Лідія Даниленко: «Освіта стає такою самою комерціалізованою галуззю, як і економіка»

Доктор педагогічних наук Лідія Даниленко як теоретик і практик працює в сфері освіти вже тривалий час, є автором численних книжок з менеджменту інновацій в освіті. «Вечірній Київ» розпитував пані професорку про сучасні освітні інноваційні процеси в Україні, позитивні кроки, світовий досвід та майбутнє загальноосвітніх навчальних закладів.
– Перш за все, що таке інновації в освіті?
– Інновація як поняття для українського громадянина вже не є новим, адже з 2000 року в державі існує концепція інноваційного розвитку, підкріплена законодавчо. З 2003 року інновації діють і в освіті. Вони реалізуються в появі нових форм навчання (очна, дистанційна, очно-дистанційна), навчальних занять (тренінги) чи форм існування громадських утворень усередині організацій. Так, у закладі можуть існувати групи проектантів, які працюють з міжнародними колегами, політиками, іншими освітянами або державними установами. Що це дає? Наприклад, Київська міська державна адміністрація щороку оголошує великі гранти на наукові розробки у вищих навчальних закладах. Проте отримати цей грант може лише той навчальний заклад, де є група проектантів, спроможних його виграти. У такій групі, як правило, працюють активні науковці.
У системі професійної діяльності серед освітян немає людей, які не знають, що таке інновації. З точки зору теорії, це є абсолютно нова якість того чи іншого процесу чи системи, яка змінила попередній стан. Таким чином, ми визнаємо, що інновацією в освіті може бути і нормативна чи законодавча документація, і методична нова розробка, і підручник за новою формою і змістом, і новий метод навчання. Такі речі в нас уже є.
– В Україні вже кілька років працює спеціальна установа, яка займається педагогічними інноваціями. Що зроблено за цей час?
– Власне, я очолювала лабораторію педагогічних інновацій Інституту педагогіки АПН України, коли ми розпочали ці процеси в освіті у 2000 році. Завдяки урядовим рішенням нам вдалося ввести в систему загальної середньої освіти поняття інноваційний загальноосвітній навчальний заклад. Новим школам знадобився новий менеджер – менеджер інновацій, з’явилися нові спеціальності з підготовки керівників. Раніше в державі не було керівника як такого, який би мав освіту, що відповідає його посаді. Керівником ставав гарний освітянин. Сьогодні працює Університет менеджменту освіти, в якому цілеспрямовано ведеться підготовка магістрів з менеджменту освіти, магістрів з управління навчальним закладом і магістрів з управління персоналом. Вони володіють теорією менеджменту інновацій і практикою – як зробити свій заклад освіти привабливішим, як залучити інвестиції. Тим більше, що нині школи за рішенням Кабінету міністрів стають окремими юридичними особами, а тому в управлінні закладом освіти має з’явитися кваліфікований фахівець.
– Які практичні кроки здійснено задля модернізації освіти?
– На мій погляд, у нас є речі, якими можна пишатися. Академія педагогічних наук України визнала теорію управління соціальними системами як самостійну наукову галузь, в якій розвиваються теорії освітнього менеджменту, маркетингу, консалтингу, моніторингу, інжинірингу тощо. Освіта стає такою ж комерціалізованою галуззю, як й інші галузі економіки, визнає ринкові відносини. Серед здійснених кроків – введення незалежного тестування випускників шкіл, перехід на 12-річну систему навчання та нові стандарти навчання. Ці інновації змінюють психологію людини, що навчається і навчає, підсилюють розуміння важливості навчання протягом усього життя. В освітніх організаціях створюються консалтингові центри, які надають учителям, батькам і учням послуги з правової, економічної освіти, формуються маркетингові центри. Важливою інновацією для шкіл є здійснення процесу децентралізації в управлінні ними.
У такій системі управління загальноосвітніми навчальними закладами педагогічні колективи шкіл зможуть самостійно формувати і регулювати свій бюджет. А значить, зможуть самостійно визначатися у направленні на навчання вчителів шкіл до інститутів післядипломної педагогічної освіти. Їх вибір буде більш осмисленим і цілеспрямованим. Відмічу також, що цього року діє один з проектів, який я очолюю, під патронатом МОН України і Світового банку, який передбачає запровадження кредитно-модульної системи підвищення кваліфікації педагогічних працівників. Така система навчання надасть можливість учителям шкіл, їх керівникам, психологічним працівникам та іншим поповнювати професійні знання і вміння в умовах самостійного складання навчальних планів, які будуть модульними, і отримувати відповідну кількість кредитів, заробляти залікові кредити шляхом обрання різних форм навчання, у тому числі формальної і неформальної освіти, здобутої в інших закладах освіти чи під час самоосвіти.
– Розкажіть, які новітні практики вже існують в українських навчальних закладах?
– Можу виокремити так звані громадсько-активні школи (ГАШ), де керівники активно співпрацюють з громадою. Як правило, директори та їх заступники щорічно звітують перед громадою про результати і успішність діяльності школи. Громада, в свою чергу, може впливати на варіативну складову навчання, пропонувати форми позакласної освіти чи виховної діяльності, робити інвестиції, створювати при закладі освіти дорадчі органи управління, і навіть обирати директора. Це стимулює і самого керівника школи, який має визначитися, яка його основна місія і завдання. Слід відмітити також появу так званих «інклюзивних шкіл», де педагогічні колективи і матеріально-технічна база готові приймати дітей з різними фізичними вадами. Найскладнішою інновацією в школах на сьогодні, на мій погляд, є перехід до профільного навчання у старшій школі. У 2010 році, як відомо, ця державна програма має бути завершена. У системі підвищення кваліфікації підготовлено достатньо фахівців у цій галузі знань. Проте для виконання державної програми профілізації старшої школи важливою є підтримка держави, громади, суспільства і бізнесу.
На жаль, інфраструктура школи практично «не перетинається» з інфраструктурою економіки. Щоправда, існує певний позитивний досвід у Київській області, де створено систему шкільних округів. У шкільному окрузі обирається одна зі шкіл, де існує найкраща матеріально-технічна база для запровадження відповідного профілю навчання старшокласників. Усі старшокласники регіону вчаться за профільними курсами в базових школах.
– Які країни є флагманами освітніх інновацій? Які в світі найактуальніші напрями інновацій в освіті?
– Найкращі показники мають у Фінляндії. Проте я особисто більше знайома з досвідом Голландії, вона мені зрозуміліша з точки зору менеджменту інновацій, тобто їх запровадження. Все, що напрацьовано в голландській науці в університетах, обов’язково втілюється в діяльність шкіл. У школах батьківські ради беруть участь у виборах директора, впливають на варіативну складову змісту навчання. Там існує невеликий стандартний зміст освіти, решта предметів працює на економіку регіону і профільне навчання старшокласників. Університети мають під своїм патронатом велику кількість шкіл, які разом готують учнів до різних способів здобуття освіти. Тобто система освіти Голландії включає загальноосвітні школи, технологізовані інститути та університети, які є науковими центрами для всіх закладів і установ освіти. Ми повинні вивчати позитивний досвід європейських університетів, співпрацювати з ними і розвивати свою систему освіти. Разом з голландськими освітянами нами було підготовлено книгу про менеджмент освіти, яка стала одним з основних підручників при підготовці кваліфікованих керівників закладів освіти. На даному етапі готується спільна книга про лідерство у шкільній освіті, де йдеться про лідерство професіоналів.
– Куди прямує шкільна освіта? Які вимоги висуваються до шкіл майбутнього?
– В Україні є рішення Кабінету міністрів щодо створення таких шкіл, також в Інституті педагогіки АПН України ведеться науковий проект у рамках проекту МОН України і Світового банку. Проте протягом тривалого часу точаться наукові дебати, що нам потрібно – школа для майбутнього чи школи майбутнього? Ми моделюємо те, що буде завтра, чи сьогодення для майбутнього життя дітей? Працюючи над цими проблемами, група науковців дійшла висновку, що школа майбутнього, в першу чергу, має бути привабливою для своїх споживачів, вона має бути конкурентоспроможною на ринку освітніх послуг. Що є критеріями рейтингу такої школи? Ми вважаємо, що це – наявність власного розрахункового рахунку в банку і достатня кількість інвесторів, потужна комп’ютерна база і доступ до наукової і навчальної інформації, розвинена складова навчального процесу, впровадження інновацій та експериментів. Досягнення конкретного учня, як-то перемоги в олімпіадах, не завжди є результатом роботи школи. І в Європі це не є показником ефективної діяльності школи. Такими показниками є активність учнів, їхнє прагнення брати участь у конкурсах і конференціях. Ще один важливий показник ефективності діяльності школи – внутрішня науково-методична робота з учителями. Важливими є показники професійного зростання вчителів, системне запровадження ними освітніх інновацій, новітніх освітніх технологій. Ми вважаємо, що школа майбутнього – це школа, яка набирає найбільшу кількість балів за цими показниками до своєї акредитації.

Источник: Хрещатик - Київська мунiципальна газета | Прочитать на источнике