Анатолій Павленко:«З економікою пов’язані фактично всі сторони життєдіяльності людини, і саме тому наявність фахової економічної освіти насправді може стати запорукою успішної реалізації у багатьох професіях»

Ректор Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана Анатолій Павленко розповів “Вдалій кар’єрі” про престижність кар’єри економіста, а також, власне, про саму сферу економіки Анатолій Федорович Павленко – Заслужений діяч науки і техніки України, доктор економічних наук, професор, академік Міжнародної академії наук вищої школи, почесний доктор Міжнародного християнського університету у місті Відень; президент Української асоціації маркетингу; Герой України. Нагороджений орденами «За заслуги» III, II, І ступенів, медаллю «В пам'ять 1500-річчя Києва». Здобував вищу освіту в Київському інституті народного господарства. Невтомний організатор модернізації вищої економічної освіти в Україні, Анатолій Павленко подолав довгий шлях у своєму становленні – від стажера кафедри до, власне, ректора університету. Який саме завдяки його зусиллям і став визнаним лідером економічної освіти в Україні. Крім того, Анатолій Федорович є автором і співавтором багатьох підручників з теорії і практики маркетингу, він сформував найпотужнішу в Україні наукову школу маркетингу. Його учнями і послідовниками є відомі доктори економічних наук. – Анатолію Федоровичу, ви самі колись закінчували Київський інститут народного господарства. Скажіть, будучи студентом, передбачали, що станете ректором КНЕУ? – Ніколи. Я взагалі не замислювався над тим, що колись стану ректором – не лише цього університету, а й взагалі – будь-якого. Проте так складалися обставини, і таким був мій шлях, що привів мене сюди. І, чесно кажучи, я дуже радий, що так сталося. Я цим пишаюся. Дуже люблю цей заклад і студентів, які в ньому навчаються. – Розкажіть, про що ви мріяли, коли були студентом? Вже тоді ви уявляли як складеться ваша майбутня кар’єра? – Чесно кажучи, тоді точно жодного уявлення не мав щодо своєї майбутньої кар’єри. Знав, що буду багато працювати, мав прагнення і цілі. Проте конкретно свій майбутній шлях не передбачав. Річ у тім, що в часи, коли я був студентом, самі студенти були іншими. Були інші уявлення щодо кар’єри взагалі. Зараз студенти інакші. Вони сміливіші, більшість із них знають, чого прагнуть і як саме хочуть побудувати своє професійне життя, знають, як саме і де саме хочуть реалізовувати себе. У наші часи в молоді не було такого чіткого бачення своїх перспектив. Усі знали, що після закінчення вузу будуть працевлаштовані. З одного боку, це було добре, з іншого, – вимушений розподіл кадрів не завжди себе виправдовує, і взагалі це – не дуже приємна річ. Тож, як тільки потрапляєш на роботу, вже від цього моменту починаєш думати про кар’єру, будуєш для себе саме її поняття. Особисто мені, наприклад, пощастило, я одразу почав працювати за спеціальністю, робив те, що мені подобалося. Та щоб колись стати ректором – про це ніколи навіть не мріяв. – Ви розпочинали свою наукову і професійну діяльність у КНЕУ. Можливо, хоча б деканом колись сподівалися стати? – Та ні, і про це не замислювався. У будь-якому випадку, мрії такої точно не мав. У вузах, звісно, є свій кар’єрний ріст, і неабиякий. У першу чергу, науковий. Варто зазначити, що стати кандидатом наук – це величезна праця. І насправді, якщо ти, працюючи у вузі, не ростеш саме по науковій лінії, то тобі тут немає чого робити. Якщо ж стаєш кандидатом, доктором наук, – це вже цілком природне зростання. І це дуже важливо. – Ви є ректором університету з 1987 року. Як, на вашу думку, вплинула зміна державності на діяльність, і взагалі на існування вузу? – Я б не став оцінювати зміну державності в принципі, проте відмічу, що в ті часи, коли все це відбувалося, головним завданням залишалося збереження освіти і науки. І я особисто був до цього причетний. Власне, я знаю і світову науку, адже кілька тижнів провів у США. Там освіта, так би мовити, не потребує коментарів. Нам є чого прагнути, бо там вона краща сьогодні. Побувавши там, я виніс найголовніше: наша освіта стала кращою з часами, проте лише в певних ланках. Ясно, що у нас була з точки зору економічної освіти не ринкова освіта, це освіта для централізованого керованого суспільства. За змістом вона була не далека від американської, зовсім не гірша. Просто треба було її поступово перебудувати до законів розвитку ринкової економіки. На 70% наша економічна освіта відповідала американській. Проте в нас не вистачає практики, в першу чергу, хоча теорія на вищому рівні. Ринкової економіки у нас у країні немає, і це зрозуміло всім. І ми виходимо з того, що робимо віртуальне навчання, створюємо навчальні класи, банки, фірми. В нас їх багато. А реальної економіки не існує, і ми перебуваємо лише на стадії її будівництва. Кадрово ми підготовлені, у нас проблеми із законодавством. У цілому ж, ми нормально розвиваємось. Є недоліки, проте це – недоліки росту, нам лише 20 років. До нас вступило лише друге покоління студентів, які народилися в суверенній державі. За нами – майбутнє. Важливо пам’ятати: з економікою пов’язані фактично всі сторони життєдіяльності людини, і саме тому наявність фахової економічної освіти насправді може стати запорукою успішної реалізації у багатьох професіях. – Для економічного вузу дуже важливою є матеріально-технічна база. Як вам вдалося відстояти її в ті часи? Хто допоміг? – Ясно, що роль першої особи має місце. Дуже велике значення має і колектив, однодумці. Ми багато побудували за цей час – корпуси, гуртожитки, бібліотеку, нам допомогло те, що були власні кошти. Тепер їх немає, тепер це кошти бюджетні, і це – велика помилка держави. Нам чомусь не вірять, проте поняття власних коштів – одна з найважливіших складових автономних університетів. Ми не за те, щоб їх контролювали, чомусь наші кошти централізували і не дають вільно розпоряджатися ними. В таких умовах зростати складніше, адже, насправді, ми нікого не збираємось обманювати. Наші кошти відкриті, проте витрачати їх вільно нам не дозволяють. – Ви співпрацюєте із зарубіжними вузами? Користуєтеся іноземним досвідом, готуючи навчальні плани? – Здебвільшого, ми співпрацюємо з університетами Великої Британії, Німеччини, Мічигану. До речі, вони повністю визнають нашу освіту і залюбки беруть наших студентів на стажування, і навіть на роботу. Це важливо, коли наша базова економічна освіта визнається у всьому світі, провідними навчальними закладами. І звісно, що ми беремо з їх практики щось корисне для себе. Ми розвиваємося. – Ваш вуз став одним з перших, де запровадили програму MBA. Як вам це вдалося? – Так, це наше важливе досягнення. Ми відкрили програму, і навіть удосконалили її. У нас ще є українсько-французька програма. Немає тут нічого складного, насправді. Просто повинен бути достатньо підготовлений професорсько-викладацький склад, це, мабуть, – першочергова і найважливіша умова для реалізації програми. А ми зараз готуємо багато молодих докторів, які володіють іноземною мовою, виходять блискучі фахівці. – Ви є президентом Української асоціації маркетингу. А ще 10 років тому навряд чи ми мали уявлення про нього взагалі. В той час, як ви стояли фактично у витоків його розвитку у нашій країні. Як і з чого ви розпочинали? – Український маркетинг розвивався разом з українською економікою, проте тут важливо розуміти: маркетинг – це філософія ринків. Головний лозунг маркетингу – «Споживач завжди має рацію». А в нас цього поки що ще немає, на жаль. У нас споживач далеко не король. А до тих пір, поки споживач не буде королем, не буде й ринку. От і все, це є основна філософія маркетингу, і саме над цим ми і працюємо. Насправді, все розвивалося поступово. Наприклад, у мене зараз на кафедрі працюють 6 докторів наук з маркетингу, які досліджують початки запровадження цієї філософії в Україні. Маркетинг – це філософія ринку, тут треба знати і вміти працювати для споживача. – Де проходять практику ваші студенти? – По-різному. Власне, якщо брати бізнесову практику, то нам складніше. Тому що бізнес перебуває на стадії становлення, до того ж, було б помилкою заплющувати очі на негативний вплив економічної кризи. Питома вага реального бізнесу зараз не дуже висока. Ми самі собі шкодимо, все критикуємо, волаємо, що економіки немає. Є в нас економіка, вона не така, як у США чи Німеччині, проте вона є, і вона зростає. Важливо акцентувати увагу на позитивному зростанні економіки, бо так і є. За рахунок неї ми живемо, як би там не було. Існують проблеми, звісно. Зарплати, наприклад, невисокі, і це – погано. Зарплата повинна зростати швидше. Але ж ми на стадії розвитку. – Чим сьогоднішній студент відрізняється від студента 20-річної давнини? – Практично нічим. Тому що це молоді люди, одному колись було 19, іншому – зараз. Нинішній студент відрізняється хіба що тим, що він більш вільний, більш поінформований, розвинений. В нього є неабиякий доступ до інформації, а це дуже важливо і дає свій результат. Раніше ж молодь у цьому плані була куди більше обмежена. А зараз я постійно кажу викладачам: дивіться, щоб студенти вас не випередили! – Чи існує у вас програма підтримки талановитих студентів? – Розумієте, коли талановитий – то і сам зможе. Ми можемо допомогти, можемо посприяти. Річ у тім, що КНЕУ – старий вуз, тут роками формувався чудово організований професорський колектив. Ми робимо все для того, щоб наші студенти і випускники були затребувані всюди. Адже, якщо дитина віддає 4–5 років свого продуктивного життя, то вона просто не може вийти ні з чим. Наше завдання – не допускати цього. За кордоном, наприклад, такого і близько немає. – Анатолію Федоровичу, в чому ваша формула успіху? – Вищий навчальний заклад готує найвищу цінність цивілізації – людський капітал. Це і є національне багатство будь-якої країни. І от моє завдання – формувати цей людський капітал. І робити це на найвищому рівні. Секрет у тім, щоб усе робити краще, ніж, як тобі здається, ти можеш це робити. Ще одна важлива річ – зберегти цей людський капітал, бо він буде пливти туди, де йому краще. Власне, це вже справа держави. Я хотів би підкреслити, що ми докладемо всіх зусиль для того, щоб підготувати для нашого народу високоякісний людський капітал. У цьому головне завдання і формула успіху – створити національне багатство і втримати його. ДОВІДКА Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана – найбільший економічний навчальний заклад України, що отримав визнання у наукових колах багатьох країн світу, – було засновано ще у 1906 році. Протягом століття тут старанно формували навчально-методичну базу, готували якісні викладацькі кадри. За час своєї діяльності заклад підготував та випустив десятки тисяч висококваліфікованих економістів, серед яких чимало представників провідних зарубіжних країн. У різні роки в КНЕУ навчалися і працювали видатні діячі науки і культури України, які й закладали підвалини сучасної освіти. Сьогодні університет об’єднує дев’ять факультетів, до його структури входять Київський економічний коледж, Київський коледж інформаційних систем і технологій, Науково-дослідний інститут економічного розвитку, Центр магістерської підготовки, Український інститут розвитку фондового ринку, Українська асоціація маркетингу та Українська фінансово-банківська школа.

Источник: Хрещатик - Київська мунiципальна газета | Прочитать на источнике