Колонка редактора
Час працює над словами і символами, як море над днищем старого корабля – щось відшліфовує, а щось до невпізнанності заліплює мушлями… У наш час слово "Батьківщина" означає вже не лише священний і рідний серцю українця край, а й назву однієї з партій, яку любить таки не кожний, хто в цьому краї живе. Слово "нація" настільки часто вживалося в контексті політичних промов, що тепер здається приватизованим не менше, аніж словосполучення "любі друзі". Слово ж "патріот" поганять ті, хто марить про повернення у кабалу країни, яку вони йменують "Малоросією".
Час розставляє акценти в житті нашої землі. В історії України не раз були часи випробувань, та занадто рідко випадали часи для мирних звершень. Незалежність дала, здавалося б, новий шанс для народу підняти вище голову, перестати вважати славними лише сторінки минулого, навчитися цінувати вільне сьогодення і з упевненістю поглянути в майбутнє. З моменту Майдану 2004 року відродження з розряду мрій мало шанси ще й перейти до розряду реалій українського буття. Не так сталося, як гадалося: встигли, нарешті, згадати про свій чудовий козацький родовід, та досі мало що зробили, щоб так само славним було й майбутнє держави.
Сучасне відлуння всесвітньої економічної кризи і гуркіт словесної канонади власне українських політичних баталій здатні завдати збитків не менших, аніж землетрус – далекому Гаїті. Так вже часто бувало в нашій історії: у військових баталіях на нашій землі завжди губили шапки разом з головами чужоземні зайди, але й самі українці часто губили голови разом із совістю, коли починали ділити владу. Варто б знову повернутися до вічних цінностей, відсіявши словесну полову від зерен істини. А істина у тому, що Батьківщина – не партія, а рідний край, нація – не тільки красиве слово, а і єдиний народ цієї Батьківщини. Та й відродження – це не тільки мрія. Ми досі маємо всі шанси…
Незабаром, побувавши у Брюсселі й Москві, на Черкащину приїде Віктор Янукович. Це буде його перший візит у новому статусі в українські регіони. Президент побуває у священному для українців місці – на Тарасовій горі у Каневі. Хоча вишиванку до офіційного костюма новий Президент навряд чи одягне, та його промова точно звучатиме українською. Чиновники нової Адміністрації Президента обіцяють: Янукович у Каневі нагороджуватиме лауреатів Шевченківської премії і вивчатиме стан реконструкції музею Великого Кобзаря, яку прагне продовжити. Чи прозвучать при цьому знову обіцянки про російську мову в статусі державної для України? Хочеться сподіватися, що таки ні. А ще маю надію, що колись, коли нинішній Президент закінчуватиме свій термін біля керма держави, він напише продовження до книги іншого Президента, який теж колись обіцяв державну двомовність - до книги Леоніда Кучми "Україна – не Росія". Щось на зразок: "Україна – таки точно не Росія"…
Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "Ми – Україна. Вчора, сьогодні й завтра…"