Майдан учора, сьогодні і forever

Колонка оглядача
Не співайте слізних пісень про розчарування, бо слова і музику до занепадницьких співанок писали не ми з вами. Майдан переміг. І цю перемогу у нас не відібрати нікому і ніколи. Усі п’ять років потому переможені, але не розпорошені сили старого правлячого режиму атакували помаранчеву владу.
П’ять років потужні гармати політтехнологій влучно стріляли по Банковій. А де були ми, переможці? Ми не думали, чого коштує Віктору Андрійовичу кожен день його владної Голгофи. Ми не відчували, які рубці на серці народного Президента залишає кожна зрада учорашнього друга і соратника. От вас, читачу, зраджували друзі чи принаймні люди, яким ви повністю довіряли? Заболіло? Тепер перемножте свій біль і розгубленість на довгі п’ять років. А він витримав!
Російський політтехнолог Гліб Павловський, який моделював громадське знищення Віктора Ющенка і всіх, націлених на Європу, а не на Росію, сказав майже по-путінськи: "Революции вовремя не дали в морду".
А люди просто відчули себе людьми, до них поверталося напівзабуте почуття особистої честі і гідності. Патріарх Філарет назвав події, що відбувалися на Майдані, торжеством справжньої любові до ближнього. На Майдані молилися і ділилися останнім шматком хліба, розповідали про своє життя, про біди і радощі, там жартували і плакались одне одному в плече, там закохувались і обмінювалися адресами, там співали і сперечалися, писали вірші і обговорювали, як захищатися, якщо раптом вночі темні сили спробують знищити намети і розігнати людей. Такого Україна давно не знала і щось давнє, козацьке, вольне озвалося у кожному серці.
…До осені 2004 року ми до пуття не знали, що насправді означає слово "народ". До листопада це було лише абстрактне поняття. У листопаді, коли на Майдані вся географія України жила у наметах ("Гей, Канів, у вас хліба немає? Бо Прилукам сало ні з чим їсти". "Приїхали з Оржиці, зубами цокають від холоду. Грійте чай, братва". "Із Семенівки деруни в бідоні привезли! Яка Семенівка? Там, де Кучма народився. Ги-ги-ги!"). Всі браталися і вперше відчували радість та гордість від того, що скрізь живуть такі ж щирі, безкорисливі, порядні, здатні на героїчні вчинки люди, які мріють про гідне людське життя. Ми відчули себе народом, єдиним, українським.
…Сьогодні Юлія Тимошенко підхіхікує заздалегідь написаному віршику Володимира Путіна. Невже російські танки, що похмуро повзли на Тбілісі, плюючись вогнем, це так смішно? Віктор Янукович у Санкт-Петербурзі на з’їзді "Единой России" присягався у вірності зовсім не українському народу. Віктор Ющенко, разом з маленьким сином Тарасом, у селі Криві Коліна на Тальнівщині відкрив пам’ятник Великому Тарасу, духовному батьку нації. (До уваги усіх насмішників: біля села тече дуже звивиста річка, а слово "коліна" означає кривизну річкового полотна, тому населений пункт здавна називали Криві Коліна).
В останні дні раптом виникло і обговорюється питання: чи можливий другий Майдан? На мою думку, перший Майдан ще не розійшовся. Гей, Васильків, передайте сіль Сорочинцям, бо помідори з Херсона не смакують!

Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике