Київський художник переносить почуте на полотно

Художник Юрій Качкін привернув до себе увагу людної вулиці: уявіть, чоловік сидить з металевим пензлем, фарбами та етюдником й відсторонено малює місто та його персонажів. Здавалося б, таких диваків у мегаполісі вистачає. Однак після ближчого ознайомлення з творчістю цього художника вона вже видається феноменом, про який хочеться говорити.
Юрій Качкін кілька років тому приїхав до Києва з півдня України. Досвід художника в нього був, але за освітою він — технік. Колись брав уроки в художника Миколи Шемета, проте в художньому виші не навчався. Своїми вчителями Качкін називає Рубенса, Ван Дейка, Веласкеса, Дюрера. У столиці мав кілька виставок, чимало робіт прикрашають київські музеї та приватні колекції. Втім, до творчості Юрія Качкіна досі придивляються київські арт-критики. Що й зрозуміло, його роботи поза художнім мейнстрімом, адже малює він переважно мініатюри з натури, крім того, полюбляє фантастичні й казкові сюжети, які вважає реальністю.
Меломан і цінитель опери, Юрій Качкін знаний у музичних колах, зокрема у середовищі Київського вагнерівського товариства, членом якого і є сам. Власне, з музикою і пов’язана одна цікава особливість творчості Юрія Качкіна. Він малює свої картини “під музику”: Бах, Вагнер, Чайковський, Рахманінов, Шнітке та інші класики супроводжують написання кожної нової картини. Однак музика тут не тло для роботи, це своєрідний матеріал для експериментів: художник свідомо шукає певні точки перетину двох видів мистецтва, створюючи за допомогою фарб своєрідний відповідник музики.
На перший погляд, його картини з точки зору змісту самих музичних творів видаються підозрілими, лише суб’єктивними асоціаціями, і не більше. Та коли вдивляєшся у ці полотна, розумієш, що митець шукає точки дотику музики й живопису не так на асоціативному, як на технологічному рівні, немовби саме зображення тут математично обчислено за певною аналогією з музичним оригіналом. Наприклад, картина “Червоні плавні”, створена під 6-голосний річеркар з “Музичного приношення” Йоганна Себастьяна Баха. Глядач побачить напівказковий пейзаж, де на берегах річок — дерева з густими, немов напластованими одна на одну триярусними кронами, які віддзеркалюються у воді. Крони — це відповідник поліфонічної фактури бахівського канону, не випадково їх на картині, як і голосів в музичній композиції, шість: три реальні та стільки ж віддзеркалених. А розмиті контури і кольори, здається, переливаються, чи то плавно переходять, подібно до мелодійної лінії, плинності музичної тканини. “Хоча б скільки виконували цю п’єсу, вона не дає повного вдоволення”, — писав Альберт Швейцер про названий річеркар Баха. Подібні відчуття викликає й картина Юрія Качкіна, що приковує увагу глядача незбагненною глибиною, бездонністю...
Майже сто років тому музику “малював” також литовський художник і композитор Мікалоюс Чюрльоніс (1875—1911), про якого Юрій Качкін, що цікаво, дізнався уже після того, як створив низку власних “музичних” картин. Фантастичні образи Чюрльоніса (цикли “Соната весни”, “Соната моря”, робота “Фуга”) нагадують сни, марення. Водночас тут чітко простежуються конкретні конструктивні музичні аналогії: на полотнах вгадуються форма музичного твору, його структура, прийоми розвитку, кількість тем, техніка письма. Тоді, на рубежі ХІХ—ХХ століть, ідея синтезу мистецтв була популярною (згадаємо, наприклад, Вагнера з музичною драмою, або Скрябіна з його світломузикою). Можливо, це було своєрідною реакцією “розгубленого” суспільства на кризові ситуації, спробою гармонії старого, віджилого і нового. Тепер мистецький синтез здається чи не єдиним шляхом розвитку культури взагалі, зокрема й класичної музики. Про це свідчать численні теорії й концепції, а також реальні явища, скажімо, популярне аранжування класики, “візуалізація” музики через відеоряд, різноманітні мультимедійні проекти тощо. Класична музика сьогодні переживає проблему сприйняття (її немає у масовій свідомості) і побутування взагалі.
Тож чи не є творчість Юрія Качкіна реакцією на тенденцію часу? Можливо, ці “музичні” картини — своєрідна спроба розширити форми й способи існування класичної музики у свідомості людей? Кажуть, справжній митець завжди гостро відчуває свій час. Юрій Качкін має ще і добрий слух. Й, очевидно, вміє чути і вухом, і серцем.
Олеся НАЙДЮК “Хрещатик”

Источник: Хрещатик - Київська мунiципальна газета | Прочитать на источнике