Землю – селянам, гроші – собі

Земля для українця завжди була ледь не ерогенною зоною. Скільки поетичних од і прозаїчних драм їй присвячено! Скільки крові пролито в боротьбі за межу! Не випадково наші топ-політики полюбляють проїхатися по цьому народному нерву. От і уряд до кінця року обіцяє ощасливити державними актами на землю 6,4 мільйона українців. Облишимо тривіальний факт, що подібні глобальні ініціативи з’являються у нас тільки перед виборами. Важливо інше – спрощена і прискорена процедура отримання актів, запропонована владою, може невдовзі обернутися для людей великою проблемою.
15 серпня цього року вступила в дію постанова Кабінету міністрів № 844 з приводу деяких питань реалізації права власності на землю громадянами України у 2009 році. Завдання анонсоване цілком шляхетне – знищити «земельну мафію» і в швидкому темпі роздати державні акти на землю всім, хто має на них право. З цією метою, по-перше, виконавцям робіт (державним підприємствам, що належать до сфери управління Держкомзему та мають ліцензію на проведення робіт із землеустрою) заборонено брати гроші за послуги від громадян. Усі витрати мають бути компенсовані 475 мільйонами гривень, виділеними зі Стабілізаційного фонду Державному комітетові земельних ресурсів. А по-друге, зведено до трьох позицій перелік документів, необхідних для отримання актів (паспорта, ідентифікаційного коду, дозволу місцевої влади на отримання земельної ділянки) та встановлено нереальні терміни як для виконання робіт, так і для перевірки їх правильності. Насправді ця форсована роздача земель є не чим іншим, як бомбою сповільненої дії.
Погляньмо, як працював Центр державного земельного кадастру (ДЗК) до постанови № 844. Режим так званої «земельної мафії» передбачав офіційну і неофіційну ціну на послуги. Офіційно підготовка технічної документації, землевпорядні роботи та видача самих актів обходилася в кількасот гривень. Але чиновники, звісно, для «прискорення процесу» вимагали покласти їм у кишеню окрему суму за кожен етап – тут уже залежало від їхніх особистих апетитів. Загалом, у процесі отримання землі простий селянин мусив добути півсотні чиновницьких підписів у територіальних органах охорони культурної спадщини, Міністерства природи, Міністерства охорони здоров’я, і так далі.
Результатом цього ходіння по муках були мільйони відмерлих нервових клітин і кількатисячна сума розданих хабарів. Але! Громадянин отримував земельну ділянку з точною технічною документацією. Тобто межі його паю було чітко визначено «в натурі», а всі дані занесено до єдиної автоматизованої системи державного земельного кадастру. Таким чином, механізм працював, хоч і постійно потребував від клієнта корупційної змазки.
Досі в Україні видавалося близько 350 тисяч актів на рік. Але своєю недавньою постановою уряд зобов’язав систему земельного кадастру видати 6,4 мільйона актів на землю до кінця 2009 року. З належною документацією за 5 місяців виконати це фізично неможливо. Хоча б тому, що на обробку кожної земельної ділянки добросовісний землеупорядник витрачає не менш, ніж три-чотири дні. Тепер же, в кращому разі, він мусить оформляти по два десятки ділянок на день.
Проблема в тому, що без роботи землевпорядника межі ділянки, визначеної місцевою радою, залишаються лише приблизними. І щасливий власник землі відразу ж може наразитися на велику мороку: наприклад, частина його ділянки перетинається з чужою ділянкою або ж через неї проходить залізнична колія, лісосмуга і т.д. Хрестоматійні війни за межу в такому випадку неминучі. А ми ж то знаємо, як запекло українці можуть боротися за свій приватний куток навіть із близькими родичами (читайте «Кайдашеву сім’ю»)…
Комбінація, розроблена урядом у співпраці з керівництвом Державного комітету України із земельних ресурсів, зорієнтована на швидку вигоду з подальшою довготривалою соціальною катастрофою. Коли бомба, закладена постановою Кабміну спрацює, прем’єр-міністр уже планує сидіти в президентському кріслі. В тому числі й завдяки шістьом мільйонам голосів тих, хто зараз отримує державні акти на володіння землею.
Утім, нова схема роздачі землі дає свої гнилі плоди вже сьогодні. У багатьох районах людей, що отримали «безплатні» державні акти на землю, змушують платити постфактум – за ту ж таки документацію, без якої акт є лише фільчиною грамотою.
Ще один пікантний момент: частина суми, яка має бути виділена Держкомзему із запасів Стабілізаційного фонду, призначається, зокрема, на виготовлення та відправлення повідомлень громадянам України щодо безоплатних оформлення й видачі державних актів на право власності на земельні ділянки. Насправді такі витрати дуже важко проконтролювати. До чого це призведе, нескладно здогадатися – гроші буде «освоєно» вищим чиновництвом Держкомзему. Тобто слуги народу, як завжди, будуть цілком задоволені. Чого не скажеш про сам народ.