Нова індустріалізація: газонафтовидобування

Видобування природного газу залишається однією з нечисленних галузей економіки України, де безроздільно панує держава. 2008 року державні компанії видобували 93,2% газу. Такий показник не є унікальним: в одних країнах нафтогазовидобувна галузь узагалі є монополією держави, в інших уряди посилюють контроль за нею.
На відміну від обох випадків, в Україні державне домінування не стимулює, а нав­паки – гальмує розвиток газовидобування, перетворюючи галузь на головного донора бюджету. При цьому держава має ресурси, які в разі дбайливого освоєння за лічені роки дозволять забути термін “енергетична залежність”.
У переддень економічної кризи Україна щороку споживала до 75 млрд. кубометрів природного газу. При цьому власний видобуток 2008 року становив менш ніж 21 млрд. кубометрів (25%), решта – імпорт із Росії. Упродовж двох десятиріч значна залежність нашої держави від імпорту енергоносіїв була однією з головних економічних проблем й одним з основних чинників, що визначають її політику. Водночас вплив газопостачальників можна суттєво зменшити протягом декількох років.
Безумовно, в Україні немає незліченних газових запасів, як у Західному Сибіру чи на Каспії. Багаті поклади вже вичерпано. Більшість відомих родовищ невеликі, газ залягає на значних глибинах – понад 5 км, а його розробка пов’язана з технічними труднощами. За обсягами видобутку блакитного палива наша країна все ще не може вийти на показник 1991 ро­ку – 24,5 млрд. куб. м.
Щорічний приріст видобування за останнє десятиріччя становить не більш ніж 1-1,5%, що є свідченням глибокої стагнації галузі та фактичного проїдання газових запасів, створених іще за часів Радянського Союзу.
Однак навіть за офіційними даними, балансові запаси газу в Україні все ще становлять 1,4 трлн. куб. м. Ці об’єми здатні задовольнити потреби держави на 20 років. Прогнозні запаси – 5-7 трлн. кубометрів. За умови активного інвестування нам до снаги за п’ять років підвищити щорічний видобуток на 30-50% – до 27-30 млрд. куб. м на рік. Це означає, що частка імпорту газу знизиться з докризових 75% до 50% національного споживання.
За прогнозами Мінпалив­енерго на 2007 рік, приріст видобутку на 30-50% упродовж п’яти років вимагав щорічних капіталовкладень у розмірі 2 млрд. грн., або 400 млн. дол. Державна програма “Освоєння вуглеводневих ресурсів укра­їн­ського сектора Чорного й Азовського морів”, розроблена ще в середині 1990 років, передбачала збільшення обсягу видобутку газу на шельфі до 6,2 млрд. куб. м на рік за сумарних капіталовкладень у розмірі 3 млрд. дол. за десять років.
Не викликає сумнівів, що автори цих напрацювань вважали джерелом капіталовкладень власні кошти державних видобувних підприємств.
Нині 93% газу видобувають компанії “Укргазвидобування” – 14,8 млрд. куб. м, “Укрнафта” – 3,2 млрд. куб. м і “Чорноморнафтогаз” – 1,2 млрд. куб. м – дочірні структури “Нафтогазу України”. Однак повний розгром української газової галузі в останні роки позбавив її внутрішніх фінансових джерел. Тим часом біль­шість приватних видобувних під­при­ємств останнім часом стала вотчиною політиків, які розглядають газовий бізнес крізь призму миттєвого отримання прибутку.
У докризові часи уряд роз­глядав газодобувну галузь лише як джерело наповнення бюджету й отримання політичних дивідендів завдяки неринковому стримуванню цін на газ власного видобутку. В умовах кризи ще складніше знайти кошти для інвестицій в енергетичну незалежність.
Гроші на розвиток вітчизняного видобутку газу можуть надійти з двох джерел.
Перше – зниження податкового тиску на галузь. Нині латають бюджетні дірки рентою за використання газоносних надр і збором на геологорозвідувальні роботи, а на дослідження нових перспективних родовищ не вистачає коштів. Якщо ці податки залишити галузі, газовики отримають сер­йозну підмогу для пошуку нових запасів. Також необхідно передбачити податкові та митні пільги на ввезення в Україну передових технологій із видобутку енергоносіїв.
Друге джерело – залучення зарубіжних інвесторів за угодами про розподіл продукції. Таку схему використовують Лівія, ОАЕ, Єгипет, Туніс, Росія – країни, які за обсягами видобутку нафти й газу випереджають Україну в десятки разів. При цьому держава, виді­ляючи інвесторові перспективні газоносні території, не тільки не зазнає фінансових ризиків, а й отримує прибуток, незалежно від результатів роботи закордонної компанії. А в разі початку видобутку енергоресурсів – залишає собі левову частку продукції.
Розгром західних інвесторів – фірми Vanco та менш іменитих CBM Oil та Usenko – відкинув Україну на кілька років назад у питанні залучення іноземних інвестицій у наф­тогазовий сектор. Довіру між­народних інвесторів доведеться повертати.
Ураховуючи впровадження енергозберігаючих технологій і різкого падіння споживання газу після початку кризи, Україна може суттєво зменшити залежність від імпорту. Якщо донедавна українські газовики забезпечували близько 25% внутрішнього ринку, то 2015 ро­ку більш ніж половину проданого в Україні блакитного палива реально видобуватимуть усередині країни. Додатковим стимулом для економіки стане вивільнення мільярдів доларів валюти, яка нині як оплата за енергоресурс іде з держави. Промисловість отримає газ за конкурентною ціною, а дев’ять регіонів України – нові робочі місця.

Источник: ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА | Прочитать на источнике