"ЧЕРЕЗ НЕЇ ВІН НЕ СПИТЬ НОЧАМИ…"

Минула друга година ночі, а він і досі не міг зімкнути очей. Дивився на зоряне небо, що розкинулось на його стелі.

Вона з'явилась майже через рік цілковитого мовчання і це було справжнім шоком. Він уже давно змирився із тим, що його покинули. Хоча фактично ніхто не розривав стосунків. Просто в один непрекрасний день вона поїхала, а він залишився. Звичайно, потім були дзвінки, слова, «кохання у таксофонах приречене не довго прожити». Дзвінки припинились. Напевно вона знайшла собі іншого, та він не наважувався зателефонувати, щоб дізнатися про це. Після пар заглядав у парк, де вони гуляли, мріючи про будиночок біля річки, імена дітей, що будуть там бігати, друзів, які приїздитимуть на свята. Чому саме тепер, коли її уже не було поруч, він почав розуміти все, що вона говорила і відчувати, що не може без неї. Це був жорстокий жарт долі, із якого було видно, що почуття гумору в неї було погане.

Та ішов час. Черговий день змінювала ніч, відбувалися події. Він занурився у навчання, намагаючись загубитись у буденності. Перестав заходити в парк. Намагався забутися. І навіть знайшов собі іншу. Хоча друзі й не раз говорили, що вона схожа на колишню. Та ці стосунки тривали недовго.

У якийсь момент він згадав про неї. Та номер не відповідав. Він знову хотів заховати її у свої обійми, подивитися у очі, відчути смак уст. І тільки у снах все було, як колись. Вони були такі реалістичні, що інколи він навіть розумів, що трапилось, коли прокидався. У снах навіть відчував її запах, цей аромат незрозумілих парфумів без назви.

І ось задзвонив телефон, якийсь незнайомий номер. Натиск на кнопку «відповідь» і стандартна фраза: «Так», а у відповідь: «Привіт, милий». Напевно його вразило блискавкою або ж струмом і кожна клітина тіла відчула у собі вибух і відновлення. Рука не витримала і випустила телефон.

І тепер, дивлячись угору і чекаючи світанку, він не знав, що робити. Вона знову з'явилась у його житті, стверджуючи, що ні на секунду не забувала про нього і завжди була вірна . Так не буває, чи, можливо, буває? І що робити далі? Він чекав світанку...

Источник: Молодіжна газета Вінничини | Прочитать на источнике