У пошуках національної ідеї

Сучасний український політикум слабо представлений ідеологічними партіями. Одні суб’єкти політичного процесу стверджують, що потрібно терміново напрацьовувати сучасну українську політичну ідею, інші кажуть, що ідеологічний фактор у сучасній політиці нині втрачає практичне значення на відміну від інших чинників, наприклад, наявності відомого лідера. Учасники круглого столу “Хрещатика” вирішили присвятити окреме засідання пошукам національної ідеї або того, що її замінює.
Олесандр БРИГИНЕЦЬ, фракція БЮТ у Київраді:
— Як на мене, практично всі політики від самого початку незалежності України гуртом навіювали громадянам те, що повинно було стати національною ідеєю. Приблизно вона така: у нас геніальна геополітика, ми розташовані між усіма, ми можемо мати величезні переваги, комунікуючи всіх між собою,— ми центр світу, житимемо найкраще. Цього не проголошували як національну ідею, але вона містилася всюди, лунала звідусіль.
Однак Україна не могла бути одночасно з усіма, тому ми виявилися, особливо після 2000 року, жорстко розрізненими на дві частини. Насправді ми настільки не вміли комунікувати зі Сходом і Заходом, що самі стали розділеними на схід і захід.
Тому мусимо констатувати: попередня національна ідея виявилася непродуктивною, а нової ще не означено. Наразі нібито маємо державну ідею замість національної.
Національна ідея буде продуктивною лише тоді, коли матиме сенс для усієї держави. Якщо задля цієї мети об’єднаються найбільші політичні сили, окрім частини марґінальних політструктур, що завжди живитимуться критикою національної ідеї. Проте нині навпаки найбільші політичні сили своєю поведінкою заперечують ту ідею, що сформувалася як національна. Можливо, щось зміниться після президентських виборів.
Дещо змінилося після війни у Грузії. До минулого року будь-яку третю силу між проросійською і прозахідною неодмінно розривало. Від 2008-го ці дві найбільші партії зімкнулися в коло і відтоді, якщо котрась із них збільшується, то лише за рахунок іншої. Саме з цього моменту почалися серйозні зміни в політичних тенденціях. Займати жорстку ідеологічну позицію щодо подій у світі, як це робить Ющенко чи як американці до Обами, не виграшно.
У ситих деідеологізованих суспільствах раптом починають палити автівки, бити вітрини. Раптом з’являється реальна ідеологія, там де її немає.
У Києві люди раніше спокійно реагували на підвищення тарифів, нині вони вже прагнуть щось робити.
Євген ФІЛІНДАШ, директор Центру соціальної аналітики:
— У суспільстві спрага на ідеологію є. Серед політиків — немає, їм простіше орієнтуватися на лідера. Це тому, що більша частина нашого політикуму — вихідці з КПРС та комсомолу, для яких були характерними не боротьба ідей, а конкуренція особистостей.
Стосовно нашого суспільства, то ним уже майже цілковито оволоділа ідеологія споживацтва. Думки молоді, практично всієї, орієнтовані на гроші, кар’єру і все з цим пов’язане. І цьому не зарадити, якщо вектор розвитку країни радикально не зміниться, причому найближчим часом.
У нашому суспільстві нема єдності навколо певної стрижневої ідеї. У Росії така єдність є. У Білорусі така єдність є, й ідея там, до слова, відмінна від російської. В наших західних сусідів така ідея є — європейський дім. А в нас немає, тобто маємо щонайменше дві ідеї, що конкурують між собою.
Політична ідеологія у звичному вигляді — рудимент попередніх століть. Різниця між сучасними лівими і сучасними правими розмивається. Причина — невиразна класова структуризація суспільства. Вважаю, що нині визріває щось якісно нове в цій сфері, можливо, воно навіть не називатиметься ідеологією.
Василь ВОЛГА, Союз лівих сил:
— Споживання — основа будь-якої ідеології. Кожна зводиться до того, кому дістанеться більше грошей. Загострення цієї кризи ідеологій призведе до того, що партії лівого спрямування запропонують реальний вихід.
Будь-який загальнонаціональний проект повинен пропонувати суспільству ідею. Суттєво, що національна ідея має бути загальнонародною, бо сьогодні відбувається підміна загальнонародної ідеології на національну.
Наша пропозиція — побудова держави, де будуть усі свободи для громадян, а основою стосунків є принцип соціальної справедливості. Загальнонародна ідея повинна мати конкретні терміни й інші параметри.
Точкою відліку є визнання: ми різні, рівні, рідні. У нас різні релігія, ментальність і навіть мова, але ми рідні й рівні. Щоб ми не були однаковими, потрібна культурна федералізація. Як на мене, загальнонародною ідеєю може стати принцип соціально відповідальної власності.
Сергій ЯНІШЕВСЬКИЙ, експерт, Інститут стратегічних досліджень:
— Проблема, напевно, в тому, що різні партії по-різному ставляться до ідеології загалом і до національної ідеї зокрема. Погоджуюся з оцінками, що національна ідея — це щось ірраціональне, і такою вона має бути.
Дмитро ДЖАНГІРОВ, в. о. директора ТРК “Київ”:
— Згоден, що йдеться про кризу традиційних ідеологій, а не ідеології загалом. На Заході популярним став фільм про журналіста, який набрав майже 20 відсотків голосів, представляючи міфічну консервативну ліберальну ліву партію. Так чинять і наші політики, не розуміючи, що ідеологія — це комплексна річ.
На мою думку, національна ідея може бути виражена такими словами “щось понад усе!”. Що саме “понад усе” — варіанти. Може бути Британія — понад усе! Німеччина — понад усе! І так далі.
Національна ідея — завжди результат індукції історії та сучасності. В Україні маємо парадокс: певні моменти історії більше засуджують там, де їх не було. Наприклад, колективізацію негативно оцінюють значно більше західняків, ніж східняків.
Консенсус простежується лише в ставленні до Гагаріна і, напевно, до Жукова. І хоч як це дивно — епоха Брежнєва. Навіть на заході України позитивних оцінок більше, ніж негативних.
Гадаю, національна ідея є тільки тимчасовою. Скажімо, протягом найближчих 5—7 років це може бути гасло “Національна ідея — понад усе”. Мене дивує, чому мовчать наші “яструби” з приводу острова Зміїного?!
Термін “транзитна держава” дуже поганий, для національної ідеї не підходить. Варто змінити акцент, наприклад, країна реекспорту. Покупці й продавці товарів і ресурсів могли б сходитися на наших біржах.
Андрій МОХНИК, голова Київської організації ВО “Свобода”:
— Маємо власну пропозицію до порядку денного — люстрація колишніх комуністів і кадебістів, бо вони вже репродукують собі подібних.
Насправді національна ідея завжди пов’язана з цілком певним національним міфом, що, як відомо, не обговорюється.
Зауваження Василя Волги щодо загальнонародної ідеї зрештою зводяться до поняття політичної нації. При цьому нація — явище політичне. Внаслідок матимемо “масло масляне”. Пропонуємо зустрічну ідею “Україна для українців”.
Валерій МОШЕНСЬКИЙ, фракція Блоку Литвина у Київраді:
— Праві й ліві разом у сварках і дискусіях — це будуть дві чи навіть три України. Але в регіонів має бути стимул працювати й розвиватися.
Підготував Іван РИБАЛКО “Хрещатик”

Источник: ЗА КИЇВ | Прочитать на источнике