Хто допоможе бориславському озокериту?

Основне родовище видобутку озокериту в Україні розташоване на території невеличкого містечка – Борислава, його “вік” – близько 170 років. Тепер воно занепадає, хоча, на думку головного інженера проекту ДП “Львівдіпронафтохім” Богдана Максимовича, могло б приносити велику користь для здоров’я людей.

Борислав – батьківщина наф­товидобутку. Чорне золото тут ви­добували, копаючи криниці завглибшки 10-12 метрів. Як описав Іван Франко у відомій повісті “Борислав смі­ється”, коли вода відходила, ріпник на мотузках опускався донизу і конячим хвос­том висмоктував ропу (так колись називали нафту, а тих, хто її видобував, – ріпниками) та відтискав її у відро. Копаючи криниці, люди натрапили на озокерит, якому тривалий час не було застосування. Пізніше озокеритом почали змащувати осі коліс і його тех­нічне використання як мастильного матеріалу розвивалося.
У радянські часи озокерит на 90% використовували в медицині: для прогрівання суглобів і попереку, а решта – для лікування різних жіночих захворювань і пародонтозу. Проте після розвалу Союзу Бориславське озокеритове рудоуправління, де добували цей матеріал, також припинило діяльність. В якийсь спосіб групі людей вдалося приватизувати саму шахту та поверхневий завод, де здійснювали переробку озокериту. Але оскільки нові власники не мали досвіду управління таким складним виробництвом, то роботу шахти було зупинено, а згодом її затопили.
Оскільки озокериту небагато, його слід максимально викорис­товувати для здоров’я. На надзвичайно потужній біоенергетичній дії цього матеріалу на­голошують десятки лікарів із 20-30-річною практикою. Зде­більшого його використовують як аплікації для прогрівання суглобів, попереку. Так, є випадки, коли після прогрівання попереку озокеритом у людини зникала виразка шлунка або припинялися запальні процеси. Кілька працівників шахти, де раніше видобували озокерит, вилікували ним астму, інший – хронічний брон­хіт. Звичайно, на думку нау­ковця, все це потребує доведення, але, за його словами, один із головних львівських лікарів нещодавно заявив, що готовий використати озокерит для лікування туберкульозу. Цілком можливо, цю недугу вдасться подолати завдяки його потужній біоенер­гетич­ній дії.
Окрім того, бориславський озокерит надзвичайно цінний для відновлення сил людини, особливо коли лікарі хірургічним шляхом чи за допомогою хіміотерапії ліквідували джерело захворювання, але в людини бракує сил. Іноді, якщо не допомогти людині знайти сили для відновлення, вона може померти. І саме біологічна активність озокериту здатна відновити ці життєві сили.
Богдан Максимович говорить, що, перебуваючи у Східниці, розмовляв із місцевими лікарями про різне. У тому числі про те, що природу онкозахворювань, як і СНІДу, досі не розшифровано. І тоді в нього з’явилася ідея: якщо подібне лікують по­дібним, то чому б не скористатися для цих цілей озокеритом? Адже цей матеріал також містить канцерогенні речовини. Цю ідею ще 15 років тому він висловив Борису Тарасовичу Білинському – професорові Львівського державного медичного університету. Професор Білинський висловив думку про необхідність проведення широких наукових досліджень. З доповіддю на цю тему пан Максимович на­віть виступав на Всесвітньому з’їзді лікарських товариств і доводив, що озокерит – це наше май­бутнє.
Привозив Богдан Максимович у Борислав і серйозних під­приємців. Однак тих наразі озокерит не зацікавив. Мовляв, щоби “робити” на ньому бізнес, треба витратити багато грошей на дослідження, а в них немає зайвих коштів. Бізнесмени кажуть, що треба було б розробити і затвердити відповідну державну програму, а коли вже буде визначено шляхи використання озокериту, доведено, що він лікує, наприклад, сухоти, тоді знайдуться кошти, щоб відкачати ґрунтові води з кількох штре­ків і обладнати там лічницю.
2010-го буде 30 років, як Богдан Максимович займається озокеритом. Він був головним інженером проекту з перенесення цього заводу, з його відновлення ще в радянські часи. Працював із кількома директорами шахт і підтримує стосунки з головою акціонерного товариства, який приватизував верхній завод.
Нині минуло вже близько семи років відтоді, як затопили шахту з озокеритом. Тоді, щоб її звільнити, необхідно було міль­йон гривень, тепер – кілька. Але потрібні не тільки гроші. Богдан Максимович сподівався, що в цьому допоможе діаспора, але на Заході озокерит використовують лише в косметиці та лакофарбовому виробництві. І видобувають дуже мало. Ми ж у Бориславі маємо унікальне у світі родовище з озокеритом двох типів: рудного, який є в породі, і жильного, тобто чистого. І в медицині використовують саме жильний озокерит. А рудний, після видобування з породи, досі використовували як мастила для канатів у шахтному устаткуванні.
Якщо видобувати на рік по 2-3 тисячі тонни придатного для використання в медицині озокериту, то його вистачить на більш ніж 50 ро­ків. Проте головна проблема полягає в тому, що його запаси розміщені саме під тим місцем, де тепер розташовано завод. І це означає, що підприємство потрібно перенести. Попри все це, Богдан Максимович вірить, що цей мате­ріал іще знайде належне місце в медицині, а його властивості всебічно досліджуватимуть.

Василь Худицький

Источник: ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА | Прочитать на источнике