Це була справді всенародна перемога

Голова Громадського комітету з відзначення 65-річчя визволення України від німецько-фа­шист­ських загарбників Сергій Тігіпко – про своє ставлення до Великої Перемоги, про людську вдячність і дискусії довкола пам`ятної дати.
– Днями Президент України підписав указ, відповідно до якого День визволення України від фашистських загарбників святкуватимуть що­річно 28 жовтня. Чому саме цього дня? Білоруси святкують свій День визволення 3 липня, коли німців витіснили з Мінська. З чим пов`язуємо це свято ми?
– Наші історики й політики відштовхувалися від іншого – дати, коли завершилися бої на території республіки. Довоєнну Україну було звільнено 14 жовтня. Тоді війська 4-го Україн­ського фронту вийшли на південно-західні схили Схід­них Карпат. Але тяжкі бої в Східних Карпатах тривали. І тільки 27 жовтня війська 4-го Укра­-їн­ського фронту визволили міста Ужгород і Мукачеве. 28 жов­тня Східно-Карпат­ську наступальну операцію було завершено. Після приєднання 1945 року Закарпаття до УРСР спільною датою визволення України стало 28 жовтня 1944 року.
– Що означає для вас Велика Вітчизняна війна?
– Для мене війна – це передусім пам`ять. Мій батько пішов на фронт двадцятирічним хлопцем, незабаром в одному з боїв отримав осколкове поранення в руку та ногу. Після операції сильно кульгав. Війна підірвала його здоров`я. Коли він помер, мені було 10 років. Тоді я не надто розпитував у нього про війну. Та й він був не дуже балакучий. Багато працював і мало говорив. У нашому невеликому селі Миколаївка був обе­ліск з іменами односельців, які не повернулися з війни, в тому числі – три прізвища Тігіпко – родичі батька, які загинули на фронті.
У Дніпропетровську, де я навчався і жив, День перемоги та День визволення України ви­різнялися серед решти свят. У ці дні до пам`ятника Перемоги з ранку до пізнього вечора йшли люди – від малого до великого. До кінця дня монумент був завалений гвоздиками, тюльпанами. Я впевнений, ці свята були і залишаться в Україні шанованими. Адже ми здолали ворога, який не мав наміру принести нам свободу.
– Один із українських полі­тиків, виступаючи нещодавно у студентській аудиторії, заявив, що Україну в 1941-1945 роках утягнули в громадянську війну.
– Я так не думаю. Упродовж століть наші предки намагалися здобути незалежність, звертаючись по допомогу до третьої сили. І щоразу зазнавали поразки. То використовували швед­ів, то поляків, то німців, то росіян. Наші предки не враховували, що союзники насамперед відстоювали власні інтереси, які були для них значно важливішими від бажань українців. Але навіть тоді, коли на короткий період мети було досягнуто, починалися сварки, боротьба групових інтересів, і все оберталося крахом. У нас складна історія. Із нагрома­дження історичних подій, перемог і поразок треба все-таки виокремлювати головне. 1945-го Радянський Союз переміг фашизм, який був загрозою для всього світу. Якби ми не витурили його зі своєї території, то нині всі розмови про українську ідентичність, незалежність щербатої копійки не варті були б. Адже гітлерівський план “Ост” передбачав перетворення України на колоніальну державу, життєвий простір для представників “вищої раси”. Наш народ вони оголошували людьми “тре­тьо­го ґатунку”. Упродовж 30 ро­ків планували виселити 65% українців, на вивільнені землі поселити німців, а місцевих мешканців, котрі залишилися, поступово “онімечити”. Ну, про що і де ми з вами зараз говорили б, якби ці плани здійснилися?
– Але з роками наші знання про минулі події стають ґрунтовнішими...
– Це не скасовує очевидного – Перемога залишилася за нами. Ціною мільйонів життів, неймовірних жертв, але за нами. Крапка. Коли в 1942-1944 роках радянські війська входили до українських міст, їх усюди зустрічали з квітами й усмішками – як визволителів. У тому чи­слі в Західній Україні, в Центральній і Східній Єв­ропі. І це не був агіт­проп. Із коричневою чумою боровся весь цивілізований світ. Україна зробила в цю Перемогу гід­ний внесок.
Якщо й казати про якесь нове знання, то я запропонував би таке – оголосити 28 жов­тня не просто Днем визволення України, а Днем визволення і всенародної єд­ності. Цим святом ми від­криємо нову сторінку нашої історії – консолідації нації, її справжньої свободи і незалежності. Це був би найрозумніший підсумок наших дискусій про війну.
– Але торік на зако­но­давчому рівні розгля­да­ли питання про те, щоб виключити День визволення України з переліку державних свят.
– Справді, українська влада тоді проявила відверту байдужість до пам`яті про доленосну подію. Тому я запропонував організувати Громадський комітет із відзначення 65-річчя визволення України. Те, що Президент Віктор Ющенко відгукнувся на нашу пропозицію, робить йому честь. Наш комітет створено, він діє. У кожному ре­гіо­ні є наші представники, намагатимемося охопити пос­тійною турботою кожного героя війни. 28 жовтня волонтери Комітету роздавали усім георгіївські стрічки – символ Перемоги. А в Києві від­бувся великий святковий концерт для ветеранів.
Упевнений, свята 9 травня і 28 жовтня були і будуть в Україні всенародними. Тому що це була справді всенародна Перемога. І такою вона зали­шиться на віки.
Приєднуйтеся до нас!

Источник: ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА | Прочитать на источнике