«Азот» зупинився, театр — не розвалився, Патріарх приїхав

На початку січня деякі райони міста опинилися в об’єктивах — у Рівному запрацювали камери цілодобового спостереження. 12 камер на замовлення обласної міліції було встановлено на майдані Незалежності, Театральній площі та автовокзалі, на що з міського бюджету витратили 230 тисяч гривень. Швейцарські камери за 3,5 тисячі доларів кожна повинні були допомагати міліції встановлювати особу правопорушників. Хоча за рік роботи камер міліціонери не так вже й часто рапортували про допомогу технічного прогресу в затримці злочинців.

Кримінальною темою номер один протягом року була так звана справа педофілів, яка супроводжувалась постійними чутками про існування у місті маніяка. Почалися вони ще з кінця 2008 року, коли від рук свого сусіда загинула восьмирічна школярка Марійка Лупань. Щоправда, до суду Павло Артемчук, якого затримали одразу, не дожив, він помер у СІЗО.
Підозрюваний в іншому січневому вбивстві — семирічної Юлії Борчимухи — Олександр Войцович покарання отримав «по повній». Суд засудив педофіла до довічного ув’язнення не лише за вбивство, а й за декілька епізодів розбещення інших дітей.
Проте на цьому жахливі новини не закінчились. У жовтні в Рівному знайшли тіло десятирічної Катерини Масалової. Цього разу за підозрою у вбивстві затримали 16-річного хлопця, також сусіда. І хоча рівняни знову заговорили про те, що, можливо, міліція зловила не вбивцю, правоохоронці були категоричними — затриманий учень ПТУ Роман чітко показав місце, де вбивав дівчинку.
Тому ще більш вражаючою була новина про чергову смерть маленької дитини. Цього разу в Радивилівському районі у річці знайшли тіло другокласниці Вікторії Благовірної. Встановивши, що дитину зґвалтували та задушили, за підозрою у цьому злочині правоохоронці затримали 22-річного мешканця Радивилова Ярослава. Пізніше керівник обласної міліції Ярослав Голомша запевнятиме, що сумнівів у тому, що школярку вбив саме Ярослав, немає.

Одразу дві відремонтовані ділянки дороги траси «Київ-Чоп» та один лікувальний заклад особисто приїжджала відкривати прем’єр-міністр Юлія Тимошенко. Влітку вона презентувала 27 кілометрів дороги від Рівного до Дубна, яку реконструювали італійці. А у жовтні прем’єрку зустрічали поблизу Корця — тут вона відкривала ділянку дороги, зроблену руками турецьких робітників.
За декілька днів до Нового року Тимошенко відкривала вже не дорогу, а рівненський онкодиспансер.

Рівненський аеропорт у 2009 році пережив цілу епопею із свого продажу. Ніби летовище й було продане чеській компанії за 72 мільйони гривень 14 січня. Проте за наступні кілька місяців нові «власники» аеропорту не переказали до обласного бюджету жодної копійки, а тому обласна влада вирішила аукціон з продажу повторити. А точніше, провести його вже втретє. Хоча й цього разу невдало — заявок на придбання міжнародного аеропорту «Рівне» у квітні не надійшло. Натомість рук можновладці не опускають — голова облради Олександр Данильчук запевняв, що як тільки з’явиться реальний покупець, депутати зберуться на позачергову сесію за півдня і вирішать всі необхідні для реалізації комунального підприємства питання. Однак далі чуток справа у 2009 році не просувалася — наприкінці року лише заговорили про те, що аеропортом цікавиться литовська компанія «Авіа Солюшен Груп». Паралельно із спробами його продати обласна рада намагалася переконати уряд внести рівненський аеропорт до списку резервних у підготовці до Євро-2012. І хоча всі VIP-персони, прилітаючи у західний регіон, продовжують користуватися саме рівненським летовищем, успіху й такі намагання рівненської влади через відсутність потужного лобіста у Мінтрансі також не мали.

Неабияк пишалися своїм досягненням керівники міста, відкривши оновлений пляж Басівкутського озера ще у травні, до початку купального сезону. Чиновники запевняли, що подібної реконструкції популярна відпочинкова зона не знала останні років двадцять. Щоправда, щоб очистити прибережне дно озера, довелося вивезти піввантажівки битого скла, металобрухт і навіть бетонну урну для сміття, яку звідти витягнули водолази. На пляж завезли новий пісок, встановили важкі сміттєві урни та нові баки, кабінки для перевдягання, відремонтували лавочки. Крім того, там запрацювали душові та фонтани для пиття, з’явилися біотуалети. Офіційно бюджет міста на цю справу витратив 276 тисяч гривень, хоча комунальники впевненні, що загалом грошей, зважаючи на багаторазове вивезення сміття, довелося витратити більше.

Найбільшу банду крадіїв автомобілів, які професійно викрадали авто у багатьох містах понад п’ять років, рівненська міліція затримала у березні. Точніше, у Рівному заарештували ватажка угруповання, а інші 11 його «підлеглих» мешкали у Волинській, Сумській та Закарпатській областях. Про серйозність банди свідчив і той факт, що міліція підозрювала у причетності до злочинного гурту своїх колег з Волині та Закарпаття. Під час затримання ватажка, 42-річного Олега О., у гаражах знайшли 23 легкові та 2 вантажні автомобілі, а також, багато приладів для автовикрадення.

У квітні 2009 року депутати обласної ради почали активно обговорювати питання будівництва у Рівному палацу спорту чи навіть цілого спортивного містечка. Власне, протягом року для цієї споруди зробили чимало. Насамперед міська влада виділила землю поблизу торговельних центрів на вул. Макарова, для чого була змушена надати майбутньому палацу статус дитячої спортивної школи — так згідно з законодавством легше знайти земельну ділянку. Потім депутатська делегація поїхала у білоруський Брест, щоб побачити, як там будують спортивні споруди. І хоча білоруські колеги обіцяли подарувати рівнянам проект свого палацу, облрада таки змушена була виділити мільйон на розробку власної проектної документації. Днями чиновники рапортували — проект готовий. Проте досі жоден з них чітко не сказав — звідки ж з’являться на будівництво палацу спорту необхідні декілька десятків мільйонів гривень?

Багаторічний заступник міського голови Рівного з гуманітарних питань Світлана Богатирчук-Кривко змушена була цього року шукати нову роботу. На її місце міський голова Володимир Хомко призначив енергійну директорку радіостанції Галину Кульчинську, а тому відома у місті чиновниця зважилася на кардинальну зміну діяльності. Вступивши до НУВГП на спеціальність «Землевпорядкування та кадастр», Світлана Кирилівна паралельно почала освоювати професію на практиці — на посаді начальника обласного управління Державного комітету земельних ресурсів.

Зупинка хімічного гіганта у травні стала топ-новиною не лише для Рівного. Припинення діяльності директор підприємства Михайло Заблуда мотивував занадто високою ціною на газ, що робило виробництво нерентабельним — на той момент рівненське підприємство залишалось єдиним хімічним заводом, який отримував газ не за пільговою, а за повною ціною. Внаслідок цього без роботи залишилось декілька сотень рівнян — 109 чоловік скоротили, а інші звільнились за власним бажанням. Декілька місяців робітники, які залишились, займалися переважно ремонтом обладнання. До звичного режиму «Рівнеазот» повернувся у листопаді, коли уряд таки погодився внести його до переліку газових «пільговиків». За час простою підприємство зазнало збитків на понад 166 мільйонів гривень та не виготовило продукції на понад 843 мільйони гривень.

”Повноцінним» міським головою з чотирирічним терміном Володимир Хомко став не у листопаді 2008, а в червні 2009 року. Саме тоді Конституційний Суд України виніс рішення про те, що обрані на позачергових виборах депутати місцевих рад та міські голови керуватимуть повний термін. Міський голова не приховував задоволення, адже це рішення «розв’язало йому руки для здійснення деяких стратегічних планів». Адже досі, за власним зізнанням, готуючись до чергових виборів, які мали відбутися менш ніж через рік, свідомо уникав прийняття непопулярних рішень. Після рішення суду міський голова оголосив «війну» нелегальній вуличній рекламі, пообіцяв не пускати в місто приміські маршрутки, зробивши на околицях автовокзали, погрожував знести гаражі-»черепашки» тощо.

Одіозний місцевий політик Василь Червоній загинув у липні від удару блискавки. Він пішов купатися в озері під час грози. Його смерть викликала безліч розмов про суперечливу діяльність політика на ниві націоналістичного руху. А похорон на території Свято-Покровського собору зібрав багатьох відомих рівнян, народних депутатів, представників влади, перетворившись згодом на політичний мітинг. Декілька місяців потому однопартійці Червонія з УНП за підтримки обласної ради звернулися до Президента з проханням посмертно присвоїти йому звання «Герой України».

Менш ніж через місяць після цієї події у Рівне приїхав Патріарх Російської православної церкви Кирило. Ступити на рівненську землю йому вдалося, щоправда, з другої спроби. У неділю другого серпня біля Свято-Воскресенського собору зібрався натовп вірян, які сподівалися побачити Патріарха. Проте Кирило у той день з Криму полетів не у Рівне, як планувалось, а у Київ. Це мотивували міркуванням безпеки — організатори знали, що тут керівника Російської православної церкви зустрінуть пікетами. Власне, так було й наступного дня, коли Патріарх таки вирішив заїхати в обласний центр дорогою з Корця в Городок. У меншому, ніж в неділю, натовпі лунало «Геть московського попа» з одного боку і «Наш патріарх — Кіріл» — з іншого. Високий гість зайшов у підвальний храм Свято-Воскресенського собору, порівнявши місцевих прихильників Московського патріархату з першими християнами, які «також жили у катакомбах».

Перші великі тріщини під дахом обласного музично-драматичного театру можна було побачити уже в серпні, коли роботи з будівництва підземного торговельного центру на Театральній площі були у розпалі. Центральний вхід театру зачинили, а будівельні роботи призупинили. Проте за деякий час вони відновилися. Це стало приводом для протесту з боку адміністрації театру, яка в особі директора Володимира Петріва наголошувала, що театр продовжує руйнуватись. Після цього будівельники таки були змушені підсилювати фундамент театру та стягувати колони. Уже на початку жовтня керівництво мистецького закладу запевняло, що жодних загроз для нового театрального сезону немає.

Заспокоювати мешканців Рівного, що відомий місцевий підприємець Ярослав Дикий живий, довелося «РВ» у вересні після того, як його ледь не вбили злодії. Напад на Дикого був організований у кращих традиціях бойовиків. Власник відомого ринку відпочивав з родиною та друзями на базі в Решуцьку, як у будинок увірвалися невідомі особи в масках. Від Дикого вони вимагали сказати, де захований мільйон доларів. Для цього навіть застосовували праску. Не отримавши грошей, нападники залишили зв’язаних господарів на підлозі. А самі тим часом поїхали до будинку підприємця на вулиці Червоногірській. Увірвавшись всередину, вони зв’язали охоронця. Забравши сейф, в якому, окрім зброї та документів про освіту, нічого не було, зникли. Ярослав Дикий декілька тижнів був змушений лікуватися, а тому містом поповзли чутки, ніби він помер.

Источник: Газета "Рівне вечірнє" | Прочитать на источнике