Ольга Богомолець стверджує, що домашні ікони – це окремий світ, іще не до кінця вивчений

У Національному університеті «Києво-Могилянська академія» відома лікарка і колекціонерка Ольга Богомолець представила частину своєї великої колекції домашніх ікон XVII – початку ХХ століття. Ця імпровізована виставка супроводжувала її лекцію «Українська домашня ікона – язичницький оберіг чи символ християнства?». На переконання колекціонерки, в цих творах фіксується пам’ять про дохристиянські часи. В майбутньому пані Богомолець планує влаштувати музей української домашньої ікони у родовому маєтку в Радомишлі. Пише «Вечірній Київ»
За визнанням Ольги Богомолець, ця лекція стала її своєрідним дебютом, оскільки вона не пов’язана з її професійною діяльністю. Попри те, конгрегаційний зал академії був повний, а лекторку представив почесний президент «Могилянки» В’ячеслав Брюховецький. «Це не просто ікони – це світогляд, який словами не висловиш, а тільки всім життями», – зазначив він.
Колекція ікон, зібраних Ольгою Богомолець, нараховує, за її словами, близько п’яти тисяч образів. Пані Богомолець видала на цю тему кілька книжок. Основне джерело її поповнення – «товчки», де продається різна старовина. Домашні ікони (термін, до речі, придуманий самою Ольгою Богомолець і зараз уживаний у мистецтвознавстві) – явище мало досліджене. Крім пані Богомолець, фактично єдиним, хто займався цим питанням, був відомий український вчений, професор історії мистецтва Київської духовної академії Дмитро Степовик. Сама ж вона працює під керівництвом доктора мистецтвознавства, професора Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури Людмили Міляєвої. «Людмила Семенівна є моїм керівником щодо всіх книжок, щодо створення експозиції», – зазначила Ольга Богомолець у коментарі для «Вечірки».
Для домашніх ікон, відмічає дослідниця, характерна ціла низка особливостей. Зокрема, це широке використання народних переказів. В одній з домашніх ікон, зокрема, використано міф про веселку як пояс Богородиці, яким вона врятувала від пекла багато людських душ, які ще не зовсім втрачені. Крім того, зображення на них були не безтілесними, а живими, хоча й далекі від дотримання церковних канонів. Приміром, на одній з ікон у Святого Георгія дитяче, зовсім не злобне обличчя. Руки і складки одягу виписувалися менш ретельно – більше уваги надавалося очам святих. До того ж, у кожному регіоні використовувалася своя гамма кольорів. Через усі ці «вольності» домашні ікони заборонялися, нерідко знищувалися як прояв язичництва. З обезглавлених домашніх ікон робилися скрині.
Домашні ікони писалися не професійними «богомазами», а кожним, хто відчував хист до цього. «Є ікони, які писали жінки, є й такі, які писалися чоловіком і жінкою», – розповіла Ольга Богомолець. Деякі домашні іконостаси сягали довжиною кількох метрів: окрім Ісуса, Богородиці і Святого Миколая писалися образи святих – покровителів їх авторів.Наприкінці лекції Ольга Богомолець запропонувала слухачам самим розповісти про історію своїх домашніх ікон. А ще вона повідомила, що планує відкрити музей домашньої ікони в Радомишлі в замку, розташованому на території колишньої папірні, побудованої ще на початку XVII століття.

Источник: Хрещатик - Київська мунiципальна газета | Прочитать на источнике