«Правнуки спішать наповнити не душі, а... кишені!!!»
У своїй публікації «Хватить вже цієї шароварщини» Віра Каміль стверджує, що національна ідея «перевтілилася більше на засіб спекуляції». Чи можна з нею погодитись?
Звичайно, ні! Адже, спекуляція – це такий вид діяльності людини, який передбачає корисливе особисте збагачення на чомусь, власну вигоду… А люди, носії цієї «ідеї», завжди, не шукаючи ніякого зиску, приносили себе в жертву, ставили високу мету самовизначення, духовного самоствердження не лише для себе, але й для всієї української громади…
Звичайно, не треба впадати у крайнощі, втілюючи національну ідею. Необхідно також пам’ятати, що вона не сувенір, не гарна цяця, якою можна помилуватись певний час, а потім байдуже викинути у куток… Вона, незаперечно, жива істина, без якої цілий народ не може називатись народом, а лише натовпом, безликою сірою масою. Усі, кому не чужі слова полум’яного Кобзаря: «Все розберіть та й спитайте тоді себе: що ми? Чиї сини? Яких батьків? Ким, за що закуті…», мусять усвідомити, що «жити в сучасному світі» і бути патріотом неможливо, якщо ти не цікавишся фольклором народу, його етнографією, історичним минулим і фактично відмежовуєшся від своєї мови, бо «зручніше» розмовляти російською… Такому «патріотові» можуть бути «близькі українські традиції» лише на словах, а не на ділі… А нелюбов до гопака, сала та вишиванки більше нагадує аргумент: «Не піду я за поляка, бо не вмію краков’яка»…
Крім того, необхідно пам’ятати, що у власній мові людини проявляється її ментальність, вимальовується візерунок душі, визначається генетичний код українця. Хіба про це можна забувати хоч на мить? Адже без рідного мовного кореня хто ти?! Перекотиполе, безрідна незахищена істота, яка по-справжньому не усвідомлює, якого вона роду-племені… Не можна вважати себе патріоткою тільки тому, що тобі «не сподобались чужі вулиці без назв» та «звичка називати людей не на прізвище». А фальшиві посмішки є повсюди. І в нас їх немало, людей лукавих та підступних. Саме для таких слово «патріот» звучить, як «ідіот». Для них немає нічого святого, бо вони у власному невігластві та наклепах «купають» і Шевченка, і Франка… І, нарешті, хіба так важливо, що у них на грошах президенти, а в нас поети… Справжні поети ніколи не були продажними: ні Сковорода, ні Шевченко, ні Франко. А президенти – це політики… Політика часто буває брудною і продажною. У ній замішаний великий капітал – гроші. Тому зображення президентів на грошах більш доречне…
А от «смак бабусиного хліба», запахи чебрецю та матіоли, гіркуватий присмак калини - і справді найсвітліша часточка душі справжнього патріота.
Источник: Молодіжна газета Вінничини | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "
БУДЬМО УКРАЇНЦЯМИ, А НЕ ХОХЛАМИ! І досить спекулювати на темі "шароварщини"…
"