10 ДІТЕЙ ВИХОВУЄ САМ. Петро Кульчицький з Брусленова Літинського району

На вході до цього звичайного сільського будинку увагу привертають десять пар дитячого взуття.

Туфлі, кросівки, сандалі складені акуратно та чекають на ніжки своїх юних господарів. Дітей тут десять. Шість дівчаток і чотири хлопчики віком від 19 до шести. Чистота і порядок панують у цій хаті — відчувається досвідчена господарська рука. Завжди вимита підлога, вікна, прибрано дуже старанно. Так само і на чималому присадибному господарстві родини: на городі, у садку, біля худоби та курей. Тут правлять відповідальність, вихованість, порядність, чесність, вимогливість до себе та до інших, риси характеру, які нині все рідше зустрічаються навіть у дорослих, що вже про дітей та підлітків сказати.

Але у родині мешканця Брусленова Петра Васильовича Кульчицького та його десяти дітей інкаше бути не могло. П'ять років тому страшне і непоправне горе чорним вороном накрило родину — передчасно у розквіті сил через хворобу віку у веселому та життєлюбному червні пішла з життя мати і дружина Наталя Василівна. Тоді життя поставило перед батьком та дітьми просту, але нещадну дилему: «Так» або «Ні». Або перебороти горе і біль, або піти у небуття. Родина з честю витримала випробування горем, ще більше згуртувавшись і здружившись наперекір стражданням і мукам. Звісно, допомагали і рідні, і близькі, але основний тягар ліг на плечі дітей та батька.

- Важко звичайно, але ми мусили жити. А коли дружина померла, діти усі допомагали, сестра допомагала корову доїти, а зараз діти самі доять. Спершу було важко, адже як самому мужикові з дітьми? І хатня робота тоді відразу лягла на мої руки, а нині на дівчат — вони прасують, перуть, готують, — з сумом згадує Петро Васильович. Він ніколи не сидить на місці, енергійний, працьовитий, життєлюбний.

Людмила, Діна, Олена, Ольга, Анатолій, Петро, Інна, Валентина, Василь, Павло - від двох студенток медколдежу до останньої дитини, яка в цьому році піде у перший клас – завжди акуратні, доглянуті, вдягнуті скромно, але зі смаком, усміхнені та щирі. Діти рано подорослішали і зрозуміли сенс життя, рано пізнали працю і відповідальність, самодопомогу і взаємовиручку. Адже нині піклування про молодших лягло на плечі старших, нещодавно таких самих дітей.

- Підростають діти якось непомітно — старші ніби недавно були малятами, а менші все більші і більші. Я приходжу з роботи — і поїсти вже є, і речі чисті батькові і дитячі - попрані, попрасовані. Дівчатка все знають, я туди не втручаюсь. Вони вдома й прибирають, печуть, варять, одна у одної вчаться на кухні, то якийсь рецепт вичитають, то хтось їм розкаже щось нове. Готувати торти люблять, кекси, печиво, голубці, котлети, битки. Картопля смажена, варена, сир, сметана. Старший син автомобілі полюбляє і сам вже вантажним «ЗІЛом» керує. На поле, на город їздить, хоча я ще боюсь відпускати його.

Ще сини люблять кролів розводити: доглядають, клітки готують – все самі, я в це діло не лізу, — усміхається батько. І додає: — Діти як діти — розповідають завжди і про хороше, і про погане. Якщо не той, хто зробив погане, то інші скажуть. Я згадую себе, і вони такі самі, кожна дитина є дитиною. А в школу весело йдуть гуртом, бо в нас на вулиці декілька родин багатодітних. У школі вони усі на хорошому рахунку. По-доброму сміються: «Була б команда, якби самі хлопці. А так дівчата!» Діти завжди самі вчились і вчаться, поєднували і відпочинок, і роботу по господарству. Захоплюються, як звично, сільськими іграми, то на футбол, то взимку на хокей ходять хлопці. І так живемо завжди разом — у горі і у радості. Дні народження відзначаємо всі разом, торт - обов’язково! Адже нас у роду багато завжди було — у жінки в родині восьмеро разом з нею, нас було п'ятеро, а у мене десять дітей, у брата дев'ять, у сестри і ще одного брата – по десять. А у сестри покійної жінки у Бруслинівці сусідній – 11 дітей.

Посмішка не сходить з облич і дітей, і батька, незважаючи на проблеми. А їх у родини вистачає. Дітям у школу йти - треба вдягнутись, придбати аксесуари тощо. А скільки коштує відправити нині дитину у школу? Петро Васильович лише сумно зітхає. Так само і донькам-студенткам теж треба все дати для навчання. Не все добре зараз у батька і з роботою. Лежить у нього вдома нагорода від Президента України «За заслуги» 3 ступеня, але що з цією медаллю робити? От жінкам дають звання «Мати-героїня», а для чоловіків подібне у законодавстві не передбачене. Тому і шукає Петро Васильович виходи, як жити далі.

Сумувати родині не можна, негативу і горя вистачає у житті, а от світла... Не стихає дитячий гомін — діти дружать не лише між собою, а й з двоюрідними братами та сестрами, іншими маленькими односельцями, часто приводять до хати веселі компанії. До ночі не стихають тоді ігри. А як починають батькові усі разом щось розповідати, не може Петро Васильович усіх почути. Доводиться казати, щоб говорили по черзі. Син Петро відпочивав разом з іншими однолітками з району у Польщі, у містах-побратимах Вінниччини.

Про родину не забувають у районі, хоч і не досить багатому у фінансових статках.

- Районна влада постійно допомагає і піклується про них — з нашою допомогою придбаний холодильник, виділені будматеріали, допомагаємо продуктами харчування. Наш керівник Михайло Нагорний любить приїхати до них, привітати, взагалі поспілкуватись. Крім того, ми постійно даємо родині благодійні подарунки до Нового року, Різдва, до 1-го вересня, - розповідає Наталя Крупська, начальник відділу у справах сім'ї та молоді Літинської райдержадміністрації. — Так само піклуємось про ще 18 родин у районі, де є шість і більше дітей. Але ця родина дає дуже позитивний приклад району і області.

Наостанок я попросив Петра Васильовича визначити життєвий принцип та сенс буття для нього та дітей.

- Я був так вихований і так завжди ми жили між собою, щоб стояли один за одного, не ображали ніколи, йшли життям разом. «Один за всіх, усі за одного» - ось наше гасло. Адже ми, п'ятеро братів і сестер, хоч розійшлись по своїх кутках, але все одно допомагаємо, разом завжди. Так само і рідні дружини. Чи буде у них освіта – вища чи середня спеціальна – перш за все, діти повинні стати людьми, щоб поважали їх і вони поважали інших. Ким би не був, який би не був твій соціальний статус, головне - бути людиною.

Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике