Зростає кількість українців, бажаючих продати свої внутрішні органи

Молодь – майбутнє країни. Та вона поки не замислюється про прийдешнє і свою роль у ньому, а намагається виправити своє теперішнє фінансове становище. І багато хто сподівається зробити це за допомогою продажу власних органів. Якщо ввести в пошукову систему запит «продаж органів», отримаємо статистику, що не залишить нікого байдужим: більше 20 тисяч результатів пошуку. При цьому слід урахувати, що переважну більшість аудиторії становлять молоді люди від 20 до 28 років, котрі в такий спосіб вирішують фінансові проблеми або ж просто втомилися від безгрішшя і прагнуть якнайшвидше заробити велику суму грошей. Експерти відмічають: майже щодня ця статистика поповнюється десятками нових оголошень. Відсутність постійного заробітку, висока вартість навчання, проблеми з пошуком житла. І при цьому – життєва невизначеність, бажання бути незалежними від батьків і хоча б почасти відповідати тому ідеалові молодих людей, що активно культивується телебаченням, головними принципами якого є: багатство, вседозволеність і повна апатія до навколишньої дійсності. Соціальні гарантії держави не забезпечують нормальних умов існування, тому несприятливі життєві обставини, в які потрапляють молоді люди, змушують їх робити відчайдушні, необдумані вчинки. «ПРОДАМ НИРКУ! ТЕРМІНОВО! ДУЖЕ БАГАТО БОРГІВ! УСЬОГО ЗА 35 ТИСЯЧ! ВІК 20 РОКІВ. Володимир» Коли вперше читаєш подібні оголошення, перше, що спадає на думку: ці люди перебувають за межею бідності і здорового глузду, і таким утрачати нема чого. Проте, поспілкувавшись із ними, починаєш розуміти, що все-таки обставини бувають сильніші. Психологи стверджують, що головною причиною, з якої саме молоді люди пропонують себе як донори, є невідповідність реальної дійсності їхнім життєвим запитам. – Молодь розчаровується в можливості чесного заробітку. Додамо до цього прагнення фінансової незалежності від батьків і гостре бажання ні в чому не бідувати. Фінансова криза добила тих, хто хоч якось заробляв, і підштовхнула інших – тих, хто й так жив без засобів на існування, – зазначає психолог Олена Кірова. На 20 листів, з якими «Вечірка» зверталася до потенційних донорів із проханням пояснити, які ж обставини спонукали їх розмістити в інтернеті оголошення про продаж органів, відповіли тільки четверо. У трьох із них головною причиною називали фінансову кризу, за час якої накопичилися борги, повернути які не уявляється можливим. От дослівна відповідь одного з респондентів: «Жити нема на що. Роботи нормальної немає, грошей не платять. За період кризи нагромадилося дуже багато боргів. Хочеться покінчити з ними і хоча б недовго пожити в статку. Про здоров’я не думав. Знаю, що багато людей нормально живуть і з однією ниркою». У четвертому листі, автор якого представився Дмитром, крім браку грошей головною причиною названо беззаконня. Хлопець відмовився розповідати подробиці, коротко пояснивши: «Мені треба відкупитися від ментів». Велика кількість оголошень може свідчити про те, що криза багатьох довела до відчаю, проте так само можна стверджувати, що ще однією причиною є благополучне процвітання цього бізнесу. Разом з тим, за словами директора Київського міського центра серця Бориса Тодурова, більшість бажаючих продати свої внутрішні органи, як правило, орієнтовані не на український ринок, оскільки в Україні заборонено пересадження неспоріднених органів. Голова правління правозахисної організації «Міжнародна Ліга захисту прав громадян України» Едуард Багіров упевнений, що в нас усе можливо: «Таких прецедентів не знаю, проте не маю сумнівів, що за наявності певних зв’язків в юридичних колах довести, що одна людина є родичем іншої, не завдасть багато клопоту. В Україні існує велика кількість різних медичних інститутів, що під видом медичних експериментів проводять незаконну трансплантацію органів. І лікарі, й організатори, що йдуть на це, впевнені, що роблять благу справу. Якщо б молодь знала, за яку ціну їхні органи продають у Європі, то вони б свої нирки не віддавали так дешево». А от представники правоохоронних органів стверджують, що майже всі автори оголошень – шахраї. «Так звані «донори» шукають довірливих людей, можуть попросити задаток на якийсь хабар вигаданій особі, а потім зникнути», – застерігає начальник відділу по зв’язках із громадськістю ГУ МВС України в місті Києві Володимир Поліщук. Пряма мова Директор Київського міського центра серця Борис Тодуров: Ті, хто намагаються продати власні органи, орієнтовані не на український ринок, тому що в нас «чорної» трансплантації немає. «Чорною» називають операцію з пересадження неспоріднених органів. Усі фахівці, що працюють в галузі, пов’язаній з пересадженням органів, розуміють, що в Україні провести «чорну» трансплантацію неможливо. Для цього необхідна велика група фахівців, а наші лікарі не підуть на це. В Україні такий вид трансплантації підлягає кримінальній відповідальності і загрожує п’ятирічним позбавленням волі. Молоді люди, які не розуміють, наскільки складний процес пересадження, гадають, що зможуть заробити на цьому. В інших країнах, таких як Іран, Китай, існує так званий «донорський туризм». Там за органи пропонують гроші. Приїжджає туди донор, віддає свою нирку, одержує гроші і їде. Інший пацієнт, знаючи, що йому там можуть підібрати нирку, приїжджає, і йому роблять операцію. У нашій країні законна операція із супровідною терапією з пересадження нирки коштує близько $30–50 тис., а трансплантація печінки обійдеться в $100–150 тис. За рубежем ці цифри набагато вищі. У Москві, наприклад, пересадження нирки коштує $35–40 тис., у Європі – 35–40 тис. євро, а печінки – 150–200 тис. євро. Держава у нас фінансує програму трансплантації на 50%. Тобто, якщо ми проводимо 50 трансплантацій на рік, то 25 з них робимо за рахунок держави. Все решта – фонди, організації, фізичні і юридичні особи. Сама операція проводиться безкоштовно, а от спеціальні препарати, що застосовуються при цьому, дуже дорогі. У нашій країні в рік необхідно проводити 20–30 тисяч трансплантацій нирок і печінки, а ми робимо лише 50–60. З них 70-80% – у Києві. Всього в Україні 16 клінік, що мають право брати для пересадження органи як у мертвих, так і в живих людей. Запитання «Вечірки» Чому стільки молодих людей згодні продати свої органи? Нам удалося зв’язатися з людиною, що розмістила оголошення з пропозицією стати донором нирки. Нашого співрозмовника звати Антон. – Проблема у всіх одна, – каже Антон, – без грошей не можна нормально прожити, а існувати як мої батьки я не бажаю. – А не боїтеся ускладнень зі здоров’ям? – Аж ніяк. У мене знайомий їздив до Туреччини, в нього там вирізали нирку. Повернувся живим і здоровим, а головне – з грішми. – Скільки ж йому заплатили? – Точно не скажу, та приблизно 30 тис. доларів. – А вам уже надходили пропозиції? – Поки ні. Та це навіть добре, може передумаю ще. У всякому разі, із цим проблем немає. В інтернеті можна знайти людей, що допоможуть з оформленням документів і виїздом за кордон. – А в Україні операцій робити не пропонують? – У нас закон. Трансплантують органи тільки родича. Хоча я чув, що в суді можна довести спорідненість і не паритися. Світовий досвід У більшості європейських країн людину вважають донором органів за умовчанням. Якщо європеєць не бажає бути донором, він повинен офіційно заявити про це. У США ситуація протилежна: кожен потенційний донор зобов’язаний поінформувати влади про подібне бажання. Неофіційними світовими центрами з пересадження органів називають Єгипет, Китай і Туреччину. Світові ціни на органи На європейському «чорному ринку» людських органів печінка оцінюється в 150–200 тис. євро, нирки – 35–40 тис. євро, підшлункова залоза – 50 тис. євро. Ціна пересадження кісткового мозку в Ізраїлі може становити від 70 до 160 тис. доларів. В Ірані та Китаї ціни на нирки коливаються від 20 до 45 тис. доларів. Що можна продати в Україні? Легеня, фрагмент печінки, нирка, підшлункова залоза з 12-палою кишкою, селезінка, ендокринні залози (надниркова, щитовидна, паращитовидна, слинна, гіпофіз), кістковий мозок.
«Вечірній Київ»

Источник: Хрещатик - Київська мунiципальна газета | Прочитать на источнике