Колонка редактора
Днями спостерігав повчальну картину: мій пес Нільс вперше в своєму житті познайомився ближче з їжаком на набережній Дніпра. Гукнути його я не встиг – швидкий йоркширський тер’єр першим помітив досі невідому йому тваринку. Відскочив, як обпечений, коли доторкнувся носом до колючої спини… Мені згадалося, як я сам в дитинстві вперше брав їжака на руки – батько дав мені його, спочатку загорнувши в свою куртку…
У нинішньому житті українця "їжаків" вистачає: повіриш в те, що ціни в магазинах перестануть "колотися" – і влетиш в копієчку, повіриш в обіцянки політиків – і обпечешся розчаруванням. Добре, якщо поруч є Батько – той, хто захистить від зайвих колючок. Якщо ні – будеш приречений щоразу дмухати на пальці й чухати потилицю, навіть якщо вона не свербить – аж поки не навчишся відрізняти, де їжакові колючки, а де пухнаста котяча спинка. Розібратися в агітках і обіцянках з телеекранів тяжко – там пухнастими здаються усі, та й муркотять один від одного краще…
Як відомо, батьків вибрати неможливо, і помиляється той, хто вважає, що на чергових парламентських чи президентських виборах нарешті знайде собі Батька, який опікувався б саме ним персонально. А от "куртку" для захисту від колючок життя підібрати таки можна – вона у тому, що мусиш ставитися по-філософськи до оточуючого світу. Маєш змогу – нарощуй шкіру, як у гіпопотама, щоб бути менш чутливим до укусів і подряпин. Не маєш такої змоги – обзаведися чимось іншим для захисту. Слабкі ховаються під крилом сильніших, сильні ж вважають своїм панцирем сім’ю, думки про яку зігрівають у негоду й охолоджують в ту мить, коли зайве гарячкуєш…
Події в українському політикумі все більше нагадують звіринець, де забули зачинити клітки. Тваринки бродять територією у пошуках поживи: хижаки готові зжерти слабших, але навіть найслабші не проти вщипнути зелені. У чому переваги безгосподарного звіринця – так це в тому, що можна міняти на власний розсуд клітки (читай – фракції) та їсти з чужого корита. А ще – найдрібніший шакал цієї миті може підняти лапу на порожню клітку лева… У політикумі модні хамелеони. Вони чудово міняють колір і на якусь мить стають схожими на тебе, а тільки відвернешся – вигулькнуть вже зовсім в інших барвах. Спробуєш піймати – тільки хвоста в руках на пам’ять залишать. Найгірше те, що замість простих колючих їжаків восени можемо побачити ще й сталеві протитанкові "їжаки" нового витка політичного протистояння. Бо для наших звірят притаманний дивний норов: в умовах тропічної спеки вони холоднокровно валяються на пляжах "депутатських канікул", а от коли прийде осінньо-зимова прохолода – пітнітимуть, пручи до мандатів і крісел, як бичок до червоної ганчірки…
Варто згадати, що ж зрештою відрізняє людину від тварини. Розум і віра. Розумом постараймося зробити правильний вибір, щоб не вколотися знову розчаруванням. А віра мусить бути справжньою. Маємо вже українців-сучасників, які стверджують, що Будда жив у Черкасах, а Заратустра – через річку від нього, у Золотоноші. Але пам’ятати потрібно інше: у Віри не може бути прописки на конкретній вулиці конкретного міста. У кожному з нас живе Бог і той, хто йому заважає. Напередодні дня Святих Петра й Павла було б непогано спочатку просто розібратися в самому собі. Дивись – і на виборах тоді Бог допоможе, і після них. Бо українців він чомусь любить…
Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "Трохи – про звірів. Трохи – про зневіру…"