"У ЦЬОМУ ЖИТТІ НЕ ТРЕБА НІКОГО ЖАЛІТИ", - переконаний власник цукрового заводу, який заборгував працівникам зарплату за 8 місяців

Перший місяць літа вже добігає до завершення, а на Красносільському цукровому заводі, що у Бершадському районі, панує зловісний затишок.

До нового сезону цукроваріння власник, схоже, не планує готуватися. А це означає, що грошей ніхто не побачить. Перед закритими дверима зібрався натовп. Аура розпачу повисла над адмінбудинком і пам'ятником революційному вождю, який пам'ятає «золотий вік» цього підприємства. У всіх на вустах одне запитання: що буде далі?

Сільський голова Валентина Беляєва, яка очолює територіальну громаду вже не один рік, розповіла сумну передісторію:

— Все почалося з 26 вересня 2008 року, тобто, з моменту, коли завод придбав новий власник Ігор Петришен, директор ПП «Санте», всього за 8 мільйонів гривень, в той час, коли реальна вартість підприємства – 24 мільйони гривень. Купив і забув. Більше того, за несплату підприємство залишилося без тепла, електрики і води, а працівники — без зарплати. Всього 400 тисяч гривень заборговано. А все починалося так чудово... Власник пообіцяв, що завод працюватиме, і навіть відновиться відгодівельний комплекс для худоби. Заживемо, мовляв… Але обіцянка — цяцянка, а дурному радість. Всі слова виявилися мильними бульбашками. Ми не бачили його на заводі, а спілкуватися з ним мені доводиться тільки у телефонному режимі. І навіть по телефону — пустопорожні обіцянки.

Не залишалося нам нічого іншого, як звертатися до різних інстанцій і навіть мітинг протесту проводили. Та єдине, чого ми домоглися — нових запевнень, що завод буде працювати. Між тим, бюджет села втратив 30 тисяч гривень як плату за оренду землі. Для нас це — питання виживання. А чаша терпіння вже переповнилася.

– Чому ж зупинився завод? — запитую.

– Перша мотивація така — не було сировини, — відповідає Валентина Беляєва. – Загрозливо й те, що цього року в районі не посіяно жодного гектара цукрового буряка. Втім, власник впевнено переконує керівництво всіх рівнів, що сировину він знайде і завод буде працювати.

Цього року Красносільському цукровому заводу виповнилося 165 років. Невже історія підприємства зупиниться на цій цифрі? Такої ганьби тут не знали за увесь період існування.

Анатолій Петрунь, головний механік заводу і паралельно голова профкому первинної організації незалежної профспілки трудящих, повідомив, а згодом і показав, що підприємство перебуває у технічно справному стані. Жодного гвинтика ніхто не вкрав. Люди люблять своє підприємство і хочуть працювати. Це підприємство вони охороняли немов зіницю ока. До нового року на заводі ще проводилися роботи, виготовлялися необхідні комунікації до газового господарства, щоб можна було виробляти вапно. Але бригада котельників, які проводили цю роботу, грошей так і не побачила.

На заводі нині нараховується 80 працівників. Дехто працює всього по 1 годині на тиждень. Бідолашні заводчани зверталися до прокуратури, подали колективний позов до районного суду від профспілок, але їм відмовили через… граматичні помилки у позові. Звернення до прокуратури теж нічого не дало.

Ситуація склалася загрозлива, адже ніхто не може взяти довідки про зарплату, оформити пенсію, декрет, бо всі документи і печатка — у власника, а він на всі телефонні претензії відповідає однаково: годі панікувати. А як тут не панікувати, коли новий сезон «на носі», а життя завмерло?

- Схоже, влада просто забула про наше існування і покинула нас напризволяще, — у розпачі вигукує Тетяна Сухопара, яка працювала на заводі лаборантом. — Ми надіялися на те, що прокуратура і суд допоможуть, ми йшли до них, як до Бога, а до нас не ставляться, як до людей. Нам відмовляють у відкритті кримінальної справи тільки тому, що, «зі слів директора», нам не виплачувалася і не буде виплачуватися зарплата, тому що «працівники фактично не працювали». Я мати дитини-інваліда. У мене двоє малих дітей, і я сама їх виховую. Я приходжу додому і не знаю, за що мені купувати хліб. Ми втрьох живемо на ту нещасну інвалідську пенсію. Ми їздили до Домбровського, до вищих інстанцій, нас заспокоювали, мовляв, все взято на контроль. Але всі строки всіх контролів давно минули. Одного разу приїхала комісія, щось ніби перевіряли. Пригостили членів комісії у місцевому барі на 500 гривень і не розплатилися. Ми мусили продавати вапно і заплатити… Кажуть: стукайте — відкриють. Але нам ніхто відкривати не збирається.

Тим часом, поки на подвір'ї заводу вирують пристрасті, слюсар Анатолій Вандекергоф розповів, як новий власник відкритим текстом сказав, що профспілкової організації на підприємстві йому не потрібно. Діти роз'їжджаються, сім'ї розпадаються, кредити платити немає чим, дітей вчити немає за що. Але знищити завод ми не дамо.

Про славне минуле заводу пам'ятає не тільки статуя вождя при вході, а й Антоніна Сичук, колишня директорка підприємства. «У 1984 році нас за великі досягнення навіть до Москви запрошували. Горбачов руку мені поцілував», — розповіла вона. « Не солодка я була, кажуть, солодку з'їдять, а солону заплюють. В усякому разі наш завод у ті часи процвітав».

Телефонуємо Ігорю Петришену. І чуємо: «Так було навмисно зроблено для того, щоб завод не працював минулого сезону. Банк пізно видав кредит. А якщо завод не працював, то й продукції ніякої не вироблялося. Отже, немає за що тримати колектив і рухатися далі. Цього року в мене є сировина, але сьогодні мені треба гроші на вапняк, на вугілля, на мазут, тому що газом я не ризикну опалювати котли, бо не знаю, по скільки Росія газ продаватиме. Для того, щоб погасити ось цей кредит і щоб провести ремонт та виплатити зарплати, мені потрібно переробити 100 тисяч тонн буряка. Це нереально. Щодо зарплат, то я зрозумів одне: в цьому житті не треба ніколи нікого ніде жаліти. Ось такий висновок, на жаль. Прийшов на завод — треба було лишити 15 чоловік, інших звільнити. Але я цього не зробив, бо всі плакали і просилися, мовляв, ми почекаємо, але будемо на заводі. Коли я щось хочу і до когось йду і прошу, то якщо мені кажуть почекай – я чекаю».

Скільки ще чекати працівникам Красносільського цукрового заводу? Питання залишається відкритим.

Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике