Бананова республіка без бананів

Економічна політика україн­ського уряду давно викликає більше запитань, аніж дає відповідей. Зокрема, щодо залучення зовнішніх позик. Іще напередодні першого траншу кредиту МВФ чимало експертів застерігало від утягнення України в боргову яму, однак Юлія Тимошенко запевняла, що ці кошти дозволять нам боротися з кризою. Як наслідок, державний борг зростає, а очікуваних результатів одужання економіки чомусь не видно.
Загалом за час незалежності державний борг України зріс удесятеро й нині становить 33,262 млрд. дол. США, або 256 млрд. грн. І це якщо не враховувати заборгованості держави перед вкладниками колишнього Ощадбанку СРСР. При цьому в липні цього року державний зовнішній борг збільшився на 35,148 млрд. грн. (40,86%), а державний внутрішній борг – на 19,115 млрд. грн. (42,79%).
Позичене треба віддавати, лякають економічні експерти, обіцяючи багаторічне виповзання з кредитної кабали. При цьому ніхто не береться прогнозувати, скільки триватиме цей розрахунок, особливо в умовах погіршення всіх економічних показників, падіння економіки й відсутності реформування реального сектору економіки, який, власне, і міг би в перспективі забезпечити держбюджет необхідними для виплат коштами.
А от український прем’єр боргів не боїться. Нещодавно пані Тимошенко оприлюднила рецепт справжнісінького економічного чуда по-україн­ськи: згідно з ним, борги слід не зменшувати, а… збільшувати. “Необхідно використовувати змогу купувати необхідні товари за мінімальними цінами, що є в умовах світової фінансової кризи, а також отримувати кредити від інших країн, – сказала Юлія Володимирівна під час наради з керівниками підприємств авіабудівної галузі в Харкові. – Нам не просто можна, нам необхідно збільшувати борги”.
При цьому пані Тимошенко зазначила, що розвинені держави світу мають розміри зов­нішніх позик в обсязі 100-120% ВВП країни, а позики України становлять усього-на-всього 27% ВВП. За логікою прем’єра, в нас іще чималенький запас для позичок.
Про те, наскільки “боргова” політика уряду є виправданою, чи ефективно використовують позичені кошти та як Україна повертатиме борги – в розмові із заступником директора Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України Валерієм Новицьким і директором Інституту трансформації суспільства Олегом Соскіним.
– Нещодавно Юлія Тимошенко заявила, що нам треба збільшувати борги. Наскільки виправданою є така політика уряду?
Валерій Новицький:Річ не в тому, наскільки великим є борг. Звичайно, є відомі формули про те, як позика має співвідноситися або з річним обсягом експорту, або з обсягом ВВП. І тут треба триматися в рамках. Однак річ зовсім не в тому, чи збільшувати обсяги боргу, чи ні, а в тому, як використовувати позичене.
Ми, як правило, маємо ситуа­цію, коли гроші позичають неефективно. Їх беруть у борг тоді, коли можна було цього не робити. Кошти позичають під структурні “провали”, які ми створюємо власною бездіяль­ністю. Унаслідок цього виникає потреба “латати дірки”, які з’являються тому, що ніхто не проводить необхідних структурних реформ. У нас не тільки влада, а й наука і суспільство перебувають у полоні застарілих вимог про те, що Україна повинна будувати ринкову економіку.
Жодна інша країна не будує ринкової економіки. Сучасні держави будують інституційну економіку і проводять відпо­відні структурні реформи. Якщо подивитися, то інші країни виходять із кризи через великі соціальні витрати й великі витрати на технологічний розвиток. Якби Україна позичала гроші під технологічні проекти, формування інформаційно містких технологій майбутньо­го, то я підтримував би такі позичання. Однак упродовж багатьох минулих років у нас практично не було позик для технологічного розвитку. Тут можна згадати тільки кілька кредитів від Європейського банку реконструкції та розвитку й лічені кредити від Міжнародного банку реконструкції та розвитку, які йшли на реальний сектор. Як правило, коли в нас кажуть про кредити, то йдеться про позичання грошей від МВФ зовсім не під структурні реформи – ті гроші витрачають у непрозорий спосіб і вони Україні взагалі не потрібні.
Олег Соскін: Погляньмо на це в числах. На сьогодні зов­нішній державний борг України становить 25 млрд. дол. США, а ВВП за умов падіння на 25% за півроку вироблено на суму 45 млрд. Фактично наш зовнішній борг становить чверть річного валового продукту. Дехто скаже, що це, може, не так страшно, однак є ще відсотки. В середньому ми набрали боргів під 10 відсотків. Отже, на свої 25 млрд. повинні платити 10% річних, тобто витрачати 2,5 млрд. дол. на рік на обслуговування кредиту. А 20 млрд. гривень (за курсом 8 грн./дол.) – це місячний дохід державного бюджету 2009 року, який треба просто віддати. А де їх узяти – ці 20 млрд.? Ураховуючи, що ми вже маємо дефіцит державного бюджету, який за півроку становить 30 млрд. грн. (цей дефіцит планували як річний, однак він виник за півроку, і якщо ситуація не зміниться, то річний становитиме 60 млрд.), то ці борги немає чим погасити. Уряду нічим покривати навіть витрати бюджету. Нині є два джерела, з яких “закривають” бюджет – облігації внутрішньої державної позики та гроші Міжнародного валютного фонду. Коштами МВФ Юлія Тимошенко збіль­шує державний борг України, який був 15 млрд., став 26, а до кінця року буде 30. Юлія Володимирівна за рік подвоїла державний борг нашої держави.
– Оцініть, будь ласка, ефективність використання позичених коштів.
В.Н.: Тільки владі й уряду відомо, куди йдуть позичені кошти. Це їх парафія і вони тут більше компетентні. Скажу інше: якби ці гроші витрачали прозоро, то не було б тих великих проблем, які маємо. Бачимо, що трапляється з курсом гривні після отримання чергового траншу Міжнародного валютного фонду. Тож виникає запитання – а навіщо цей транш був потрібен? Гривня після кредитів від МВФ не стабілізується, хоча, здається, саме це і є головною метою позики. Тобто навіть головний пункт аргументів за позичання не працює.
О.С.: Ці гроші Україні не потрібні. Вони необхідні для одного – утримувати клани. Якби цих коштів не було, народ уже давно скинув би ці клани. А так українцям підкидують подачки завдяки цим кредитам й облігаціям, і вони, як стадо, жують жуйку й мовчать. А можна було обійтися грошима, які є в державі, однак для цього треба було здійснити реформи і дати змогу розвиватися малому бізнесу.
Тому позичені гроші використовують неефективно. Що робить Юлія Тимошенко? Вона паразитично витрачає позики. Вони йдуть банкам, на фінансування неефективних державних підприємств, на оплату того репресивного бюрократичного апарату, нікому непотрібної міліції, прокуратури, продажного суддівського корпусу, бюджетної сфери тощо. Ці гроші не надходять у реальний сектор, не стимулюють самозайнятості населення. Однак їх варто було б спрямувати на те, щоб створювати умови, за яких люди зможуть самі на себе заробляти! Натомість кошти витрачають на різні популістські програми. Наприклад, на те, щоб дати змогу своїм будівельним компаніям видати житло пільговикам. Та це ж нонсенс! Фактично за наш рахунок (а боржниками стаємо ми з вами) дозволяють приватним компаніям не стати банкрутами, а бюджетним пільговикам – привласнити сотні тисяч доларів у вигляді квартири, яку вони приватизують. У підсумку це не сприяє розвитку бізнесу, а спричиняє перерозподіл багатства. Це прихована корупція, коли Юлія Тимошенко, користуючись прем’єрством, за наш рахунок бере під гарантії держави іноземні кредити і використовує їх для збагачення своїх кланово-фінансових груп. А люди, які самі на себе заробляють, опиняються в збитках – на них усе сильніше тиснутиме оподаткування, щоб бюджет мав змогу погашати кредит, а умови для бізнесу не поліпшуватимуться.
– Як відомо, борги треба віддавати. Нині нас усе активніше лякають багаторічною борговою ямою. Наскільки такий песимістичний прогноз є реальним?
В.Н.: Цей прогноз є реальним навіть не тому, що борг зростає (хоча й тому також), а через відсутність в українській економіці ознак динамічного й ефективного розвитку. Дина­мічна й ефективна економіка знайшла б гроші, які треба віддавати. А недієва може через борги опинитися на такому далекому узбіччі технологічного прогресу, що просто не матиме шансів вийти з нього. Як наслідок, погіршиться та тенденція, яка вже стала дійсністю – Україна перетворилася на країну глобальної периферії, втратила провідні позиції за більшістю технологій, і навіть утрачає змогу розвивати технології. Наша держава стає своєрідною банановою республікою. Тільки бананові республіки ХХІ століття – це не ті країни, які вирощують банани, а ті, які розвивають застарілі види виробництва.
О.С.:Україна вже не здатна віддати ці борги малою кров’ю. Наприкінці року державний борг становитиме понад 30 млрд. дол. США. Наступного року з цих 30 млрд. нам треба буде віддати близько 5 млрд. боргового тіла й 3 млрд. на обслуговування. При цьому відбудеться зменшення ВВП на 25-30%. То як можна поєднати падіння всіх економічних показників, зменшення бюджету та 8 млрд. боргу? Вважаю, що ми стоїмо на межі внутрішнього дефолту. І не бачу можливостей для уряду віддати ці борги.

Источник: ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА | Прочитать на источнике