З’їзди з висування кандидатів у Президенти як підказка виборцю

Переоцінювати особливості висування кандидатів у Президенти України не варто, бо вони практично не впливають на перегляд людьми їхніх електоральних пріоритетів: під впливом цих подій прихильники Януковича цілком найімовірніше не стануть симпатиками Тимошенко, а шанувальники Юлії Володимирівни отримали змогу зайвий раз переконатися в правильності свого попереднього вибору.
Але недооцінювати ледь помітні дрібнички висування кандидатів-фаворитів також не слід, адже ці заходи – чудова нагода вплинути на ту частину електорату, яка ще не визначилася зі своїм вибором. Між іншим, йдеться майже про 20% виборців. Перебуваючи при здоровому глузді, ніхто не візьметься стверджувати, що така гра не варта свічок.
То як же впоралися з цим важливим елементом виборчої боротьби фаворити виборчої кампанії? За визнанням ледь не всіх експертів і журналістів, з’їзд Партії регіонів пройшов занадто камерно і просто, щоб не сказати примітивно: вітання декількох гостей, промова лідера у форматі загальних фраз, фуршети різних категорій для пересічних та не зовсім пересічних партійців і т.п.
Якби хто-небудь потрапив у кому в часи Брежнєва і раптом прийшов до тями під час з’їзду Партії регіонів, то скоріше за все навіть не запідозрив би, що минуло 30 років, – ті ж листки паперу, на яких написані слова, позбавлені змісту, і дуже схожі люди, які зосереджують свою увагу не на змістові, а на уважному зачитуванні кимось написаної шпаргалки. Єдине, що відрізняло цей антураж від пріснопам’ятних часів, – це кращі костюми і взуття.
Ще одна паралель з минулим – надміру акцентована, хвороблива увага до питань безпеки. Не пам’ятаю, чи застосовували в часи Брежнєва металошукачі, але з’їзд Партії регіонів перевершив усі сподівання про загрози безпеці: знайомий журналіст нарікав, що їм доводилося по півтори години пояснювати охоронцям, що телекамери не можуть не реагувати на метал, але це не справляло на незворушний обслуговуючий персонал металодетекторів жодного враження. Не випадково першим спільним враженням журналістської братії був висновок: якщо вони так відгороджуються від ЗМІ ще на стадії висування в Президенти, то як же поводитимуть себе в разі, коли їх кандидат стане Президентом?!
На з’їзді Партії регіонів траплялися випадки взагалі курйозні, зумовлені бездумним перенесенням на українську виборчу кампанію порад американських політтехнологів. У США під час подібних заходів прийнято під сценою вимахувати фотографіями лідера. Це доручають спеціальним групам підтримки із молодих дівчат, які підстрибують, приязно посміхаються і спокушають глядачів принадами свої молодості. Натомість регіонали роздали фото Януковича чоловікам пенсійного віку і жінкам бальзаківського віку. Звичайно, їм уже не до стрибання, тому зображення лідера Партії регіонів вони скорбно тримали на животі, що робило картинку підозріло схожою на похорон.
Ця ситуація нагадує старий анекдот: японці збудували в Радянському Союзі автозавод, але продукція чомусь була невисокої якості. З’ясувалося, що для виготовлення повноцінного японського автомобіля недостатньо хороших станків та передових інженерних рішень – необхідно, щоб за цими станками працювали саме японці.
На противагу депресивній заорганізованості з’їзду Партії регіонів, зібрання на Майдані з нагоди висування Юлії Тимошенко кандидатом у Президенти відбулося максимально розкуто, демократично, за присутності 200 тисяч прихильників, представників всіх церков і конфесій, дипломатичних представництв тощо. Ця відмінність двох з’їздів виявилася настільки разючою, що не помітити її важко навіть сліпому.
Ще одна виразна відмінність – бездоганне викладення Юлією Тимошенко програмних засад своєї діяльності на посаді Президента. Вона не користувалася шпаргалками, висловлювала думки просто і водночас глибоко. Причому, слухачі постійно ловили себе на думці, що теперішній прем’єр-міністр в будь-яку секунду може зробити свою промову як більш дохідливою, придатною для розуміння пересічною людиною, так і значно глибшою – насиченою аргументами, цифрами і фактами.
Під цим кутом зору з’їзд Партії регіонів мав відверто сирітський вигляд, а буклети з висловом Януковича «є речі важливіші за політику» справляли враження своєрідної репетиції політичної капітуляції, виходу на політичну пенсію. Напрошується питання: навіщо взагалі людина займається політикою, якщо для неї є важливіші речі? Хто і навіщо змушує її займатися політикою?
Висловлю припущення: для всіх було б краще, якби кожен займався улюбленою справою: пасічники – бджолами, гольфісти – гольфом, а політики – політикою. Зрештою, лідеру регіоналів треба подякувати хоча б за те, що він завчасно попередив про випадковість своїх стосунків з політикою, бо, наприклад, у випадку з Ющенком народ дізнався про справжні пріоритети Віктора Андрійовича лише через декілька місяців після інаугурації – коли почався сезон травневого меду.
Політтехнологи та іміджмейкери стверджують, що передвиборчі промови мають бути якомога коротшими, бо після 15-20 хвилин слухання навіть харизматичного політика аудиторія втомлюється. Впевнений, що Тимошенко знає це правило, але промовою на Майдані вона свідомо його порушила, аби донести до людей глибину і переконливість свого бачення завдань, котрі постануть перед наступним президентом. Цим вона вигідно відрізнялася від лідера Партії регіонів, який уже на другому реченні втупився в папірець і не піднімав очей до кінця промови. Якщо я не помилився в припущеннях щодо намірів Тимошенко, то з наміченим завданням вона впоралася блискуче.
Часто в ЗМІ можна натрапити на думку, що лідер сучасної країни зовсім не обов’язково повинен володіти харизмою, вмінням виголошувати промови і переконливо аргументувати свою точки зору, бо він – суто технічна фігура, завдання якої полягає в підборі ефективної управлінської команди. Погодимося: заперечувати організаторську функцію президента безглуздо, але навіщо обирати на найвищу посаду в державі людей випадкових, не готових ні бути політиками, ні пояснювати свою ставлення до резонансних процесів, ні озвучувати хоча б декілька речень без суфлера?
Такий вибір не може бути нічим іншим, окрім як образою національної гідності. Напрошується чергове риторичне запитання: чи потрібні взагалі президентські вибори, якщо на додаток врахувати ще й неухильну в таких випадках поляризацію суспільних симпатій і витрачання чималих коштів з держбюджету? Ні, що не кажіть, а виправданням виборів взагалі, а президентських виборів зокрема й насамперед може бути лише вибір справді кращого з можливих кандидатів.
Окрім візуальних і психологічних переваг перед висуванцем Партії регіонів промова лідера БЮТ виразно засвідчила ще й змістовну переконливість. Тимошенко не озвучувала набір з абстрактних фраз міфологічного походження на кшталт «усіх почую» і «вирішу всі проблеми», а пропонувала аргументований спосіб розв’язання цілком конкретних проблем, актуальних для мільйонів громадян України. Безперечно, з кожним способом боротьби з кризою і пріоритетом розвитку держави можна сперечатися, але сам факт виразної аргументації не може не викликати симпатій у більшості громадян.

Источник: ЗА КИЇВ | Прочитать на источнике