Вища освіта: про принцип стадності і євростандарти

Міністр освіти і науки Іван Вакарчук презентував проект Закону “Про внесення змін до Закону “Про вищу освіту”. Цей нормативний акт упорядковує багато положень освітянської сфери, доводячи українську освіту до західних стандартів.
Одне з головних положень нового документа – турбота про розвиток вищих навчальних закладів. Закон скасовує рівні акредитації “вишів”, пропонуючи визначати їх статус за кіль­кісними показниками. Усі вищі навчальні заклади поділятимуть на такі категорії: класичні університети (щонайменше шість тисяч студентів денної форми навчання, вісім галузей освіти – вісім наукових спеці­альностей); профільні університети (чотири тисячі студентів, чотири галузі освіти, три наукові спеціальності); академії (дві тисячі студентів, одна-дві галузі освіти, дві наукові спеціальності), коледжі (не менше тисячі студентів, підготовка бакалаврів), професійні коледжі (не менше 500 студентів, підготовка молодших спеціалістів).
Тепер кожна назва навчального закладу автоматично даватиме розуміння про критерії та масштаби цього ВНЗ. Щодо інститутів, то вони перестають бути окремими вищими нав­чальними закладами й можуть існувати лише в структурі університету чи академії, оскільки ніде у світі інститут не є окремою структурою.
Ця норма вже викликала критику з боку Українського Католицького Університету. Адже в УКУ навчається лише 1300 студентів, отож, згідно з нормами нового законопроекту, він зможе отримати лише статус коледжу. Ректор УКУ Борис Гудзяк вважає, що “узалежнення статусу ВНЗ від кіль­кісних показників студентів суперечить світовій практиці й дискримінує ті приватні ВНЗ, які здійснюють свою діяльність на вищому рівні, ніж частина державних навчальних закладів”. Такої ж думки дотримується і віце-ректор УКУ Тарас Добко, який говорить, що на Заході, зокрема у США, в найвідоміших університетах – Гарвардському та Прінстон­ському – навчається менш ніж по шість тисяч студентів. А во­ни є класичними університетами.
Щодо інших реформ ВНЗ, то заклади отримають право від­кривати рахунки, зокрема депозитні, в національній та іноземній валюті. Нині державні “виші” утримують за кош­ти держбюджету, всі їхні прибутки належать держказначейству, натомість зміни в законі дають змогу заробляти “розумним” ВНЗ і використовувати прибутки на власний розсуд.
Національні університети отримають автономні права та додаткові академічні свободи. Такі навчальні заклади зможуть самостійно присуджувати наукові ступені та вчені звання і встановлювати ін­дивідуальні нормативи чисель­ності студентів. Запровадження свобод дасть змогу університетам ухвалювати ефективні й об’єктивні управ­лін­ські рішення.
Важливим нововведенням нового законопроекту є участь студентів в управлінні навчальним закладом. Спудеї можуть посідати не менш ніж 10% загальної чисельності вченої ради і впливати на життя свого ВНЗ (приміром, ініціювати питання про профпридатність певного викладача).
Також у вищій школі зникає така категорія, як спеціаліст. Отож, закінчивши ВНЗ, усі студенти отримуватимуть дипломи магістрів. Що стосується випускників старших поколінь, то їхні дипломи прирівняно до найвищого рівня – магістра. Тож переживати за свій статус не варто.
Найцікавішою, але й недостатньо розробленою є стаття 56 законопроекту, яка стосується працевлаштування випускників вищих навчальних закладів. Передусім не відомо, чи студентів державної форми навчання зобов’яжуть відпрацьовувати за скеруванням ВНЗ. Робити це змушує постанова Кабміну, а от законопроект про це нічого не говорить.
У ньому йдеться про те, що “Держава створює умови для реалізації випускниками вищих навчальних закладів права на працю, забезпечує гарантії рівних можливостей щодо вибору місця роботи, виду трудової діяльності з урахуванням здобутої вищої освіти, відповідно до суспільних потреб.
Випускникові “вишу”, який навчався за державним замовленням і здобув вищу освіту певного освітньо-квалі­фікаційного (освітньо-наукового) рівня, гарантовано працевлаштування на підставі скерування на роботу відпо­відно до угоди, укладеної між роботодавцем, вищим навчальним закладом і випускником. Такому випускникові за рахунок роботодавця забезпечують: виплату допомоги на облаштування в розмірі трьох посадових окладів за посадою, на яку працевлаштовують випускника; заробітна плату в розмірі не менше прожиткового мінімуму; надання житла відповідно до законодавства України”. Щоправда, це на папері, а як буде в реальності – невідомо.
Загалом майже всі представники ВНЗ, із якими вдалося поспілкуватися “Газеті”, відзначали прогресивність нового законопроекту.
– Нинішні зміни до закону про вищу освіту прогресивні, бо дозволяють оформити чимало ініціатив Міносвіти, які запустили впродовж останніх півтора року, – говорить перший віце-ректор Українського Католицького Університету, доктор філософії Тарас Добко. – Маю на увазі зовнішнє незалежне оцінювання знань випускників загальноосвітніх шкіл, розширення автономій університетів та їх відповідальності за якість навчання.
Такої ж думки про новий законопроект і перший проректор інституту післядипломного навчання Львівського аграрного університету Віталій Боярчук.
– Це крок уперед. У законопроекті добре відображено інтеграційні процеси України, є ґрунтовний підхід до питань науки, підготовки людей із вченими ступенями тільки через аспірантуру. У світі заведено, що людина весь час вчиться, підвищує свою кваліфікацію з основної спе­ціальності, здобуває другу, третю освіту. Бо саме це дає їй змогу бути конкурентоспроможною на ринку праці.
Утім, як вважає директор Львівського регіонального інституту “Українська академія державного управління при Президенті України” Віталій Загорський, багато що залежатиме від нормативних документів, які роз’яснюватимуть окремі положення закону. Таких поки що немає, а саме вони повинні враховувати певні національні особливості та традиції у сфері вищої освіти України.

Василь Худицький

Источник: ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА | Прочитать на источнике