Наскільки ми ласі до чужого?

Журналістка знайшла спосіб перевірити черкащан на порядність.
На таке дослідження мене надихнув експеримент київських журналістів, які спостерігали за діями киян, котрі знаходили на землі загублений мобільний телефон. Майже усі перехожі залишали знахідку собі. А як би вчинили черкасці?
Я вирішила ускладнити експеримент і знахідку для перехожих зробити невідомою. Тож я знайшла невеличкий камінець, поклала у коробку, загорнула у красивий яскравий папір, прикріпила великий бант та й пішла містом непорядних шукати. Таких "подарунків" я зробила десять, на випадок, якщо хтось із перехожих забере мою наживку.
Поклавши свій подарунок на найближчу міську лаву, я сіла в авто товариша і стала спостерігати за дійством.
Спочатку перехожі просто проходили повз подарунок, із цікавістю поглядаючи на нього. Потім на лаву сіла компанія юнаків. Вони голосно сміялися і позирали на дивну коробку. Нарешті один із хлопців, оглядаючись чи немає поряд власника сюрпризу, взяв коробку і легенько її потрусив. Переконавшись, що всередині справді щось лежить, він передав її друзям. Врешті-решт, потрусивши і обдивившись подарунок, юнаки поклали його на місце.
Далі на горизонті з’явилося двоє чоловіків, як я зрозуміла, без визначеного місця проживання. Спілкуючись, вони спокійно підійшли до лави. Побачивши привабливу коробку, один із чоловіків взяв її у руки і почав старанно її трусити, нюхати, стукати нею об лаву. Інший без зволікань відібрав знахідку у товариша і швидко поклав її до своєї великої торби. І навіть не прискорюючи кроку, пішов далі. Довго ще я спостерігала як вони сварилися, штовхали один одного, ледь не побилися. Уявляю їхнє розчарування, коли вони дістануть із красивої коробки звичайнісінький камінець.
Тож мені довелося дістати мій запасний пакунок і покласти на лаву. Спостерігаю далі. Наступний чоловік хвилин із тридцять сидів біля коробки, нишком позираючи на неї. Не дочекавшись появи власника, він хутко взяв знахідку у руки і жадібно почав її розпаковувати. Побачивши камінець, навіть не загорнувши його, залишив коробку на лаві, а сам пішов геть.
Оскільки останній перехожий добряче зіпсував подарунковий папір, я дістала вже третю запасну наживку.
Тривалий час до залишеного подарунку ніхто не підходив.
Потім з’явилася жінка. Довго не розмірковуючи, вона взяла пакунок, поклала до сумки і зникла з поля зору. Майже усі хлопці підліткового віку та дорослі чоловіки, які проходили повз лаву, забирали пакунок собі або ж розкривали його на місці. Тож коли у мене вже не залишилося запасних коробок, я вирішила на цьому зупинити свій експеримент.
Чесно кажучи, перед початком проведення експерименту я думала, що майже ніхто з перехожих не наважиться забрати собі незрозумілий пакунок. Річ навіть не у тому, що це чужа річ (хоч це також мене вразило), а у тому, що це може бути небезпечно. Але безстрашних черкасців, як з’ясувалося, набагато більше, ніж я очікувала. Висновки робіть самі.

Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике