Віктор Матчук: «Новому Президенту не співчуваю, а Берташу — не заздрю»

У кабінет на шостому поверсі облдержадміністрації, який досі належав Віктору Матчуку, ми увійшли в той час, як ЦВК саме оголосила про реєстрацію його депутатом Верховної Ради. Тож доречно було привітати колишнього голову з офіційним депутатством. Але у відповідь почули: «Нема з чим вітати! Зараз такий імідж у депутатів, що краще не зізнаватись. Не люблять люди депутатів.»
— То чому ж, маючи в області високий рейтинг, міняєте свій статус на не любимого народом депутата?
— Мені було просто і органічно працювати з Президентом Віктором Ющенком. Я не бачу себе на цій роботі як при Юлії Тимошенко, так і при Віктору Януковичу. Тому що вони зовсім інші люди, в них зовсім інші критерії оцінки ситуації.
До того ж я не вважаю, що це та посада, заради якої можна пожертвувати спокійним сном і піти на якісь некомфортні для себе компроміси. Хочеться жити в злагоді з самим собою, а не ламати себе через коліно і ходити на роботу з-під палки. Я завжди йшов на роботу з радістю, а з роботи — з гордістю.
— Але настав час, коли виникло й певне розчарування в роботі...
— Найбільше проблем створювало те, що Кабмін і місцеві адміністрації працювали не те щоб одне проти одного, а керуючись різними пріоритетами. Ненормально, коли Кабінет Міністрів розглядає голів адміністрацій як ворогів у гіршому випадку, а в кращому — як цапів-відбувайлів. Курс гривні «поплив». Пішла інфляція. Зростає ціна на цукор. Хто винен? Голови адміністрацій. Хоча зрозуміло, що ніякого відношення до цін на нафту, бензин вони не мають. З іншого боку, люди вважають, що голова адміністрації здатний вирішити будь-яке питання, а це не відповідає дійсності, оскільки можливості були вкрай обмежені. І не тільки фінансові. Багато хороших справ не було реалізовано тільки тому, що вони не знайшли підтримки в Кабінеті Міністрів або ми розуміли, що будуть проблеми з прийняттям цих рішень в обласній раді.
І все ж багато вдалося зробити. Ми за один рік три школи збудували, другу чергу онкодиспансеру. В нас з’явився перинатальний центр. Хочеться більше, але багато чого ми зробили не завдяки, а всупереч обставинам.
— Багато хто вважає, що облдержадміністрація не здатна впливати на ситуацію, скажімо, в економіці. Роль чиновників зводиться хіба що до збору статистичних даних, а керівників — до перерізання стрічок на новобудовах...
— На те, на що ми могли впливати, ми впливали. Щоправда, з різною результативністю. Насправді ми створили, можливо, найбільш дієвий в Україні механізм підтримки інвесторів. Узяти хоча б «Фапомед». Цей інвестор пішов у Львівську область, там закінчилось все не дуже добре, в Київській області також не закріпилися, і підприємці вже йшли з України в Румунію. Ми «схопили їх за піджак» і затягнули сюди. І вони залишилися в нашій області. Те ж саме можна сказати й про інших інвесторів.
Ми були безкомпромісні щодо повернення податку на додану вартість підприємствам Рівненщини. В той час, коли у нас ПДВ ще поверталося, вже чотири місяці в Україні його вже ніхто не отримував. Якщо в інших областях мова йшла про невідшкодоване ПДВ на суму 140-240 мільйонів гривень, то в нас ці суми коливалися в межах 25-50 млн. грн.
Про «Рівнеазот» не можна не сказати. Ми «забомбили» зверненнями Кабмін, підготували листи на ім’я Президента України і він також звертався до прем’єр-міністра. Обласна рада прийняла звернення до Генпрокурора з проханням найшвидше вжити заходів для відновлення роботи підприємства. І підприємство запрацювало. Мені закидали, що я відстоюю інтереси його власника Дмитра Фірташа... Та я його бачив два рази в житті, так само як і Жеваго, до речі. На «Рівнеазоті» працюють люди, яким треба годувати сім’ї, а бюджету потрібні надходження. За той час, що підприємство стояло, воно стільки боргів наробило, що тепер три роки податки не зможуть платити.
— У соціальній сфері, незважаючи на те, що зарплатня бюджетникам та пенсії поки що виплачуються справно, теж відчувається напруга. Тож люди стурбовані — а що буде завтра з цими виплатами?
— Україна знаходиться в стані технічного дефолту. Реально на єдиному казначейському рахунку щодня лежить від 1,7 до 2-х мільярдів гривень, а прийнятих до оплати фінансових зобов’язань за даними Рахункової палати — 27 мільярдів. Все інше — не платиться. Ще варто доплюсувати до цього 22 мільярди прийнятого до відшкодування ПДВ. Єдине, що сьогодні виплачується, це заробітна платня для працівників бюджетної сфери і пенсії. У нас навіть не повністю виплачуються такі соціальні виплати, як одноразові допомоги багатодітним матерям.
Щодо пенсій. Плани збору до Пенсійного фонду по Рівненській області виконуються. Але проблема в тому, що Пенсійний фонд вже довгий час не покриває цими надходженнями свої видатки. Частина цих видатків покривається за рахунок державного бюджету. Держбюджет на поточний рік не прийнятий, тому сьогодні навіть не зрозуміло, за яким принципом і з яких ресурсів дотується Пенсійний фонд. От в цій площині лежать найбільші ризики. Тому що на тих підставах, на яких сьогодні виплачуються пенсії, завтра можна їх не виплачувати. І це буде катастрофа. Проблема ще й у тому, що немає навіть проекту бюджету. Реального проекту, такого, який можна було б завтра прийняти новою більшістю Верховної Ради, в природі не існує. Проект держбюджету буде формувати новий Кабінет Міністрів, а йому потрібен час, щоб розібратися в ситуації.
— Але ж «регіонали» не раз підкреслювали, що мають проект держбюджету від свого тіньового Кабміну.
— Тіньовий Кабінет не може розробити нормальний проект, бо в нього немає бази, на якій його формувати. Торік трапилась безпрецедентна річ — було засекречено дані Держкомстату, зокрема, й про рівень інфляції, які формують уявлення про загальну ситуацію в економіці держави. Ми отримували інформацію через три місяці після того періоду, який минув. Хоча раніше така інформація надходила на 10-й день. Сьогодні для того, щоб новому міністру фінансів розібратися в усьому цьому, потрібен час. Ще треба дізнатися, що робиться з платіжним балансом, наскільки зменшився золото-валютний запас. Оскільки треба повертати кредити. Якщо все підсумувати, то близько 100 мільярдів гривень потрібно виплатити, аби розрахуватися з усіма боргами держави. А це майже половина державного бюджету. Яка держава собі це може дозволити? Жодна. Тобто потрібно буде йти на зменшення видатків або починати друкувати гривні. Якщо друкувати, то це девальвація, інфляція, соціальна напруга. І я не заздрю тій людині, яку оголосили новим Президентом України. Я йому не співчуваю, але й не заздрю.
— А своєму наступнику Василю Берташу співчуваєте?
— Співчуваю. У січні на утримання усіх державних адміністрацій в Рівненській області, а це близько 3 тисяч працівників, виділили лише 26 тисяч гривень. А народний депутат на утримання свого апарату має 14 тисяч в місяць. Я своєму водію платив зарплату зі своєї кишені, бензином машину заправляв. Так робили і мої заступники. Це ненормальна ситуація. Тому я сьогодні нікому не заздрю. Те, що буде важко, — це безумовно. Хіба що буде легше в тому плані, що буде сформовано Кабінет Міністрів, який буде узгоджено працювати з Президентом і головами адміністрацій. Хоч не будуть самі з собою боротися.
— Ви впевнені, що саме Василь Берташ буде головою облдержадміністрації? Називають й інші прізвища — Сулковського, Сороки...
— В Україні нічого неможливого немає. Стосовно Берташа — він має відповідний досвід роботи, працював першим заступником при Миколі Сороці, потім у Верховній Раді. І його вік ще дозволяє сподіватися, що ця людина зараз перебуває, можливо, у найбільш продуктивному стані. Це все плюси на користь того, щоб призначити його. Я нічого не маю проти Сулковського, але ж це не його. Це ж не мітинг, де треба вийти, звинувачувати когось. Тут працювати треба головою, а не язиком. Якщо говорити про Сороку, то він вже дуже багато часу провів у цьому кабінеті, змінилася ситуація, не той вже тепер обсяг повноважень, змінилися люди. Ми вже в іншій Україні живемо. Можливо, є ще якісь кандидати на посаду голови ОДА, про яких ми не знаємо, але кандидатура Берташа є найбільш логічною.
— Тобто Берташ — гідна ваша заміна, майже однодумець, якби не членство в іншій партії?
— Я вважаю, що на рівні міста, областей партійна складова повинна бути мінімізована. На цьому рівні потрібно займатися будівництвом шкіл, а не з’ясовувати, йти в НАТО чи ні. Потрібно займатися облводоканалом, розчищувати Устю, щоб згодом люди з різними партійними квитками, коли тут з’явиться течія, разом могли скупатися. Коли я прийшов працювати головою ОДА, ви мали б помітити, що серед моїх заступників не було засилля «помаранчевих».
— Тоді, навпаки, казали, що Матчук набирає в команду колишніх кучмістів.
— Я підбирав тих, хто найбільш підготовлений і найбільш професійний. Я з кожним з них розмовляв. Питав: «Ви готові працювати чи займатися політичною роботою? Якщо політикою, то будемо зустрічатися з вами лише у вихідні».
— Тобто можна очікувати на нормальну цивілізовану передачу влади, а не таку, яка була при вашому попереднику, коли ви прийшли в «голий» кабінет?
— Не страшно, що тоді був голий кабінет. Страшно було те, що був порожнім той портфель справ, які потрібно було продовжувати. Нічого було продовжувати. І нічого не було розпочато. В нашому випадку є дуже багато справ, які перебувають на різних стадіях реалізації, і я не хочу, щоб вони пропали. Для мене не буде мати ніякого значення, що їх закінчу не я, а хтось інший. Мало того, я буду допомагати всім, чим зможу. Ми з Василем Берташем зустрічалися, говорили на цю тему. Всі напрацювання будуть передані з рук в руки.
— Ви йдете у Верховну Раду, а тут залишаються ваші підлеглі. Можна уявити їхній психологічний стан через цю невизначеність. Адже кадрові зміни неминучі.
— Я дуже сподіваюся, що їхній рівень кваліфікації буде оцінено, і якщо не всі, то частина залишиться на займаних посадах або ж на інших посадах. Ми не настільки багаті кадрами, щоб ними розкидатися.
— Рівненщина тепер, умовно кажучи, має ще одного нардепа. Зрозуміло, нові керівники області будуть сподіватись на вашу підтримку в столиці. Так само, як і ви, очевидно, потребували допомоги у вирішенні проблем області від народних депутатів — вихідців з Рівненщини.
— Область підтримки потребувала, але говорити про те, що була консолідована позиція від тих депутатів, яких умовно можна назвати рівненськими, не можна. По жодному питанню не було такого, щоб вони разом підняли руки. І я за це їх не засуджую, вони такі, які є.
Для прикладу, Верховна Рада «Торф Ленду», який з 2004 році пробивав собі ліцензію на розробку торфових родовищ, не дала погодження навіть місця розташування. Половина обладнання уже заіржавіла, від 300 до 600 робочих місць в Зарічненському районі простоює. І що мені тільки не казали! Спочатку говорили, що цей «Торф Ленд» від БЮТ, потім казали — від Литвина, згодом — від Регіонів... Я відповідав — мені начхати, я за те, щоб мінімум 300 чоловік мали роботу, а область нарешті почала робити з торфу нормальний продукт. Тому для мене інвестиційні проекти ніколи не матимуть партійних ознак. А тоді, коли стояв «Рівнеазот», хоч один з депутатів ВР порушив це питання біля трибуни ВР, заблокував хтось трибуну? Якби подібні ситуації відбувалися, коли я був би депутатом Верховної Ради, запевняю — кожне засідання ради починалося б і закінчувалося інформацією про проблему в нашій області.
— Наскільки комфортно вам буде у Верховній Раді, у тому середовищі, де панують закулісні домовленості, міжфракційні війни та міжособистісна неприязнь?
— Некомфортно, бо я того не вмію і не хочу вчитися. В нас дуже багато проблем у парламенті через те, що депутати мають довгу історію особистісних конфліктів. А я ні з ким не посварений. Мені однаково комфортно розмовляти з Юрієм Бойком з Партії регіонів, і з Павлом Жебрівським з «Нашої України». Я нікому не підконтрольний. Мене вже питають: «Кому ти віддаси свою картку?». Я кажу: «Нікому».
— А як же узгоджена позиція фракції, якої депутат повинен дотримуватись?
— Зараз фракція «Наша Україна — Народна самооборона» — це якесь аморфне утворення, яке розбіглося по різних кутках. Інколи просто смішно, коли збираються дуже поважні люди, а рівень дискусій зводиться до фраз «а ти хто такий».
— Коли ви ще рік тому вперше мали зайти у ВР, казали, що у вас — «золота акція» і що тоді ваш голос міг вирішувати подальшу долю коаліції. Тепер ситуація змінилась, але, вочевидь, все так же кожний голос буде важливий при формуванні нової коаліції.
— Потрібно 37 голосів, щоб фракція НУ-НС прийняла рішення про вихід з коаліції. І мінімум стільки ж голосів, щоб увійти в іншу коаліцію. 37 голосів сьогодні немає. Я не знаю, чи буде мій голос 37-й. Але я не зациклений винятково на внутріпартійних інтересах, бо я бачу реальний стан речей в країні. Потрібно створити нову коаліцію, яка запропонує кандидатуру нового прем’єр-міністра. Однак, незважаючи на те, чи вдасться створити нову коаліцію, чи ні, у будь-якому випадку цю Верховну Раду треба розігнати. Але ця Верховна Рада повинна прийняти перед своїм розпуском новий Закон про вибори. Інакше тоді втрачається сенс перевиборів. Потрібно змінити принцип обрання Верховної Ради — за відкритими списками, щоб туди прийшли ті люди, які готові йти в округи і боротися за місце під сонцем.
— У цьому випадку, чи може на наступних дострокових парламентських виборах рейтинг Матчука піднятися з 82 місця у виборчому списку вище?
— Якщо не будуть відкриті списки, я не знаю, чи захочу піти до парламенту. Я кілька разів був під тим куполом, щоправда, там, де запрошені сидять. Там дуже важка аура, настільки психологічно важко, що я не впевнений, чи взагалі мені туди захочеться. Хоча сама по собі робота у Верховній Раді, якби вона працювала і не займалася дурницями, блокуванням щитової, туалетів, для мене особисто була б цікавою. Я знаю проблеми, знаю, що потребує Україна. Дурниць точно б не наробив.
— Ви склали повноваження депутата обласної ради, але залишаєтесь головою облорганізації партії. Це означає, що вибори до місцевих рад на Рівненщині не пройдуть без вашої участі? Говорили й про створення під вибори блоку вашого імені...
— Замість мене депутатом обласної ради став Андрій Філімонюк, директор Костопільського заводу скловиробів. А місцевими виборами я буду активно займатися. Бо моє життя назавжди пов’язане з Рівненщиною.

Источник: Газета "Рівне вечірнє" | Прочитать на источнике