® Цінність людини визначається калібром її ворогів

Ми підійшли до чергових президентських виборів. Як вони пройдуть, кого ми виберемо, кому довіримо бути головним керманичем нашої долі?
Особливість нинішніх виборів у тому, що голосувати будемо не стільки за особистість, скільки за шлях нашого подальшого розвитку. Куди нам рухатись далі? Вперед до вільної заможної Європи чи назад у тоталітарне минуле? Якою ми мріємо бачити Україну? Вільною, відкритою для світової спільноти, зі своїми традиціями, звичаями, культурою, в якій громадянин України з гордістю може сказати: "я українець і хочу жити у вільній заможній державі, у країні, яку поважають!"
Віктор Ющенко отримав перемогу на виборах Президента у 2004 році. Проте потерпіла сторона зробила свою чорну справу: вони створили умови, щоб унеможливити виконання Ющенком його програми. Внесені зміни до Конституції при авторстві Медведчука, Мороза, Симоненка, згідно з якою президентська форма правління була замінена парламентсько-президентською. Владу розбалансували. Ющенко, залишаючись Главою Держави, був усунений від вирішення ключових кадрових питань, від впливу на економічні процеси у країні. Реальна влада перейшла до Кабінету Міністрів. Відійшли у табір опонентів колишні "любі друзі" Президента. Про таких влучно сказав Т. Г. Шевченко: "Ви любите на братові шкуру, а не душу". Саме рятуючи свою шкуру, вони зрадили Ющенка, та жалкувати за цим не варто, це був процес очищення. Що зосталося Ющенку у спадок від попередників? Розграбована країна, звужені повноваження, розбалансована влада, у якій важко зрозуміти, хто кому підпорядкований. Крім того, повноваження Ющенка зусиллями його опонентів постійно зменшувалися, залишались тільки обов’язки.
Основні принципи, на яких ґрунтується політика Ющенка, – держава повинна пройти процес національного становлення, виховання громадянського суспільства, відновлення духовності та створення єдиної помісної церкви, об’єднавши усі релігійні конфесії. У нас є держава, проте не сформована нація.
Потрібно вивчити свою історію, яка є історією боротьби за незалежність. Нашу історію писали люди, які не визнавали України як держави, змушували дивитися на наше минуле чужими очима. Ющенко ж хоче представити історію як патріот України. Ось чому він порушив питання Голодомору 1932–1933 років, репресій 1937 року, посприяв відновленню Батурина, Чигирина, акцентує увагу на національно-визвольному русі впродовж ХVII–ХХ ст.
Наступний принцип – це принцип демократії, де ключовим є верховенство права. Демократія утвердила свободу слова, що забезпечує свободу вибору. І це незаперечний успіх.
Ще один принцип – європейський шлях розвитку і європейська політика безпеки. І найкращий приклад тому – шлях, який обрали східноєвропейські країни, що входили у соціалістичний табір. Це – Польща, Угорщина, Румунія, Болгарія та інші, які розвинулися набагато більше, ніж Україна. Хоча й немає позитивного приросту населення, демографічна ситуація поліпшилася: кількість народжених зросла з 425 тисяч у 2005 році до 510 тисяч у 2008 році і це стійка тенденція. Відбулося вільне волевиявлення на виборах у 2006-2007 роках.
Та найбільше досягнення Ющенка – це те, що він став дійсно українським Президентом.
П’ять років – термін досить короткий, щоб утілити в життя все задумане, цей термін потрібно продовжити. Цього хочуть усі патріоти.
Ющенко прямо і відверто говорить про ті виклики, які стоять перед нашою державою, він не розкидається солодкими обіцянками і говорить народу, яким важким і непростим шляхом доведеться нам іти, щоб стати дійсно цивілізованою державою. Він пропонує реальні шляхи виходу із ситуації, що склалася, змінивши правила гри через реформу Конституції. Основні ключові положення, які потрібно змінити у Конституції – це позбавлення депутатської недоторканності, зменшення кількості депутатів, голосування за відкритими списками, розмежування повноважень між гілками влади, передачі необхідних владних повноважень органам місцевого самоврядування. Це дасть можливість побороти корупцію, ліквідувати дисбаланс у владі, підняти економіку на гідний для України рівень.
Державою керують політики і державні діячі. Політики – це ті, хто думає про наступні вибори, державний діяч – це той, хто думає про майбутнє країни. Віктор Андрійович Ющенко – яскравий приклад державного діяча.

Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике