Рак із дитячим обличчям

Усе частіше чуємо це страшне слово – рак. Іще жахливіше звучить поєднання “дитячий” рак. На жаль, щоразу більше дітей і їхніх родин зіштовхуються з цією бідою. Нині Україна посідає п’яте місце в Європі за показниками смертності від злоякісних новоутворень у дітлахів. Дитяча онкологія в нашій державі залишається найвразливішою проб­лемою в медицині. Зазвичай сім’ї, які зіштовхнулися з цією хворобою, залишаються сам на сам зі своїм лихом.
Осягнути всю повноту трагедії можна, лише побачивши в лікарняних палатах змарнілих худеньких хлопчиків і дівчаток із великими сумними очима, дорослим поглядом, переповненим болем і страхом. Онкозахворювання приховують дитячі життя, сльози, страждання, безвихідь і розпач батьків, але водночас таку тривку надію. І як пояснити дитині після чергового курсу хіміотерапії, що держава, де вона народилася, неспроможна виділяти кошти на подальше лікування і залишає її наодинці зі смертельною бідою?
“Дитячий” рак – не вирок, а виліковна в сучасних умовах недуга. Досвід європейських країн доводить, що 75-80% дітлахів зі злоякісними пухлинами та лейкозами мають шанси знову бути здоровими. У нас цей показник становить лише 50%.
Не допомагає й державна програма “Дитяча онкологія на 2006-2010 роки”, підставою для ухвалення якої була вкрай низька кількість юних пацієнтів, які одужують завдяки лікуванню.
“Головна проблема онкохворих дітей на Львівщині – фінансування, – говорить Наталія Ліпська, директор Благодійного фонду “Крила надії”, який надає системну й адресну допомогу відділенням хірургії і гематології Львівської обласної спе­ціалізованої клінічної лікарні. – Дуже часто держава фінансує основне лікування – хіміотерапію, однак, якщо виникають якісь ускладнення (а в частини дітей вони є), тоді препаратів не вистачає”.
Оскільки жодна країна неспроможна повністю взяти на себе фінансування дитячої онкології, в багатьох із них законодавство передбачає низку податкових пільг для бізнесменів і підприємців, які вкладають гроші в цю сферу. Безперечно, отримують допомогу маленькі хворі й від релігійних і громадських організацій. І в нас доволі вагому роль у цьому відіграють благодійні фонди й окремі особи. Проте в Україні таке прагнення ускладнено банальною бюрократією.
За словами пані Ліпської, наше законодавство дуже нелояльне до тих, хто надає допомогу. Якщо в Європі звичним є те, що людина раз на рік переказує в якийсь благодійний фонд принаймні невеличку суму, й це всіляко підтримують, то в Україні фінансову допомогу батькам хворої дитини обкладають 15-відсотковим податком.
Одним із найгостріших моментів нині є невчасне встановлення діагнозу медиками, а отже, ефективність і правиль­ність лікування онкологічних захворювань у дітей. У розвинених країнах діагноз встановлюють у спеціально обладнаних приміщеннях за допомогою новітніх медичних методик. Українські лікарі про такі лабораторії можуть лише мріяти, оскільки, за попередніми підрахунками, для її створення необхідно близько мільйона доларів.
Життєво важливою для дитини є рання діагностика раку, оскільки саме на перших стадіях його можна вилікувати швид­ко й назавжди. Проте нині доволі низький рівень обізнаності населення з ризиками онколо­гічних захворювань у дітлахів, особливо це актуально для мешканців області, де онкологічних центрів практично немає. “Тому наш фонд займається поширенням інформації про симптоми в малечі, за яких варто звернутися до онколога, – констатує Наталія Ліпська. – Серед них: поява набряку чи деформації на якійсь ділянці тіла, підвищення температури без ознак застуди; загальна слабкість, зниження апетиту, блювання, біль у кіст­ках, безболісне збільшення лімфовузлів; схуднення без визначеної причини, поява кровотеч або великої кількості синців без травм, будь-які патологічні виділення (кров, гній, слиз тощо), раптова непритомність, нестійка хода. Все це має насторожити батьків, які повинні привести дитину на огляд до спеціаліста”.
Дуже важливий аспект допомоги сім’ям, в яких є онкохвора дитина, – психологічна адаптація маленьких пацієнтів і їхніх батьків в умовах стаціонару та після виписки з лікарні. На жаль, в Україні нині не вистачає спеціалістів-психологів у галузі онкології. Обмежена можливість і для здійснення психологічної, соціальної та правової підтримки дітей з онкологічною патологією.
Основний курс лікування доволі тривалий і складний, дитина може декілька місяців не виходити з палати і для неї це психологічно складно. Тому однією з головних програм фонду “Крила надії ” є моральна підтримка недужих дітлахів. Щосуботи у відділеннях гематології та хірургії Львівської обласної спеціалізованої клінічної лікарні волонтери проводять арт-заняття з маленькими хворими. Після цих творчих сеансів лікарі констатують, що діти мають позитивний настрій, краще піддаються лікуванню і відсоток видужань збільшується.
За словами Миколи Щербицьких, волонтера фонду, дітлахи по-різному сприймають такі акції. Спершу – з острахом. Згодом починають долучатися, виявляють цікавість і активність.
Ці декілька годин творчості відволікають малюків від нудних і часто дуже болючих процедур. Це ж так просто – намалювати разом сонечко, виліпити з пластиліну чудернацького звіра, зробити витинанку чи браслетик із бісеру в подарунок мамі. Відразу забувається нескінченно тривалий час, проведений у палатах, страх, біль, смуток в очах близьких. Із новою силою народжується надія повернутися додому. Ще кілька днів, тижнів, місяців…
Людмила Співак

Источник: ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА | Прочитать на источнике