Борис Коток: «Голодюк — футболіст з головою»

Вихованець рівненського футболу Олег Голодюк став героєм відбіркового матчу до молодіжного чемпіонату Європи. У Бельгії, завдяки двом влучним ударам Олега, на 36-й та 73-й хвилинах українська «молодіжка» перемогла — 2:0 і вийшла на перше місце в турнірній таблиці. Нині Голодюк є футболістом львівських «Карпат». Родом він з Кузнецовська, де проживають його батьки та брат. Футбольний шлях розпочинав у тамтешній спортивній школі під керівництвом тренера Бориса Котка.
— Прийшов до мене у секцію Олег у 1998-му, коли йому було десять років, і займався майже до п’ятнадцяти, — розповідає Борис Коток. — Якось ми грали на турнірі у Бориславі, ось там-то його львівські тренери і запримітили. Після цього переїхав до Львова до тамтешнього училища фізичної культури.
— Вже у дитинстві було помітно, що з нього виросте хороший футболіст?
— Так. Він цілеспрямований, працелюбний, і при цьому має нестандартне мислення, хоча занадто усе бере близько до серця. Одне слово, гравець з головою. Щоправда, гра головою у нього якраз і не найсильніший елемент, десь міцності не вистачає.
— Коли дивилися гру Бель­гія-Україна, що відчували?
— Звісно, що приємно бачити свого вихованця на такому рівні. Приємно, що твій труд не минає дарма.
— Він найкращий ваш вихованець?
— Так, єдиний, хто грає в Прем’єр-лізі. Нині у львівському училищі навчається ще три моїх вихованці, теж хлопці перспективні, а Ігор Хлібович грає у «Вересі».
— Голодюк з Кузнецовська, Шандрук зі Смиги, Мельник з Немовичів, Долганський зі Здолбунова, Гоменюк з Бокійми... Чим пояснити, що з п’яти представників Рівненщини у Прем’єр-лізі немає жодного вихованця обласного центру?
— Як на мене, здібним хлопчикам для росту потрібна конкуренція. Якщо дитина відчуває себе незамінною, починає збавляти. У Рівному ж у юних гравців є своя планка, вище від якої вони піднятися не можуть. Саме тому ми віддаємо хлопців до львівського УФК — чи не найкращого футбольного навчального закладу Західної України.
— Повернемось до Голодюка. З Олегом часто спілкуєтесь?
— Хоча у нього в Кузнецовську живуть батько, який працює бригадиром на атомній станції, мати та брат, приїздить Олег досить рідко. Зараз збираюся написати по Інтернету йому листа, привітати, а разом з тим сказати, щоб не зазнавався. Хоча він не такий.

Источник: Газета "Рівне вечірнє" | Прочитать на источнике