«У моєму щоденнику є детальні розповіді про мою першу любов до хлопця, якого вже немає в живих. Я не можу прийняти рішення, чи віддати щоденник його матері? Можливо, написані спогади про нього потрібні їй більше, ніж мені...
Мені тоді було всього чотирнадцять… У той час всі мої подруги вже встигли пережити першу любов, а до мене вона чомусь не приходила. Але цей день прийшов, і я вперше в житті відчула високе почуття. Його звали Ігор, він був маленького зросту, дуже милої зовнішності. Його волосся було від природи кучерявим. Здалеку він нагадував янгола.
Переповнена першим коханням, хотіла про це комусь розказати. Але подругам не довіряла, адже дівчаткам цього віку «відкриватись» не варто. За рекомендацією тітки я завела щоденник. Кожного дня розповідала чистим сторінкам про свого Ігоря. Ці розповіді були настільки детальними, що за ними можна визначити навіть, у якому одязі приходив він до школи, чим займався у конкретний час, як спілкувався з однокласниками.
Такі розповіді я писала протягом кількох років. Згодом, як часто буває у таких випадках, почуття згасли. Ми з ним просто спілкувалися. Часто бачились на вечірніх посиденьках. Ігор дуже гарно грав на гітарі. Я часто поряд була, щоб послухати мелодії…
Але нічна дорога забрала його назавжди. Одного березневого вечора він їхав на мотоциклі й не справився з керуванням. Помер на місці. Дізнавшись про це, я довго не могла отямитись. У день його похорону перечитала щоденникові записи і заховала зошит далеко у шафу. Цей випадок змінив все моє життя — тепер на прості буденні явища я дивлюсь по-новому.
Та питання в іншому. Звертаюсь до вас, читачі «Молодіжки», за порадою. Я часто бачу його матір і вагаюсь — може, віддати їй цей щоденник? Можливо, ці спогади їй потрібні більше, ніж мені? Адже я була тільки його знайомою. Чи це моє особисте життя? Порадьте. Чекаю на ваші листи».
Источник: Молодіжна газета Вінничини | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "
"МОЖЛИВО, МАТЕРІ СПОГАДИ ПРО ПОКІЙНОГО ХЛОПЦЯ ПОТРІБНІ БІЛЬШЕ, НІЖ МЕНІ?"
"