Дар’я Шаріпова: "Коли спускаю курок, тіло завмирає і стає мов камінь"

"Мамо, до нас у школу приходили тренери зі стрільби і запрошували до секції. Я хочу спробувати, а уроки повчу увечері", – з цих слів почалася спортивна кар’єра найкращої снайперки Черкащини та України, срібної й бронзової призерки Європи з кульової стрільби Дар’ї Шаріпової.
– Дашо, скажіть, чому обрали саме цей вид спорту?
– Коли у десять років я вперше прийшла на тренування до спортивної школи, одразу відчула теплу та привітну атмосферу як з боку тренерів, так і з боку спортсменів. До того ж, у мене добре виходило. Тому й вирішила не зупинятися. Адже до спортивної школи просто так не йдуть. Якщо хочеться постріляти, то ліпше йти в тир.
– Розкажіть, як проходять ваші тренування?
– Приходжу до залу, одягаю спеціальний одяг для стійкості (штани, куртка, взуття, рукавиця на ліву руку, якою тримаю зброю), збираю гвинтівку. Потім протягом години стріляю вхолосту, тобто лише прицілююсь і відпрацьовую навички стійкості. Після цього беру патрони. Результат стрільби з патронами показує всі помилки, які потрібно виправити. Зазвичай, перші півгодини майже не влучаю, потім намагаюсь заспокоїти дихання, розслабити м’язи і зосереджуюсь на мішені. Далі тренування у спортзалі: качаю спину, руки та прес. Також відвідую сауну, басейн, бігаю.
– Що відчуваєте, коли спускаєте курок, можливо, злість?
– У жодному разі. Я повинна бути урівноваженою, спокійною і думати лише про мішень. У стрибках чи танцях, для прикладу, спортсмени відчувають адреналін, який їм іноді стає у пригоді. У стрільбі ж ніякого адреналіну й бути не повинно, адже тоді схибиш. А гвинтівка, це ніби продовження моєї руки, і коли спускаю курок, то моє тіло й погляд завмирають.
– Чого не можна робити тим, хто стріляє?
– Не можна вживати багато алкоголю, курити. Щоб не псувати зір, я не читаю книжок у потязі, обмежую час за комп’ютером та біля телевізора. Також задля профілактики двічі на рік мене оглядає головний лікар збірної України, і приписує необхідні препарати, але лише ті, які дозволені. Бо можна не пройти допінг-контроль.
– А як сприймають ваше захоплення в Академії пожежної безпеки, батьки, друзі, кохана людина?
– Батьки спочатку серйозно не сприймали, постійно нарікали на навчання у школі, але потім звикли. Особливо останні три роки, коли я – член збірної України, і стрільба стала моєю роботою. Друзі ж та академія навпаки підтримують та завжди вболівають, а коханої людини поки що немає.
– Напевно, спортсменам вашого рівня доводиться багато часу проводити в подорожах?
– Так, вдома буваю дуже рідко. Я об’їздила не лише всю Україну, а й побувала у Німеччині, Швейцарії, Бразилії, Арабських Еміратах, Хорватії, Чехії, Польщі, Франції, а також на Олімпіаді в Пекіні.
– Як держава сприяє вашому розвиткові, якось заохочує?
– Збірна видає дорогу зброю (одна гвинтівка коштує близько трьох тисяч доларів), форму, держава оплачує проживання під час змагань. Також я отримую стипендію близько чотирьох тисяч гривень.

Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике