САНІТАРКУ, ЯКА НАЧЕБТО ЗАРАЗИЛАСЯ СНІДОМ, НАСТУПИВШИ НА ГОЛКУ, примусили звільнитися за власним бажанням, не виплативши ні копійки компенсації?

Про те, як вкололась голкою і отримала ускладнення, вона розповіла нашому кореспондентові.

«Після того випадку люди дивляться на мене, як на прокажену. Мало того, що СНІД присвоїли, то ще оббріхують».

Санітарка, з етичних міркувань назвемо її Ольгою, розповідає, що у психіатричній лікарні вона працювала з 2003 року. В коло її обов'язків входив не тільки догляд за хворими, а й сільськогосподарські роботи. «Санітарки разом з хворими садять і обробляють городину, косять та заготовляють сіно для худоби, доять корів, прибирають у льоху. Я мала і за хворими приглядати, і роботу виконувати», — розповідає жінка.

Того дня прибирання для неї стало фатальним. «Ми щомісяця ходимо на те звалище, замітаємо та збираємо сміття, тільки чергуємося по відділеннях. Для цих робіт, як і сільськогосподарських, змінного взуття чи одягу у нас не було. Я тоді працювала в тих самих гумових шльопанцях, що й у відділенні, іншого не видавали. Це вже після мого випадку усім роздали чоботи. От і сталося так, що я наступила на голку. Проткнула ногу наскрізь», — каже потерпіла.

Жінка згадує, що нещасний випадок стався 30 червня, приблизно о пів на п'яту вечора. Витягнувши голку з ноги, вона продовжувала працювати до 19.00. «Повернулась у відділення, мені обробили рану йодом і відправили разом з хворими на ферму доїти корів. Потім ввечері я ще садила квіти на клумбах. Десь після 22-ої години розповіла завідуючій відділенням про свою травму, запитала поради, що мені робити. Вона сказала, що наступного дня потрібно здати аналіз на СНІД. Я так і зробила. У СНІД-центрі мене обстежили, завели картку і запевнили, що то не може бути «їхня» голка, бо свої вони обробляють, підписують, збирають і здають у «Медтехніку» в спеціальних ємностях», — переповідає санітарка. Повернувшись у відділення, вона повторно звернулася до свого керівництва з проханням скласти акт про цей інцидент, на що їй відповіли, що поки ніхто ніякого акту складати не буде, бо немає тієї людини, яка цим займається. Запевнили, що коли молодша медсестра заступить на наступну зміну, яка випадала на 5 липня, буде зібрана комісія і акт обов'язково складуть.

Після роботи потерпіла повернулася додому - вона з Турбова Липовецького району. «Коли приїхала додому, нога страшенно розпухла, почервоніла, я не могла стати на неї. Вже вдома звернулася до місцевої лікарні. У хірургічному відділенні мені розрізали рану, промили та вставили дренаж. Порадили запастися обезболюючим. Наступних шість днів я щодня приїжджала на перев'язку», — крізь сльози згадує жінка.

3 липня до хворої санітарки у Турбів приїжджав інженер з охорони праці психіатричної лікарні. Разом з ним жінка написала пояснювальну записку. Чоловік запевнив, що обов'язково буде компенсація і навіть витрати на таксі з лікарні в лікарню повернуть.

Повернувшись на роботу, жінка першим ділом звернулася до інженера з техніки безпеки за актом. «Коли він мені його показав, я зраділа, немов мала дитина, що таки відстояла свої права. Інженер запевнив, що все написано з моїх слів і дав мені на підпис. Я підписала, не читаючи. Вже потім вдома розгорнула папери і була вражена. З них випливало, що я порушила техніку безпеки і діагноз був вказаний неправильний. У Турбівській лікарні визначили: «Інфекційна колота рана», а в акті - «Колота рана». Наступного ж дня я знову до інженера з претензіями, а він мені: «А що ж ви хотіли… І страховки також ніякої не буде», — обурюється Ольга.

У відділенні потерпіла звернулася до керівництва з проханням - поки не загоїться рана, дати їй чесно зароблену відпустку. «Відповідь була категоричною, мовляв, і так немає кому працювати. Також мене поставили перед фактом, що відтепер я буду працювати не подобово — добу на зміні, чотири вдома, а щодня. Уявляєте, як мені прикро було це почути. Тикали носом на змінне взуття та спецодяг, який придбали після моєї травми, і відправили до роботи», — скаржиться санітарка.

Принижена морально та поставлена у важкі умови праці, молодша медсестра передпенсійного віку змушена була написати заяву. «Я зрозуміла, що мені життя не дадуть. З відчаю написала заяву з формулюванням «за згодою сторін», але мені відмовили у підписі. Тоді я написала «за власним бажанням». Відробила два тижні, як того вимагали, і пішла на пенсію (16 червня жінці виповнилося 50 років — авт.). Зарплату, лікарняні та відпускні мені віддали не одразу. А про страховку чи компенсацію, як про це писали вінницькі газети, навіть мова не йшла», — запевняє потерпіла.

Найбільше жінку ображає те, що всі знайомі, сусіди, колеги по роботі вважають її заразною. «Я аналізи здавала, результат негативний. Мені що, на лобі цю довідку наклеїти, щоб усі бачили? Коли мене запитують про стан здоров'я, починаю нервувати… Та не заразна я! А усім медичним працівникам раджу — без спецодягу та змінного взуття не виходьте на подібні роботи, щоб лиха не трапилося та ще й потім винними не були», — ділиться негативним досвідом колишня санітарка психіатричної лікарні.

З приводу невиплати потерпілій страхової компенсації коментарі дає завідувач сектору відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Вінницькій області Руслан Макодзеба: «Діагноз у жінки не підтвердився, не настала втрата працездатності, тому про страховку мова не може йти. Але ми частково оплачували її лікарняний — п'ять календарних днів лікарня, решту — Фонд».

Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике