Ювілей виходу світла з тіні

Понад сорокдесятиліть право ук­раїн­ських греко-католиків на власну віру суперечило офіційним законам Радянського Союзу. Роки під­пілля, самопожертви, невпинної боротьби вибухнули кульмінаційною 250-ти­сячною маніфестацію у Львові 17 вересня 1989 ро­ку, коли духовенство та вірні продемонстрували всьому світу мар­ність навіть найжорстокіших спроб пар­тійних чинів боротися зі щирою народною вірою в Бога.
Двадцять осеней, які минули від дня торжества Україн­ської Греко-Католицької Церкви, надихнули учасників, свідків і дослідників тих подій поділитися переживаннями і спогадами у вигляді усного або друкованого слова.
Попри те, що 17 вересня 1989 року було одним із найщасливіших днів у житті українських греко-католиків, у розповідях багатьох борців за віру, які зібралися, щоб пригадати й з молитвою відсвяткувати цей визначний день у Львівському музеї історії релігії, було відлуння сумних і виснажливих десятиліть, що настали після насильницького злиття УГКЦ із православ’ям 1946 року.
“Багато хто запитує: “На що ви сподівалися й чого очікували?” Перспектива, звісно, була одна – потрапити за ґрати, – розповідає ієромонах д-р Севастіян Дитрух. – Проте головна причина, чому ми витримали, це міцна віра, яка прийшла до нас разом із молоком матері”.
Для багатьох священнослужителів “подорож” у в’язницю була не просто перспективою, а й реальністю. Відомий історик, професор Ярослав Дашкевич, якого утримували за політичну неблагонадійність у Піщаному таборі, що за 40 кілометрів від Караганди, пригадує, як поруч із ним відбували термін святі отці: “Разом зі мною в таборі було десять священиків, які відмовилися перейти у православ’я. Жоден із них не забув про свої обов’язки! Вони регулярно відправляли богослужіння, щоразу в іншому бараку, адже адміністрація, звісно, не схвалювала таких своєрідних демонстрацій”.
Перші сім років після того, як УГКЦ зникла на офіційному рівні, були нестерпними, сповненими репресій і тортур. Лише після смерті Іосіфа Сталіна Церква змогла “розгорнути крила” в підпіллі: створювали підпільні семінарії та монастирі, поширювали літературу, налагоджували зв’язки з діаспорою.
Щоб не залишати історію випробувань і відродження греко-католиків лише у спогадах учасників, Музей історії релігії підготував і видав альманах “Катакомбна церква”, присвячений двадцятиліттю виходу УГКЦ з підпілля. “Від 1990-х років ми проводимо міжнародні конференції, на яких і виникла ідея більше уваги присвячувати ювілейним темам, – розповідає завідувач Інституту релігієзнавства при Музеї історії релігії Марія Омельчук. – Цей альманах – найболючіший, бо багато з нас були свідками тих подій”.
Не лише альманах нагадає львів’янам і гостям міста про понад чотири де­сятиліття перебування УГКЦ у підпіллі. До середини жовтня стіни Музею істо­рії релігії прикрашатиме виставка релігійної преси “Християнські голоси”, де представлено екземпляри з колек­ції журналіста Вахтанга Кіпіані. Найдавніший експонат датовано 1851 ро­ком, найновіші ілюструють сучасне релігійне життя греко-католиків.

Источник: ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА | Прочитать на источнике