Борис ИГНАТЬЕВ: "Динамовская молодежь должна набраться терпения"

Інтервью с колишнім асистентом головного тренера київського «Динамо» Борисом Ігнатьєвим, однією з функцій якого була робота с молодими гравцями команди (розмова відбулась ще до переходу спеціаліста до московського «Локомотива»). Російський фахівець Борис Ігнатьєв приєднався до тренерського штабу Юрія Сьоміна взимку 2009 року. До кола обов’язків Бориса Петровича, відомого роботою в багатьох юнацьких та молодіжних командах, входила, насамперед, робота із динамівською молоддю. По закінченні сезону Ігнатьєв залишив клуб разом із головним тренером, оцінивши перед тим виконану за півроку роботу в інтерв’ю для офіційного клубного журналу. - Борисе Петровичу, ви є визнаним професіоналом у роботи з гравцями атаки. Наскільки високий потенціал у нападників «Динамо»? - В команді є велика група атаки, яка дуже добре себе проявила в минулому сезоні. Це насамперед Артем Мілевський та Олександр Алієв, які додавали буквально на очах і у яких достатньо майстерності. Впевнений, що не увесь свій потенціал вдалося розкрити Мілошу Нінковичу, на що були об’єктивні причини. Вважаю, далеко не найкращий сезон провів Роман Єременко, але у нього є значний потенціал. Спостерігаючи за матчами «Динамо», відзначав майстерність Ісмаеля Бангура. Але тут все взаємопов’язано: якщо не закладено фундамент, будівля не може стояти міцно. В ситуації з Бангура склалося так, що коли команда створювала той самий фундамент для подальших матчів, у нападника була травма. Потім, у процесі змагальної підготовки, він лише набирав форму, після чого була нестабільність. Хочу сподіватися, що травми надалі його оминатимуть і вже у наступному сезоні він нарешті покаже усі свої найкращі якості: індивідуальну майстерність, вміння обігрувати опонентів і забивати м’ячі. Прикро, що напередодні вирішальних матчів ми втратили Артема Кравця. Якби з Артемом було все гаразд, атаки «Динамо» були б більше спрямованими і закінченими, простіше гралося б у середині поля. І команді, напевно, не завадив би ще один форвард, через усе те, з чим нам довелося зіткнутися наприкінці сезону. - На ваш погляд, з чим пов’язана невисока результативність Мілевського в другій частині сезону? На рахунку Артема лише два м’ячі у чемпіонаті України. Це не той показник, на якій розраховували вболівальники команди… - Гадаю, не тільки вболівальники, але й сам Артем має бути незадоволеним такою низькою результативністю. Але є моменти, які і втішають, і засмучують. Перш за все, потрібно відзначити, що Мілевський виконує великий обсяг роботи у кожній грі, добре вписується в командні дії, часто бере гру на себе. Як то кажуть, були б моменти, а голи обов’язково прийдуть. Я би порадив Артему трохи більше часу приділити роботі над реалізацією моментів. Якщо вдасться вдосконалити цей компонент за рахунок індивідуальної роботи — враховуючи сильний характер футболіста і його прагнення грати у футбол, упевнений, що він виросте в нападника світового рівня. Та не варто забувати, що футбол — дуже непроста гра. Якщо зараз проти Артема грають дуже щільно, використовуючи будь-які можливості, щоб не дати йому забити, то з кожним роком буде ще складніше. Це закони життя і, зокрема, футболу. Тому, як би проти нього не грали, необхідно шукати нові засоби протидії захисту суперника, бажано за допомогою партнерів. Гадаю, з його розумною головою він зможе впоратися з усіма перешкодами. - За короткий час Артем Кравець став основним гравцем команди. На ваш погляд, в чому феномен 20-річного нападника? - По-перше, Артем талановитий. Для будь-якого молодого гравця також дуже важливо, окрім таланту, вміти свій талант розкривати самому, прагнути пропускати через себе все те, що тобі говорять і що ти сам бачиш у діях партнерів, поряд з якими граєш. Причому, не схоластично ставитися до всього цього, а мати творчий підхід. Також важливими є терпіння і бажання. На жаль, не всі молоді хлопці мають достатньо працьовитості. Плід зривають тільки доспілий. Іноді футболісти оцінюють свої можливості дуже поверхово. їм хочеться грати, через що їх просто переповнюють емоції. Так, футбол — це така гра, де без емоцій чогось досягти дуже важко, але в даному випадку все має виходити із голови. Інакше можна наробити багато непоправних помилок. Ще дуже важливо коли співпадають готовність гравця із можливістю реалізувати себе. Бувають випадки коли гравець «вистрілює», а потім потихеньку «затухає», або футболіста просто перетримують. Із Кравцем сталася та сама ситуація, коли він був готовий, і всі люди, які з ним працювали, надали йому можливість проявити свою готовність не тільки на тренуваннях, але і в офіційних матчах. Він цим скористався і став розпускатися — як бутон, який розпускається до 8 березня (посміхається). Знаю, що всім молодим хлопцям, які перебувають у «Динамо», хочеться грати. Але гра і вирішення великих і серйозних задач, які ставить перед собою клуб, — це дві різні речі. Тому хотілося б застерегти їх від необдуманих рішень, а навпаки — порадити набратися терпіння і професіоналізму. Це їхня робота, і потрібно бути готовими щоб тоді,коли їм дадуть довгоочікуваний шанс, вони змогли увійти до складу, причому не на якусь мить, а по-справжньому і надовго. - Якви гадаєте, що заважає Ярмоленку та Зозулі по-справжньому заявити про себе в першій команді? Адже дублюючий склад хлопці, незважаючи на юний вік, вже очевидно переросли… - Справді, ці хлопці переросли вже дублюючий склад і їм там трохи нудно. Але навіть виходячи на поле в кожній грі за «дубль», необхідно вдосконалювати свою майстерність, підіймати свій рівень. Це дасть їм можливість не просто проводити час і отримувати задоволення від гри, але й реалізовувати той великий потенціал, який у них є. Це дуже важливий момент. Кожна гра, в якій вони беруть участь, повинна мати поступальну ходу вперед. Незважаючи на те, що команда легко здобуває перемоги, вони мають розуміти, що в рамках цієї перемоги їм необхідно шліфувати свою індивідуальну майстерність. - Яку оцінку вам вдалося скласти про чемпіонат України за той час, що ви працювали в «Динамо»? - Відверто кажучи, гадав, що рівень чемпіонату слабший і є лише дві команди, які борються за чемпіонство — «Динамо» і «Шахтар». Але за ті півроку, що я провів в Україні, моя думка про ваш футбол цілком змінилася. На мій погляд, зараз в Україні п’ять команд по-справжньому хорошого рівня. Решта команд також старається, може дати бій сильнішим суперникам, але це робиться не за рахунок майстерності, а за рахунок прагнення і бажання. Якщо порівнювати з російським чемпіонатом, то, на мою суб’єктивну думку, там розрив між першою і десятою командами не настільки великий. Тут же рівень середняків трохи слабший. Але рівень мотивації, жаги до боротьби, зарядженості на гру достатньо високий. Це й є дуже важливий фундамент, на якому і має будуватися майстерність. - Який матч залишив найбільше спогадів? - В принципі, мені запам’яталися всі матчі, в яких «Динамо» перемагало. Принесли задоволення матчі з донецьким «Шахтарем», оскільки в жодному поєдинку ми не поступилися супернику по грі. Перемога, звичайно, приємна завжди, але також важливо й те, що стоїть за цією перемогою, чим вона зумовлена. Поразки від «Шахтаря» мали об’єктивні причини, про які зараз немає сенсу говорити, але ці ігри тримали в напрузі і зацікавили навіть тих, хто не особливо цікавиться футболом. Дуже запам’яталася повторна гра з «Металістом» в Кубку УЄФА, яка відняла багато емоцій і в той же час додала радості у житті. Згадується домашній поєдинок з «Парі Сен-Жерменом», особливо через чудове єднання гри команди із поведінкою уболівальників. - Борисе Петровичу, враховуючи вік, ви знаходитеся у відмінній фізичній формі. Продовжуєте вести спортивний спосіб життя? - Я з молодих років веду спортивний спосіб життя. І зараз продовжую займатися в тренажерному залі, при нагоді із задоволенням граю у футбол тощо. Тобто, роблю все можливе, щоб не втратити інтерес до життя.  
Інтервью с колишнім асистентом головного тренера київського «Динамо» Борисом Ігнатьєвим, однією з функцій якого була робота с молодими гравцями команди (розмова відбулась ще до переходу спеціаліста до московського «Локомотива»).
Російський фахівець Борис Ігнатьєв приєднався до тренерського штабу Юрія Сьоміна взимку 2009 року. До кола обов’язків Бориса Петровича, відомого роботою в багатьох юнацьких та молодіжних командах, входила, насамперед, робота із динамівською молоддю. По закінченні сезону Ігнатьєв залишив клуб разом із головним тренером, оцінивши перед тим виконану за півроку роботу в інтерв’ю для офіційного клубного журналу.
- Борисе Петровичу, ви є визнаним професіоналом у роботи з гравцями атаки. Наскільки високий потенціал у нападників «Динамо»?
- В команді є велика група атаки, яка дуже добре себе проявила в минулому сезоні. Це насамперед Артем Мілевський та Олександр Алієв, які додавали буквально на очах і у яких достатньо майстерності. Впевнений, що не увесь свій потенціал вдалося розкрити Мілошу Нінковичу, на що були об’єктивні причини. Вважаю, далеко не найкращий сезон провів Роман Єременко, але у нього є значний потенціал. Спостерігаючи за матчами «Динамо», відзначав майстерність Ісмаеля Бангура. Але тут все взаємопов’язано: якщо не закладено фундамент, будівля не може стояти міцно. В ситуації з Бангура склалося так, що коли команда створювала той самий фундамент для подальших матчів, у нападника була травма. Потім, у процесі змагальної підготовки, він лише набирав форму, після чого була нестабільність. Хочу сподіватися, що травми надалі його оминатимуть і вже у наступному сезоні він нарешті покаже усі свої найкращі якості: індивідуальну майстерність, вміння обігрувати опонентів і забивати м’ячі. Прикро, що напередодні вирішальних матчів ми втратили Артема Кравця. Якби з Артемом було все гаразд, атаки «Динамо» були б більше спрямованими і закінченими, простіше гралося б у середині поля. І команді, напевно, не завадив би ще один форвард, через усе те, з чим нам довелося зіткнутися наприкінці сезону.
- На ваш погляд, з чим пов’язана невисока результативність Мілевського в другій частині сезону? На рахунку Артема лише два м’ячі у чемпіонаті України. Це не той показник, на якій розраховували вболівальники команди…
- Гадаю, не тільки вболівальники, але й сам Артем має бути незадоволеним такою низькою результативністю. Але є моменти, які і втішають, і засмучують. Перш за все, потрібно відзначити, що Мілевський виконує великий обсяг роботи у кожній грі, добре вписується в командні дії, часто бере гру на себе. Як то кажуть, були б моменти, а голи обов’язково прийдуть. Я би порадив Артему трохи більше часу приділити роботі над реалізацією моментів. Якщо вдасться вдосконалити цей компонент за рахунок індивідуальної роботи — враховуючи сильний характер футболіста і його прагнення грати у футбол, упевнений, що він виросте в нападника світового рівня. Та не варто забувати, що футбол — дуже непроста гра. Якщо зараз проти Артема грають дуже щільно, використовуючи будь-які можливості, щоб не дати йому забити, то з кожним роком буде ще складніше. Це закони життя і, зокрема, футболу. Тому, як би проти нього не грали, необхідно шукати нові засоби протидії захисту суперника, бажано за допомогою партнерів. Гадаю, з його розумною головою він зможе впоратися з усіма перешкодами.
- За короткий час Артем Кравець став основним гравцем команди. На ваш погляд, в чому феномен 20-річного нападника?
- По-перше, Артем талановитий. Для будь-якого молодого гравця також дуже важливо, окрім таланту, вміти свій талант розкривати самому, прагнути пропускати через себе все те, що тобі говорять і що ти сам бачиш у діях партнерів, поряд з якими граєш. Причому, не схоластично ставитися до всього цього, а мати творчий підхід. Також важливими є терпіння і бажання. На жаль, не всі молоді хлопці мають достатньо працьовитості. Плід зривають тільки доспілий. Іноді футболісти оцінюють свої можливості дуже поверхово. їм хочеться грати, через що їх просто переповнюють емоції. Так, футбол — це така гра, де без емоцій чогось досягти дуже важко, але в даному випадку все має виходити із голови. Інакше можна наробити багато непоправних помилок. Ще дуже важливо коли співпадають готовність гравця із можливістю реалізувати себе. Бувають випадки коли гравець «вистрілює», а потім потихеньку «затухає», або футболіста просто перетримують. Із Кравцем сталася та сама ситуація, коли він був готовий, і всі люди, які з ним працювали, надали йому можливість проявити свою готовність не тільки на тренуваннях, але і в офіційних матчах. Він цим скористався і став розпускатися — як бутон, який розпускається до 8 березня (посміхається). Знаю, що всім молодим хлопцям, які перебувають у «Динамо», хочеться грати. Але гра і вирішення великих і серйозних задач, які ставить перед собою клуб, — це дві різні речі. Тому хотілося б застерегти їх від необдуманих рішень, а навпаки — порадити набратися терпіння і професіоналізму. Це їхня робота, і потрібно бути готовими щоб тоді,коли їм дадуть довгоочікуваний шанс, вони змогли увійти до складу, причому не на якусь мить, а по-справжньому і надовго.
- Якви гадаєте, що заважає Ярмоленку та Зозулі по-справжньому заявити про себе в першій команді? Адже дублюючий склад хлопці, незважаючи на юний вік, вже очевидно переросли…
- Справді, ці хлопці переросли вже дублюючий склад і їм там трохи нудно. Але навіть виходячи на поле в кожній грі за «дубль», необхідно вдосконалювати свою майстерність, підіймати свій рівень. Це дасть їм можливість не просто проводити час і отримувати задоволення від гри, але й реалізовувати той великий потенціал, який у них є. Це дуже важливий момент. Кожна гра, в якій вони беруть участь, повинна мати поступальну ходу вперед. Незважаючи на те, що команда легко здобуває перемоги, вони мають розуміти, що в рамках цієї перемоги їм необхідно шліфувати свою індивідуальну майстерність.
- Яку оцінку вам вдалося скласти про чемпіонат України за той час, що ви працювали в «Динамо»?
- Відверто кажучи, гадав, що рівень чемпіонату слабший і є лише дві команди, які борються за чемпіонство — «Динамо» і «Шахтар». Але за ті півроку, що я провів в Україні, моя думка про ваш футбол цілком змінилася. На мій погляд, зараз в Україні п’ять команд по-справжньому хорошого рівня. Решта команд також старається, може дати бій сильнішим суперникам, але це робиться не за рахунок майстерності, а за рахунок прагнення і бажання. Якщо порівнювати з російським чемпіонатом, то, на мою суб’єктивну думку, там розрив між першою і десятою командами не настільки великий. Тут же рівень середняків трохи слабший. Але рівень мотивації, жаги до боротьби, зарядженості на гру достатньо високий. Це й є дуже важливий фундамент, на якому і має будуватися майстерність.
- Який матч залишив найбільше спогадів?
- В принципі, мені запам’яталися всі матчі, в яких «Динамо» перемагало. Принесли задоволення матчі з донецьким «Шахтарем», оскільки в жодному поєдинку ми не поступилися супернику по грі. Перемога, звичайно, приємна завжди, але також важливо й те, що стоїть за цією перемогою, чим вона зумовлена. Поразки від «Шахтаря» мали об’єктивні причини, про які зараз немає сенсу говорити, але ці ігри тримали в напрузі і зацікавили навіть тих, хто не особливо цікавиться футболом. Дуже запам’яталася повторна гра з «Металістом» в Кубку УЄФА, яка відняла багато емоцій і в той же час додала радості у житті. Згадується домашній поєдинок з «Парі Сен-Жерменом», особливо через чудове єднання гри команди із поведінкою уболівальників.
- Борисе Петровичу, враховуючи вік, ви знаходитеся у відмінній фізичній формі. Продовжуєте вести спортивний спосіб життя?
- Я з молодих років веду спортивний спосіб життя. І зараз продовжую займатися в тренажерному залі, при нагоді із задоволенням граю у футбол тощо. Тобто, роблю все можливе, щоб не втратити інтерес до життя.
 
Загрузка...

Источник: ПРО ФУТБОЛ | Прочитать на источнике