Колонка редактора
Не я сказав ці слова – земляк наш, Тарас Шевченко сказав. Сказав давно, а фраза та бринить у повітрі, наче тільки-но хтось її вигукнув з болем…
Дивовижні речі нині кояться в країні. Зальотні чужоземні папуги від політики майже вільно мітингують в нашому Криму, закликаючи відірвати його від України. В штабах же вітчизняних політиків белькочуть гастарбайтери-політтехнологи, які не те що нашої мови не знають, а й своєю мовою про Україну і кількох добрих слів не скажуть, бо не надто вони її люблять…
Днями довелося читати "бойовий листок" одного з черкаських штабів, де добрі політики радять, як від грипу врятуватися… Був шокований кількістю російських літер "Ы", які залишилися в україномовному тексті. Вершиною ж цієї "операции Ы" стала фраза про те, що "знезаражувальний ефект від часнику або цибулі триває… біля другого годинника"(!) Це так дослівно переклали з російської "около двух часов"… Тепер ці ж знавці пояснюватимуть, за кого треба голосувати, щоб врятувати націю, країну, а там, дивися – й увесь світ. Вони смачно і з деталями розкажуть українцям, чому й кому не можна колупатися в носі, зате самі кого хочеш "заколупають" своїми порожніми обіцянками і лозунгами…
Якось в діалозі з колегою з іншого видання згадали про те, хто й що взяв для себе корисного у "чужих", коли бував за кордоном. Виявляється, найяскравіші спогади – це виключно екзотика або те, як наші земляки-емігранти вже живуть у цих країнах. Насправді, нічого хорошого в тому емігрантському житті немає. Я бачив музикантів з колишнього СРСР, які грають на вулицях бельгійського Брюсселя, заробляючи собі копійку. Бачив наших продавців у задушливих магазинах Тунісу, Єгипту й Туреччини. А на вулиці Старої Варшави земляк-українець, подумавши чомусь, що я поляк, намагався продати мені за сотню злотих пряжку від ременя із зображенням тризуба і якоря, причому розказував, що це – не сучасного українського військово-морського флоту, а флоту… УПА. Серйозно розпитати, як це бандерівцям вдалося обзавестися кораблями посеред карпатських лісів, мені тоді завадив сміх. Шкода, бо тепер так і не знатиму деталі байки, за допомогою якої "згодовував" ті пряжки полякам наш хлопець, хитромудро заробляючи собі на хліб…
Та закордон – він не тільки за кордоном, вибачайте за тавтологію… Днями американські кіномитці презентували в Україні документальну стрічку про український Голодомор. На столичну прем’єру американці запросили 80-річну уродженку Кищенець Маньківського району Катерину Марченко – вона допомагала знімальній групі з Голлівуда збирати матеріал для фільму. Майже водночас у Національній академії оборони України її ректор, а наш земляк з Христинівщини генерал Віталій Радецький зустрічав закордонних експертів НАТО, які провели навчання для 68 штабних офіцерів Збройних сил України.
Цими ж днями у Черкасах згадали про те, що в управлінні освіти зберігається двохсотлітній швейцарський годинник роботи майстра Густава Беккера – той самий, який фігурував у кліпі російської співачки Алли Пугачової. Як і в усі часи, Черкащина залишається часточкою життя світу. "Старинные часы" в Черкасах продовжують свій відлік, у якому враховуються секунди, хвилини, години, дні і роки однаково для всієї планети. Але у всякому разі, цей імпортний годинник показує не вашингтонський і не московський час, а наш – київський…
Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "І чужому научайтеся, і свого не цурайтеся…"