Люди все частіше полишають роботу у великих офісах на користь фрилансу і хенд-мейду

Кризовий час багато кому дав поживу для роздумів про те, чи дійсно та робота, на яку витрачаєш по 8 годин життя (а то й більше!) щодня, варта того. Побудування кар'єри поступово відходить на другий план: нервова атмосфера, ненормований робочий тиждень, просиджування від дзвінка до дзвінка. Офісна робота сприяє духовному і фізичному виснаженню – це не новина. І як часто саме ця ланка робітників, названа в народі «офісним планктоном», втрачає будь-який смак до життя, існуючи за графіком «дім-робота, робота-дім». Мабуть, саме тому сьогодні все більше людей зрікаються роботи «в системі», залишають великі задушливі офіси і починають «намацувати» нові шляхи заробітку. Таке явище дістало назву «дауншифтингу» – добровільної відмови від високої посади і прибутків заради простого і неквапливого життя в колі сім'ї. Люди, які називають себе «дауншифтерами», зробили вибір на користь свободи, творчої самореалізації чи гармонії у власній родині. Ще простіше – це повернення до себе, до своїх мрій і бажань. У нашій країні відкрито дауншифтерами себе ніхто не називає, проте потенційних дауншифтерів - тисячі. Для розвитку цього явища і умови сприятливі: зарплати на ринку праці впали, а разом з цим зник сенс займатися нелюбою справою. Займатися вільним штукарством ідуть навіть ті, хто колись закинув цю ідею заради більш прибуткової роботи. Головне, від чого відмовляються дауншифтери, - це чужі цілі і бажання. У більшості випадків ними виявляються суто матеріальні речі: кар'єра, гроші, предмети розкоші. Список "втрат" дауншифтерів дуже сильно залежить від країни та її культурних особливостей. І якщо колись, в сумбурні 90-і, багато хто став з інженера комерсантом-«човником», відкрив власний намет на базарі, де продавав дефіцитні капронові панчохи, то сьогодні ситуація має трохи інший підтекст. Дауншифтинг нерозривно пов'язаний з ідеологією хіпі про зміну світу і поліпшення екології. Західні дауншифтери беруть участь у рухах зелених та антиглобалістів. В Англії популярні прагнення до simple life, відмова від цінностей споживання. Люди переїжджають до села, організують неформальні громади. У нашій країні це явище поки що має мізерні масштаби. Масової міграції в села і лісову зону не спостерігається. Серед українських шанувальників такого способу життя дуже популярно перетворювати хобі на заробіток. Одна з успішних і вже відомих у столиці хенд-мейдерів – лялькарка Марія Токарєва. Дівчина зізнається, що не витримала напруженого графіку роботи в газеті. Рік тому вона знайшла в собі сили проміняти офісне крісло на затишний куточок власної кухні, де майструє тепер інтер’єрних ляльок і прикраси з повсті. – До рідного видання зараз пишу позаштатно, - каже вона. – Після того, як звільнилася, провела додому Інтернет, надивилася там різних ідей і почала творити. Спеціальної освіти Марія не має, шити навчилася сама, а все інше підказав інтернет. Найбільшою популярністю користуються Маріїні ляльки, виготовлені в техніці скульптурного текстилю – такі, що схожі зовні на замовника. А ще народ любить її ляльок-Забабайок. Ця вигадана істота, за словами майстрині, допомагає солодко спати, а вранці її усміхнене личко підіймає настрій. Своїх замовників Марія шукає через всесвітню мережу, на неї працює і «сарафанне радіо» - покупці радять ляльок своїм знайомим. Це хобі приносить дівчині невеликий, проте постійний заробіток. За її словами, – близько тисячі гривень на місяць. Киянка Віка Коваль теж залишила офісну рутину, тепер шиє розмальовані торбинки і гаманці. «Шити почала в декретній відпустці, скоріше з цікавості, - розповідає вона. – До того ж, хотілося втілити свої фантазії фарбами на тканині. Пошила торбинку, розмалювала і… отримала від подруги замовлення на таку саму». Поступово справи з торбинками пішли вгору. Тепер Вікторія завела власну сторінку в інтернеті і хвалиться, що вже має свого покупця і в Москві. Особливо великих прибутків це не приносить. «За місяць можуть купити одну торбинку, а можуть і десять, - розповіла майстриня. – Тепер почала ще гаманці шити в комплекті до торбинки, а минулорічні дешевше продаю». Цікава історія в Юлії Ваганової – вона з аніматорів перекваліфікувалася на хористку. Дівчина вирішила залишити свою роботу через брак вільного часу. «Сидиш буває ті 8 або 9 годин за монітором, а за вікном життя кипить, - зітхає вона. – І так багато хочеться встигнути – я цікавлюся фотографією, займаюся благодійністю, гарно співаю, граю на барабанах. Проте зовсім не маю хвильки займатися музикою». З огляду на це Юлія пішла співати в хорі при Київському політехнічному університеті. Каже, що тепер для неї настав кращий час – вона живе так, як завжди хотілося, і займається тим, чим завжди мріяла: "Звичайно, в хорі не платять як в офісі, проте мене надто приваблює цей спосіб життя, щоб повертатися до «контори». За словами психологів служби зайнятості в Шевченківському районі, дозволити собі стати дауншифтером в Україні може не кожен. Як свідчить статистика, всього 5% безробітних розглядають для себе можливість кар'єрного зниження. Кажуть, епідемія дауншифтингу поки ще не охопила населення з кількох причин: перша - рівень життя у нас значно нижчий, ніж в європейських країнах. А інша – те, що українці ще не насолодилися, так би мовити, «розкішним» життям, головною особливістю якого є високий дохід. Думка про те, що не в грошах щастя, для багатьох залишається справжньою абстракцією. З огляду на наш менталітет, дослідники доводять, що дауншифтинг зовсім далекий українцям - усе наше життя ми були бранцями чужих інтересів, ідей, цінностей і правил, ось і забули, як це воно - жити на радість собі. Проте феномен українського дауншифтингу саме й полягає в тому, що таке могло стати невидимою і неусвідомленою причиною його «епідемії». Історія питання Як явище дауншифтинг з'явився на Заході. Його ідеологія остаточно сформувалася в 1970-ті: американець Дюн Елджін увів термін "добровільна простота". Він вважає, що вона дає людині свободу. У дослідженні журналу Fortune вже в 1989 році 75% працюючих людей у віці від 25 до 45 років хотіли б бачити стиль життя в Америці більш простим і орієнтованим не на матеріальні цінності. Першим відомим дауншифтером світу був римський імператор Діоклетіан, який у IV столітті нашої ери залишив трон і відправився до свого маєтку вирощувати капусту. Римляни були шоковані, і потім ще довго сенатори їздили до імператора, прохали в нього поради, вмовляли повернутися, проте той був щасливий і так від своєї капусти не відірвався до самої смерті. А як у них? У результаті масштабного дослідження, проведеного Австралійським інститутом, з'ясувалося, що за останній десяток років 23% жителів Австралії у віці 30-59 років стали дауншифтерами (під дауншифтингом вчені розуміли тривалу добровільну зміну способу життя, що супроводжувалося зменшенням доходу і споживання). Найпоширеніші серед австралійців способи «спуску соціальними сходами» - це зменшення кількості робочих годин (29%), перехід на менш оплачувану роботу (23%), відмова від роботи зовсім (19%), зміна сфери діяльності (19%). Як основну причину зміни свого життя велика частина респондентів називають брак часу для сім'ї (35%), на другому місці - бажання вести більш здоровий спосіб життя (23%), далі йдуть почуття особистого задоволення (16%), більш гармонійне життя (16%) і уважніше ставлення до навколишнього середовища (12%). За результатами досліджень, зараз в Європі налічується близько 12 млн дауншифтерів. В самій лише Великій Британії за останнє десятиріччя 25% населення у віці від 30 до 59 років «знизили оберти». І ще близько 40% британців планують зробити це найближчим часом. Проте не всі дауншифтери відчувають, що вчинили правильно: серед них лише 34% повністю задоволені своїм новим життям. 38% задоволені, проте жалкують про зменшення прибутку, 17% респондентів вважають себе щасливими, хоча погано переносять тонкий гаманець, а 9% – і зовсім не щасливі. Ольга Александрович, «Вечірній Київ»

Источник: Хрещатик - Київська мунiципальна газета | Прочитать на источнике