"ДОЛИНА БІДИ" - ТАК НАЗИВАЮТЬ ЇЇ МІСЦЕВІ ЖИТЕЛІ ТА ОБХОДЯТЬ СТОРОНОЮ…

– Там постійно трапляються нещастя, а нещодавно містичне місце забрало життя п’ятнадцятирічного юнака.

Розмови та чутки про трагедію, яка трапилася 21 червня на Немирівщині у селі Коровайна, розносились миттєво. У результаті ДТП помер п’ятнадцятирічний хлопець. Немирівчан дивує дивний збіг обставин: як доля звела двох сусідів, які проживали в хатах поряд у містичній та безлюдній долині. Сільські жителі розповідають про неодноразові випадки людського нещастя саме на тому місці. Люди, яких покалічила «Долина біди», згадують про білу пляму, яка під час нещасного випадку з’являлася перед очима…

Люди зазвичай називають містикою незрозумілі і незбагненні речі. Але якщо ми не можемо щось пояснити, це ще не означає, що його не існує. Так, звичайна, на перший погляд, долина з асфальтованою дорогою, яка протягнулася між двома селами - Коровайна та Кірово Немирівського району - нічим особливим не відрізняється від інших сільських закутків. До недавнього часу те місце не викликало особливої уваги у пересічних людей. Раніше, за часів розквіту сільської місцевості, тією дорогою проїздило більше різного транспорту, бо ж і в селах людей було більше. Сьогодні село Коровайна налічує лиш декілька десятків дворів.

– Якщо сім-вісім машин за день проїде - то добре, а то й менше буває, – пояснювали місцеві жителі. – Проте за останні роки кількість трагічних випадків у тій долині дедалі збільшується. В основному і нещастя, пов’язані із різного виду транспортом. Якось на тракторі там люди перекинулися, на «Волзі», і все у тій долині. А скільки таких незначних випадків - годі й казати. Дуже багато людей там покалічилося. Щоправда, до недавнього часу смертельних випадків не було. Та каліками людей та долина залишила чимало.

Подружжя Бориса та Марії Яхнів раніше проживало у селі Коровайна поблизу тієї долини. Згодом продали там хату та й переїхали у село Селевінці. Марія Василівна та Борис Севастьянович сьогодні з неприємністю згадують про «Долину біди», оскільки вона їх до сьогодні залишила інвалідами 3 групи.

– Ми не раз проїздили по тій греблі, – розповідає Марія Василівна, – але у той час нас нещастя, напевно, чекало. Це сталося весною, близько третьої години дня декілька років тому. Ми з чоловіком та п’ятирічним сином переїздили те місце мотоциклом. (Мотоцикл був з коляскою). Аварію тоді скоїв мій двоюрідний брат, який був за кермом “Москвича”. Він розповідав, що не чув ні звуку нашого мотоцикла, ні нас не бачив, хоча, крім нас, тоді на тій греблі нікого не було. Біла пляма заполонила йому очі. Він навіть не почув звук удару, яким вдарив наш мотоцикл, бо протягнув нас тоді метрів з десять. Малого від удару викинуло з коляски, а ми з чоловіком перекинулись на лівий бік. Обом ліву ногу так порвало, що моя мати тоді збирала оті шматки м’яса з моєї ноги по дорозі.

Дуже важко подружжя Яхно лікувалося та боролося з недугою.

– За три місяці Марія пережила вісім операцій, – розповідав Борис Севастьянович, - а зараз ліва нога у неї на шість сантиметрів коротша за праву. Та й мені дісталося. Тільки шрами та болі у нозі й нагадують про той злощасний випадок. Ми згодом звідти переїхали подалі від тих проклятих місць.

Проживаючи у селі Коровайна, Марія Яхно пригадує, що частенько чула дивні звуки, які незрозуміло звідки доносились:

– Це були звуки ніби удару об залізо. Але звук був несильний, ніби тупий. Ці звуки то пропадали, то з’являлися знову в різний період доби: то вночі, то вдень. Я сама намагалася почути, звідки він, цей звук, привертала увагу інших, але безрезультатно. Важко було навіть зрозуміти, звідки доносився.

Кульмінаційним нещастям у «Долині біди» був нещодавній випадок (21 червня), коли з життя пішов учень 9 класу Кіровської середньої школи Володимир Яхниця. Спекотним днем Володя їхав велосипедом до коровайнівського магазину. Дорога пролягла через таємничу долину. То, напевно, доля така, що звела його на тому місці з сусідом. Адже проживали вони, як-то кажуть, хата в хату. Причиною смерті п’ятнадцятирічного Володимира була дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої Володя зіткнувся із скутером, на якому напроти рухався житель того ж села, двадцятидворічний Олег Сокольвак. Їх у траві непритомними знайшов житель села Коровайна, який випадково знаходився неподалік. Викликали «швидку», хлопців направили до Немирівської районної лікарні. Протягом трьох днів за життя Володимира боролися лікарі, але врятувати його так і не вдалося. Хоронили Володимира всім селом. Так на сільському цвинтарі додалась іще одна «свіжа» могила.

За словами сільських жителів, Олег Сокольвак зі струсом мозку знаходиться зараз на лікуванні у Немирівській центральній лікарні. Головний лікар цієї лікарні Олександр Конотоп, не пояснюючи причини, заборонив лікарям надавати будь-яку інформацію стосовно смерті Володимира та стану хворого, а також відмовив кореспонденту газети у можливості побачити хворого на лікарняному ліжку та поспілкуватися, що викликає певні непорозуміння у даній ситуації.

Про медицину Вінницької області вже багато писалося і на сторінках нашої газети, і повідомлялося у центральних засобах масової інформації. Та в даному випадку незрозуміла поведінка керівника Немирівської лікарні лише підтверджує необхідність публічного привернення уваги до цієї сфери діяльності.

З точки зору релігійної філософії ситуацію погодився прокоментувати кандидат богословських наук, протоієрей Павло Петльований.

– Раніше, коли люди більше звертались до Бога, при в’їзді в селах та містах обов’язково ставився хрест, який служив оберегом та захищав дану місцевість від різного виду нечисті. Сьогодні така традиція подекуди відновлюється. Та в тій місцевості люди, можливо, не звертали на це увагу. Такі місця, як «Долина біди», потребують особливої уваги з боку християнської церкви. Те місце обов’язково потрібно хоч раз освятити, провести богослужіння, прочитати молитви. Не виключено, що нещасні випадки після того там і не повторюватимуться…

Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике