Слюсар із Черкас – Чемпіон України з шахів

Вихованець фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" 23-річний Володимир Якимов – перший черкасець, який став чемпіоном України з шахів. Незважаючи на молодий вік, Володимир уже майстер спорту, а також претендент на звання гросмейстера.
– Володимире, важко було вибороти таке звання?
– Я вже вчетверте беру участь у чемпіонаті України, але досі лише до "бронзи" наближався. Скажу чесно, на всеукраїнських змаганнях в Алушті було важко, але я навіть не очікував, що стану найкращим. Тому вирішальна партія з непереможним, як здавалось, Адамом Тухаєвим стала для мене несподіванкою, адже до цього він нікому не програвав.
– У нього здали нерви чи хисту не вистачило?
– Можливо, він переоцінив свої сили, бо думав, що виграє. Але боротьба була дуже напруженою та важкою. І тут кожна дрібниця грала свою роль. Іноді навіть погляд суперника може збити з пантелику. А по перших ходах суперника та манері виставляти фігури можна визначити його майстерність.
А як ви зазвичай готуєтесь до таких поєдинків, можливо, у вас якийсь ритуал є?
– Та ні, просто намагаюсь не їсти перед партією, щоб працював не шлунок, а голова. А ще щоденні тренування, самоаналіз, постійні чемпіонати. Однак шахісту, крім фігур, дуже потрібен ноутбук для онлайн-партій в Інтернеті, для вивчення шахових програм. Лише так можна пограти із гідними суперниками, переважно іноземцями. Це раніше технікою не користувалися, але зараз інші шахи, навіть існують сенсорні шахові дошки.
– А у вас є ноутбук?
– До чемпіонату не було, але завдяки меру Черкас Сергію Одаричу – з’явився. Про наявність комп’ютера навіть не йдеться, якщо гравець претендує на перемогу. До речі, закордонних колег до змагань, крім техніки, готує ціла когорта тренерів та спонсор, я ж завдячую лише своєму тренерові та мамі.
– Скажіть, а давно займаєтесь шахами?
– З шести років. Ми тоді з родиною ще у Каховці жили, до речі, в одному будинку із відомою шахісткою, міжнародним гросмейстером Наталею Жуковою. А мама у мене викладач із шахів, тому навчила грати. Але навчити – це лише підштовхнути. Далі мої здібності розвивав заслужений тренер України Володимир Войнаревич, який виховав ту саму Жукову. Коли мама привела мене до Войнаревича, то він одразу запитав: "Кого ви хочете, щоб я з нього зробив?" – на що вона відповіла: "Гросмейстера". Зараз це для мене як спосіб життя.
– Напевно, шахи забирають увесь вільний час?
– Крім шахів, я ще й працюю слюсарем на Черкаському колійно-ремонтному заводі (заробітна плата чемпіона – 1200 грн. – Авт.). Адже шахи в Україні поки що заробітку не дають, за кордоном же – це дуже прибуткова справа. Я це відчув, коли за красиву перемогу президент Молдови Володимир Воронін подарував мені дорогий годинник. А на роботі лояльно ставляться до мого захоплення. До того ж, я постійно беру участь у турнірах на залізниці.
– А як же друзі, розваги?
– І на це часу вистачає. А ще я в армії служив, у прикордонних військах. І коли про це дізнались мої колеги-спортсмени, то не могли повірити, адже зазвичай шахісти не служать у війську. Зараз я вперше, напевно за років десять, знайшов час для відпочинку. Тому майже два тижні байдикую.
– Які перспективи шахів у Черкасах?
– На відміну від Туреччини та Америки, де шахи введені у шкільну програму, у Черкасах перспектив поки що обмаль. Місто навіть не має нормального шахового клубу і пристойного набору фігур, хоча колосальних фінансових витрат цей спорт не потребує. У парках, я чув, раніше грали любителі, але зараз там лише спиртне розпивають. А ті одиниці, які все-таки змогли вибитися в путні шахісти – одразу емігрують за кордон, де є не лише гроші, а й суспільне визнання.

Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике