Борис Тодуров: “Я маю мрію змінити світ на краще”

Майже два роки минуло відтоді, як запрацював Київський міський центр серця. За цей час у його стінах зроблено тисячі складних операцій на серці, врятовано багато людських життів. Про роботу центру, доброчинні акції, а також проблеми розповів директор цього закладу, доктор медичних наук, професор Борис Тодуров.
— Борисе Михайловичу, розкажіть про Центр серця. Ви лікуєте пацієнтів не лише з Києва, а й з усієї України?— Сьогодні Київський міський центр серця — це сучасна клініка і чи не перший в Україні заклад європейського рівня. Всі новітні медичні технології тут застосовано з самого початку — від очищення повітря і до оснащення операційних. Все зібрано в одному місці й усе служить на добро людям. Ми можемо робити надскладні операції. До нас приїжджають люди з усіх регіонів. Центр працює не тільки як міський — обслуговуємо хворих з усієї України. Є пацієнти з Росії, Ізраїлю, Азербайджану.
Робимо щодня до 10 операцій. Тільки в першому півріччі прооперували більше як 1,5 тисячі пацієнтів. З них тисяча — кияни. Тобто нині наш центр задовольняє потребу Києва в кардіохірургічних втручаннях.
— Як ви допомагаєте людям за межами центру?— Ми проводимо доброчинні акції, ось нещодавно привезли шістьох дітей з Баку. Група наших лікарів їздила туди обстежувати хворих і обрала шість найскладніших випадків, коли діти не залишилися б живими без операції.Один вражаючий приклад: хлопчик-підліток був у такому тяжкому стані, що не міг навіть самостійно пересуватися. Його привезли в клініку на руках, він уперше почав ходити тільки в нашому центрі. Це було справжнє щастя, коли батьки побачили, як він ходить коридорами. А хлопчик дуже розумний, знає шість мов.
Це не перша благодійна акція. За останніх 10 років лікарі Київського центру серця двічі оперували в Єгипті, Іраку, Косово. Цілком з нашої ініціативи. У світі є місця, де дітям більше немає на що розраховувати — лише на чудо. Ми знаємо, що такі поїздки врятують чиєсь життя і тому продовжуємо працювати в цьому напрямку.
Наше благодійництво не зашкоджує роботі центру. Тут і далі виконують операції, а група кардіохірургів час від часу власним коштом їде за кордон, щоб допомогти дітям.
Таким чином ми підносимо імідж України, адже там нас приймають на найвищому рівні — міністри охорони здоров’я, перші особи держав. Ми стараємося прославляти не тільки клініку, а й Україну.
— Тобто у ваших благодійних акціях вам ніхто не допомагає, ви самі їх фінансуєте?— Так. Адже це не бізнес, не політична акція, ми незаангажовані. Це гуманітарна допомога. Мені дуже подобається робити добро безплатно. Це йде від серця до серця, це внутрішній наш поклик — допомогти. Мені приємно знати, що в Єгипті живуть 25 дітей, котрих я прооперував.
Наша головна мета — допомога. Дуже багато людей дивуються цьому. Наприклад, 2004 року, коли ми були в Іраку, міністр охорони здоров’я цієї країни запросив нас до себе, щоб дізнатися справжню мету нашого візиту. Він не вірив, що ми просто хотіли врятувати життя дітям. Кілька разів запитував, що нам насправді потрібно — нафта, гроші? Ми виявилися першими громадськими лікарями, які приїхали в Ірак добровільно, і це дуже дивувало. Моє пояснення було простим: я відповів, що, можливо, під час однієї з наших благодійних операцій було врятовано життя майбутнього президента або прем’єра Іраку. І коли він виросте, буде все життя пам’ятати, що його врятував український кардіохірург. Я маю мрію змінити світ на краще. Почувши це, міністр — дорослий, солідний чоловік — заплакав. Він сказав, що ми перші люди, від кого за останніх 5 років він почув нормальну людяну мову. Переважно сюди приїжджають або заробляти гроші, або вбивати. Особисто мені приємно, що в далекому Іраку живе хлопчик, чиє життя врятував я. Я вірю, що моя робота все ж таки змінить світ на краще.
— Розкажіть про співпрацю з лікарями інших країн.— Відтоді, як ми увійшли до реєстру країн, де роблять пересадку серця, нас почали регулярно запрошувати на міжнародні конгреси, конференції. Ми представляємо свої доповіді, адже є чим поділитися, розробили безліч методик унікальних операцій, які за собівартістю значно дешевші від звичайних операцій, а за якістю не гірші. Німецькі хірурги дуже цікавляться цим. До нас приїжджають хірурги, кардіологи, щоб поділитися своїм досвідом і запозичити наш. Нещодавно в нас побували дванадцять французьких хірургів. Зустріч видалася дуже продуктивною, адже таке спілкування збагачує.
— Які плани надалі?— Допомагати країнам СНД, де немає достатнього рівня кардіохірургії. Ми не розв’язуємо головної проблеми — підвищення рівня медицини в цих країнах, але іноді достатньо зрушити все з мертвої точки. В Азербайджані вже поставили мету відкрити власну клініку кардіохірургії. Тепер запрошують нас на операції як експертів. Азербайджанські хірурги навчаються у нас. Також є плани щодо співпраці з Грузією, Киргизстаном. Скоріш за все тут навчатимуться їхні спеціалісти, а ми їздитимемо до них.
— Чи вплинула на роботу Центру серця фінансово-економічна криза?— Звісно, фінансово-економічна криза впливає на всіх, і наш центр не виняток.Є сподівання, що з часом матимем фінансування в більшому обсязі, але я розумію, що порівняно з іншими медичними закладами в Україні нам немає на що жалітися.
Сьогодні лікарні, особливо в регіонах, у значно гіршому стані. А в нас є певні кошти, медикаменти, добре, місто нас дуже підтримує. Тож ми з надією дивимось у майбутнє і працюємо.
Розмовляла Галина ПЕТРЕНКО, “Хрещатик”

Источник: Хрещатик - Київська мунiципальна газета | Прочитать на источнике