А може, просто егоїсти?..

У розпал епідемії грипу кореспондентка "Прес-Центру" провела журналістський експеримент.
Як реагують черкащани на проблеми ближніх? Чи завжди готові допомогти, а чи думають тільки про себе? Ці запитання поставила собі журналістка. Щоб відповісти на них, вона прямо під час епідемії грипу вирішила покашляти у людних місцях...
Я не збиралась нікого обманювати і імітувати хворобу. У мене хронічний гострий обструктивний бронхіт, і я й раніше могла будь-де розкашлятись, але просто не звертала уваги на реакцію людей. А тут епідемія каліфорнійського грипу, масова паніка, карантин, налякані люди спустошують аптеки, словом, період саме для мого експерименту.
Вранці я зайшла у маршрутку і сіла біля жінки, років сорока п’яти. Все як завжди: я даю гроші, беру білет і... починаю кашляти (мені для сильного відкашлювання варто з’їсти кілька смажених насінин), прикриваючись носовою хустинкою. Спочатку жінка тільки насторожено глянула на мене, а я "кахи" та "кахи".
– Дівчино, чому ви без пов’язки, ну як так можна взагалі?! – обурилася моя сусідка і почала від мене відсуватися. Потім ще щось буркнула про себе і встала.
– Вибачте, але ж я прикриваюсь хусточкою, а пов’язку просто купити не встигла, – тихо сказала я і опустила голову, але кашляти не перестала. Якась бабуся, що сиділа навпроти, теж почала щось тихо бубоніти. Піднявши очі, я зрозуміла, що це щось про мене і це щось нехороше. "Грип свинячий молодьож розносе, і не стидно ото, це тіки молодьож, тіки вони. Якщо захворіла, то дома сиди, бо я хворіть через тебе не хочу", – сердито бурмотіла бабця. Всі люди, що їхали в маршрутці, почали на мене дивитись.
Я вийшла із маршрутки і швиденько попрямувала до Будинку торгівлі. Там побігла до аптеки, купила одноразову пов’язку і начепила на себе. Після цього на мене звернули увагу ще більше. Чоловік років тридцяти тричі обертався, побачивши, що я в "наморднику". А двоє молодих хлопців, як помітили мене, то почали голосно сміятися.
Тим часом я пішла у продуктовий відділ, купила кілька лимонів і рушила до каси. Як побачила, скільки там стоїть людей (я, мабуть, була двадцята), вже хотіла віднести назад ті лимони, аж тут зрозуміла, що це – момент покашляти. Витягую непомітно з кишені кілька насінин, і процес пішов.
– Мамо, у дівчини свинячий грип, ходімо звідси! – почала голосити якась маленька дівчинка.
– Немає у мене ніякого свинячого грипу, це просто бронхіт, він не передається, – спробувала я заспокоїти людей.
– Відійдіть від нас, грипозна! – закричала мати дівчинки і пішла з дочкою до іншої каси.
– Грип чи бронхіт, яка різниця! Між люди виходить не треба, а то – в мене хата горить, то я й сусідові підпалю! – крикнув якийсь дід. Люди почали розходитись до інших кас...
То що ж, до чужої хвороби людям байдуже? Чи це просто паніка робить людей такими? Я спіймала себе на думці, що й сама не знаю, як би відреагувала, якби біля мене хтось у масці розкашлявся …

Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике