Україна прогресує як демократія

20-21 серпня вперше у Львові на базі Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків із діаспорою Національного університету “Львівська по­літехніка” (МІОК) відбулися річні загальні збори Світового конгресу українців (СКУ). На них прибули представники організацій, які нині діють у 33 країнах світу. В роботі зборів узяли участь президент СКУ Євген Чолій, перший заступник Ярослава Хортяні, другий заступник і голова СФУЖО Марія Шкамбара, генеральний секретар Стефан Романів, репрезентанти світових і крайових українських організацій. Учасників з’їзду привітали Президент Віктор Ющенко та прем’єр-міністр Юлія Тимошенко.
Про роботу цієї потужної організації й про те, що вона прагне зробити для України, “Газеті” розповідає президент СКУ Євген Чолій.
– Пане Євгене, наскільки успішними були загальні збори конгресу?
– Ми підсумували роботу за минулий рік, дали змогу людям розповісти про їхні успіхи, недоліки, проблеми, проаналізували стан справ в орга­нізаціях Світового конгресу українців. Це – головне завдання зібрання. Серед позитивів можу відзначити те, що до на­шої спільноти увійшли нові громади з Парагваю, Аргентини, Бразилії, які мають намір уперше у своїй історії провести регіональний конгрес. Разом з українською громадою Туреччини Світовий конгрес українців нині налічує 33 орга­нізації. Це свідчить, що наше об’єднання розвивається, від­так є змога змобілізувати велику кількість людей.
– Наскільки достатнім є рівень співпраці України з СКУ або структур, які входять до неї?
– До 1991 року Світовий конгрес вільних українців (так він тоді називався) більше відігравав роль амбасадора українського народу. Наші представники, де б вони не жили, намагалися повідомити світ, що Україна поневолена, звертали увагу західних урядів на події, які відбувалися в нашій державі. З проголошенням незалежності України роль Світового конгресу українців змінилася. Тепер ми стараємося співпрацювати з владними структурами, щоб утвердити її державність. Стежимо, як приймають представників нашої держави західні діаспори, як вони реагують на ті чи інші події. Для нас важливо представляти її у правдивому світлі.
– Чи намагається україн­ська влада використати наявність діаспори? Чи помітні ці кроки?
– Не думаю, що українська влада намагається використати діаспору у своїх цілях. Владні структури України та представники діаспори відчувають спільне зацікавлення, що природно. Разом вони можуть вирішити багато питань. Як-от торік, коли проходила акція “Незгасима свічка”. Українці за кордоном допомагали в поширенні інформації про тра­гізм і масштаби подій 1932-1933 років, аби якомога більше людей у світі дізналися про це. У підсумку чимало країн на державному рівні визнало Голодомор українського народу. Тому, гадаю, відбувається радше співпраця, ніж використання діаспори.
Влада України також сприяє тому, щоб більше українців дізналися правду про Голодомор. Думаю, що більше фактів оприлюднять, то більше громадян України стануть готовими визнати голодомор геноцидом.
– Що думаєте про саму діаспору, її стан, перспективи? Адже вона також змінюється…
– Для мене головним мірилом є питання, до якої міри можна втримати національну ідентичність українців за кордоном. Вочевидь, існують сильні асиміляційні впливи, яким із кожною генерацією дедалі складніше опиратися. Це нормальне явище. І ми всіляко намагаємося стабілізувати нинішній стан, бо припинити асиміляцію неможливо. Значною мірою надихають, зміцнюють український дух представники нової генерації, які приїжджають до нас. Для нас це дуже корисно. Приїжджають молоді священики, митці, навчають, творчо розвивають наших дітей. І з кожним таким контактом нам удається “оживити” нашу справу.
Після здобуття Україною незалежності ми змогли приїхати в наш отчий край, подихати українським повітрям, поспілкуватися з рідними. Тепер Україна для нас більш конкретна, рідна. Тепер можемо будь-коли приїхати на Батьків­щину, а тому є зацікавлення вивчати українську мову. Це по­зитиви, які зближують народ України, в тому числі і його представників за кордоном.
– Хотілось би торкнутися суспільно-політичних питань, ситуації перед виборами...
– Мене до певної міри непокоїть, що дуже багато громадян зневірилося в українській владі. На жаль, люди, які з на­ми спілкуються, висловлюють думки, що втратили довіру практично до всіх політиків, відтак узагалі не мають наміру голосувати. Думаю, що українці не повинні реагувати в такий спосіб, а навпаки, мусять використати найбільше право людини в демократичній системі – право голосу. Сподіваюся, під час по­літичної кампанії лідери, які претендуватимуть на посаду президента України, зуміють викликати зацікавлення і довіру населення.
– Кого ви хотіли б бачити главою держави?
– Члени Світового конгресу вже заявили про своє бажання взяти участь як міжнародні спостерігачі під час виборів президента України. А якщо ми хочемо здобути довіру виборців, то не можемо говорити про те, що одного з-поміж кандидатів вважаємо кращим. Те, що прагнемо бути об’єктивними спостерігачами, вимагає з нашого боку дисципліни. Проте я, напевне, нікого не здивую, якщо скажу: вимогам щодо українізації України найбільше відповідають люди, котрі належать до демократичного кола.

Источник: ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА | Прочитать на источнике