалися з правами з кримсько-татарськими купцями, тобто кримсько-татарські купці мали такіж само право в Гетьманщині, як і українські, і навпаки : українські купці мали такіж само права , як татари в Криму.Щоб запобігти уникненню сплати мита, встановлювалося, що українські купці повинні були їхати шляхом через Переволочну на Газі-Керман, а кримсько-татарські - прямо на Переволочну. Українські купці мали право будувати складські приміщення для своїх товарів у турецьких містах та портах. Як на території Війська Запорізького , так і в Туреччині мусив бути резидент цих країн, а турецький резидент, окрім того, зобов"язаний був видавати паспорти для вільного проходу українських купців з галерами або кораблями куди вони захочуть. Крім того, на Запоріжжі українським купцям, які їхали до Криму , надавали охорону, а коли траплявся нещасний випадок - чи то худобу покрадуть татари, чи то інших зазнає кривд - український купець мав можливість записати скаргу до журналу, який було запроваджено в Запорізькій Військовій канцелярії, або сам купець записував скаргу, або це робили свідки. Потім на підставі цих записів робився реєстр претензій до кримських татар. Тут же в Січі мешкали й іноземці : вірменські, грецькі та сербські та інших національнстей купці.
Автори також продовжили наукові розробки Дідусенко П.М., викладені ним в вищевказаній монографії "Розвідки про митну справу в українській державі - Гетьманщині в першій половині та середині 18 століття" ( Київ, Павлім, 2002 рік),
які стосуються вивчення боротьби в урядових установах Московщини за підпорядкування української митної системи та за введення нових " московских " митних порядків в українській державі : Гетьманщині, та за знищення українського національного ринку. Оскільки на Гетьманщині існувала лояльна митна система (запозичена із часів польського панування), основою якої були митні тарифи : індукта ( мито за ввезення товарів) та евекта ( мито за вивезення товарів), які становили 2 % від вартості товарів, що ввозилися та вивозилися з України, а це приваблювало іноземних купців. Московське царство на кордоні із Гетьманщиною мало 3 митниці : в Брянську, Сівську та в Курську, які проіснували до 1753-1754 р.р., тобто вони припинили своє існування разом із знищенням української митної системи.
Праця містить цікаві відомості про передачу митних зборів на відкуп ( в оренду) різного роду підприємцям, що інколи приводило до зловживань останніх по відношенню до купців. В той час, як московські товари не могли конкорувати на українському ринку. Українські купці були головними поставниками до країн Західної Європи такої продукції : збіжжя (зернових), рогатої худоби, ревеню, ікри, воску, конопляної олії, юхти, смоли, клею ( а дана українська продукція мала монопольне становище в цих країнах, а Україна була монополістом щодо постачання цієї продукції) та ін. Купецтво Московщини цікавило головним чиноми два питання стосовно українського ринку : право заборони ввезення до Гетьманщини тих іноземних товарів, якими воно саме торгувало в своїх та українських містах та заборона вивезення із Гетьманщини через сухопутні кордони, тобто через західний кордон Гетьманщини , до Західної Європи тих товарів, які купецтво Московії само продавало в Архангельську іноземним купцям або торгувало ними на території самої Московщини. Після Полтавської катастрофи, направляються на територію Гетьманщини (Лівобережна Україна) різного роду "московские люди", які мали при собі таємні інструкції від уряду Московської держави (офіційна тогочасна назва Росії) з метою ведення економічної розвідки та збору інформації про економічну ситуацію на Україні , щоб вибудувати в подальшому тактику та стратегію загарбання української економіки. Зокрема, після "таких розвідок" слідували укази московських царів про заборону українським купцям вести вільну торгівлю із Заходом , і примушували українських купців їздити до Західної Європи через територію Московщини, видавалися різного "заборонні укази" взагалі про не вивіз українських товарів із Гетьманщини окрім , як до московської держави, і то це право надавалося московським купцям. Територію Гетьманщини в буквальному розумінні слова було "обліплено" форпостами та заставами (керівниками яких було поставлено "московских людей") для контролю за українськими купцями. Застави на Гетьманщині були запроваджені в 1714 році. Паралельно по всі териорії Гетьманщини встановлюються ще й форпости. В 1720 році їх уже разом із форпостами нароховувалось близько 40 . Найважливіши з них були в Києві, Полтаві, Сорокошицях, Стародубі і Переяславі. Форпости, як правило, оточували заставу і дещо були висунуті перед нею, але досить часто стояли і осторонь застави. У 1728 році в Чернігівському полку їх нараховувалось близько 53, у Стародубському - 66, у Гадяцькому - 17, Київському - 59, Миргородському - 29, Переяславському - 62 і в Полтавському - 52 форпости. А в 1748 році нараховувалось "учрежденныхъ по Днепру пограничныхъ форпостовъ вверхъ отъ Смоленской губерніи аж до Кіева 335, внизъ от Кіева до Переволочны 236, итого 571". На заставах та фопостах стежили за тим, щоб "запрещенныхъ товаровъ за границу" не вивозили , а дозволені для вивозу відсилали до північних портів Московщини. Керівниками форпостів та застав були "московские люди". Керівники форпостів та застав підпорядковувались київському генерал-губернаторові, а коли відновлювалась посада гетьмана, то підпорядковані були вже безпосередньо гетьману. 22 листопада 1746 року Колегія закордонних справ Московської держави направила інструкції київському генерал-губернаторові , відповідно до яких наказувалось не випускати за кордон купців із Гетьманщини без паспортів. Останні видаваликоменданти міст, Генеральна Військова Канцелярія Гетьманщини, полкові канцелярії. В паспортах вказувалось : куди саме їде купець, через який форпост. Якщо з купцями їхали челядники , то вони вписувались в паспорти, а купець давав поруки, що поверне вказаних челядників на Україну, а також поруку, що не змінить віри , та не залишиться за кордоном. Повернувшись на батьківщину , купець мав прибути в установу, яка видавала йому паспорт, щоб зняти із себе вищевказані поруки.
Окрім примусового встановлення застав та форпостів на Гетьманщині уряд Московщини видавав різного роду укази, інструкції для боротьби "с мировым поветрием" (чума, різного роду епідемії) на Україні, якими зобов"язував керівників форпостів та застав не пропускати та Україну купців єврейської національності, в той час як купцям : грецької, вірменської, турецької, польської та іншими дозволялося приїздити на територію Гетьманщини , вистоявши перед цим у карнатині та вести торгівлю. Так , царським указом Московської держави від 4 лютого 1745 року купцям єврейської національності було заборонено приїздити на Україну. Вказаний указ було надіслано на виконання київському генерал-губернаторові Леонтьєву.
Ліквідація вільної торгівлі на Гетьманщині, "укази про заборонені товари" , система форпостів, застав та карантинів - все це робилося лише з тією метою, щоб підняти економіний розвиток північних міст в Московії, і як наслідок українські купці втрачали роками завойоване своє місце на ринках Західної Європи.Навіть австрійський двір вимагав від Петра 1 відновити на Україні вільну торгівлю, погрожучи йому, шо не підпише політичний договір із Московщиною. Московські купці почали за безцін скуповувати українські товари, або взагалі їх просто відбирали, як це робили представники Меншикова та ін. В результаті , Гетьманщину було взято в "московські тіски", і врешті в 1753-1754 роках українська митна система була знищена.

В праці показано національний склад купецтва України в XVII - XVIII століттях : крім українського купецтва , показана роль грецького , єврейського купецтва (мається на увазі греків та євреїв , які були вже корінними жителями України) в становленні українського національного ринку.
Вперше, висвітлено джерела формування державного скарбу Гетьманщини, його розміри , та статті витрат бюджету, та спроба запровадити карбування власної монети.В праці досить багато приділено уваги внутрішнім податкам , які існували на Гетьманщині, а також внутрішній торгівлі. Праця містить цікаві відомості про грошові одиниці , які ходили на території України, особливу увагу приділено чернігівській , київській та татарській гривням в добу Русі. На грошових знаках Центральної Ради 1917 року назва грошового знака написана була українською, російською, польською та єврейськими (ідіш) мовами ! В 1918 році в українській державі була введена грошова одиниця - гривня !
На кольорових картах показано, що Кубанська республіка мала увійти в 1918 році до складу української держави на засадах автономії, адже Кубань населяли на той час на 90 % українці, які були переселені в кінці 18 століття сюди московською царицею Катериною ІІ із Запорізької Січі.
Проаналізовано розвиток митної справи на українських землях у XIX - на початку XX ст., у 1917 - 2005 рр.

Розглянуто питання організації митної системи незалежної України. Визначено функції та завдання митних органів, проаналізовано їх взаємодію з іншими державними структурами, юридичними та фізичними особами. Показано особливості розкриття контрабанди та розслідування кримінальних справ правоохоронними органами. Книга містить детальну інформацію про устрій та життя в Києві за магдебурзьким правом , яка може бути повчальною та корисною для нинішніх та прийдешніх керманичів нашої столиці. Праця містить величезну джерельну базу, що підтверджує планомірні та цілеспрямовані дії сусідніх із Україною держав , які направлені були на знищення українського національного ринку , економіки, і звичайно , перешкодою на цьому їм були український національний ринок та українська самобутня митна система. Боротьба за знищення українського національного ринку, української економіки, і власне української державності, на нинішньому етапі є лише продовженням тисячолітної війни за знищення всього українського. Для цього завжди використовувалися "українські чвари", якими користалися вороги України-Руси. Різного роду московські шпигуни викоритоували "вказаних прихвостнів" на Гетьманщині для досягнення своєї мети : збір інформації про ситуацію в українській державі для подальшої руйнації цієї державності.

В даній праці чітко прослідковується головна теза - без державності не існує митниці, і навпаки : головною ознакою державності є митна справа.Дотримуючись саме такої думки автори книги намагаються показати не тільки витоки , розвиток , реформування митних взаємовідносин на України, але й витоки української державності із основними її атребутами. Автори показали історичну спадковість в Україні митного права від найдавніших часів до сьогодення : навіть слова : мито, митні збори, митниця (які вживалися ще в часи Київської Руси) є народженими в Україні , та вживалися в українській мові в середньовіччя, та вживаються і до цього часу. В той час, як в Москвощині вказані слова (мито, митниці, митні збори) не виживалися , оскільки Московська держава мала лише побічне відношення до Древньої Русі , там (в Московщині) вживалися інші назви , а саме митниця - це таможня : від татарського "тамга", митні збори - "таможенные пошлины", як і в польській мові : мито - "сto" ( "ZoІl" - німецькою мовою) . Інша важлива теза , яка проходить через всю працю : без сильної державної влади не може існувати незалежної економіки української держави.В періоди руської (української) історії , коли була сильна державна влада - економіка перебувала на найвищому піднесенні, торгівля розквітала, і , звичайно, митна справа. Тому дії наших сусідів (як на Сході так і на Заході) завжди були направлені : на підрив міцної державної влади на теренах України , доводячи її до статусу "маріонеткової", та "пошук для цього союзників із середовища місцевих хохлів та малоросів", що давало б можливість їм отримати контроль над українською економікою, та "шматувати її" і врешті , нищити українську державність, і все українське. Все просто - все повторюється , але тільки в інших історичних умовах.

Праця пронизана духом любові до України, до всього українського, можливо перенасичена фактами, але останні наштовхують на певні висновки та ставлять цілий ряд запитань.

Факти наведені в даній праці дають переконливі аргументи на користь необхідності запровадження в Україні сильної централізованої влади, адже при сильній централізованій державній владі державні організми функціонують в безперебійному режимі. В українських реаліях необхідно терміново зміцнювати Президентську владу , наповнивши її реальними : владою та повноваженнями ! Все інше може обернутися для України КАТАСТРОФОЮ !


Якскравим прикладом нашої історії може бути київська княгиня Ольга , яка вогнем і мечем зміцнювала державні організми Святої Русі, в тому числі разом із своїм сином Святославом піднесла до державного розуміння митну справу Русі та запровадила нове податкове законодавство на Русі.
Це київська княжна Ольга привила та утвердила державницькі традиції на Русі,які підтримували всі послідуючі керманичі Древньої Русі : про це свідчить наступна політика великих київських князів : її онука Володимира Великого та правнука Ярослава Мудрого.
Це вона перша жінка - княгиня Древньої Русі прийняла християнство в державі, що в послідуючому дало можливість її онуку Володимир Великому перейти до освячення всієї Русі. Вона збудувала першу дерев"яну церкву, на місці якої в даний час красується Софіїївський Собор, збудувала княжий двір в Києві, та заміську резиденцію в м.Вишгороді, які письмові джерела називають в 946 році "Ольжин двір", саме в цій заміській резиденції отримувала освіту , в тому числі і православну, пра-правнучка княгині Ольги, дочка Ярослава Мудрого , майбутнє королева Франції - київська княгина Анна.

Це вона , княгиня Ольга, примусила рахуватися із інтересами нашої древньої держави Русь наймогутнішої на той час Візантійську імперію.
Це її, княжної Ольги, пра-правнучка, дочка великого київсього князя Ярослава Мудрого - княжна Анна у 1048 році в Софійському Соборі дала згоду бути дружиною французького короля Генріха І, який сам просив її про це в Софіїї Київській. Коли помер Генріх І, трон успад­кував семирічний син Ярославни Філіпп І, постало питання про ре­гента. Ним стала мати малолітньо­го короля, яка тривалий час прави­ла державою. Ім`я киянки фігурує в усіх тогочасних королівських актах. Причому , королева Анна ставила підпис : Королева Анна. В той час , як не освідчена фрацузька знать досить часто замість підпису ставила хрестик обведений колом.
До наших днів, наприклад, збе­реглася хартія, видана Філіппом І Суассонському абатству. Нижче від грифа Філіппа І у вигляді фігурно­го хреста та грифів двох офіцерів корони стоїть написаний кирилицею підпис «Анна регіна» (Анна, коро­лева). Останній підпис дочки Ярослава Мудрого під державним актом, як регента малолітнього ко­роля датований 1075 роком. До наших днів дійшла каплиця збудованого на кошти Ярославни монастиря в Санлісі, неподалік Па­рижа. При вході височить скульп­турне зображення знаменитої русинки. А на постаменті викарбувано напис: «Анна Руська, королева французька, засновниця собору, 1060 року». За давніми переказами, ра­зом з посагом майбутня королева взяла з собою і книги з батькової бібліотеки, зокрема майстерно ви­конане «Євангеліє».
Російськими вченими шляхом ретельного вивчення пам"ятки : порівняння оригіналу з виготовленою пізніше копією , вивченням лексичного складу тексту,особливості написання літер , стилю виконання заставок було зроблено висновок, що дане Євангеліє, яке має назву "Реймське Євангелії" від тогочасної столиці Франції - Реймс було написано в стародавньому Києві. Пам`ятка складається з двох частин. Перша написана кирилицею й має 16 аркушів. Це й було те, що, власне, залишилося від книги, при­везеної з Києва до Реймса Анною Ярославівною і на якій присягав її чоловік, беручи шлюб. Тут , у Реймсі - столиці тогочасній Франції, і відбулося вінчання Генріха І з київською княжною. Під час урочистої цере­монії Анна Ярославна поклала на вівтар собору книгу, написану ста­рослов`янською мовою.Відтоді впродовж багатьох років, від Генріха І до Людовика XIV, всі французькі королі, вступаючи на престол, присягалися на київсько­му «Євангелії».
ДРЕВНЯ РУСЬ ЖИВЕ В ОЧІКУВАННІ ПРИХОДУ НОВОЇ КНЯГИНІ ОЛЬГИ ЗАХИСТИ ЇЇ, ЗАХИСТИ СВОЄ МАЙБУТНЄ , ЗАХИСТИ УКРАЇНУ
Індекс рубрикатора НБУВ: Х819(4УКР)112.038 Х2(4УКР)-621.112.038 У03(4УКР)084.3 Шифр зберігання книги/журналу в НБУВ: ВА669801