Поки держава обговорює альтернативні види енергозабезпечення, сільський чоловік із Сосонки Микола Валь впроваджує найкращу забуту альтернативу - індивідуальне опалення грубками. Навіть у газифікованому селі ті, хто її викинув, відновлюють, а ті, хто залишив – ремонтують. Літо – пік роботи пічника.
За народною традицією, грубка довіку вважається на гарантійному ремонті майстра, який її клав. А знаходять його самі, без додаткової реклами.
«Мені номер вашого мобільника дав Петро з Вінницьких Хуторів. Пам’ятаєте, ви йому грубку робили?» - представляються по телефону. І вже наперед у Миколи Валя десяток замовлень. Не тільки в своєму й навколишніх селах. Майстра викликали й у місто.
«Минулого літа я ставив грубку за кресленнями 1836 року. Господар хотів чогось оригінального й роздобув це креслення. Довелося погратися, але робота була цікава»,- пригадує Микола Валь. Таких майстрів, як він, у селі рахують на пальцях, а раніше на кожному кутку був свій. Та й між тими, що зостались, конкуренція жива. Щоб тримати фасон і моду, пічники заглядають в спеціалізовані журнали й навіть Інтернет, вчаться класти каміни. Та все ж, як кажуть бувалі, найкраща наука - власна практика.
- Будь-який каменяр, який хоч трохи знайомий із законами фізики, може вимурувати грубку, - усміхається Микола Тихонович. - Але не кожна грубка буде довго тримати тепло, не куритися, не плакати холодною росою. Тут уже починаються секрети. Коли приходжу до людей, перш за все запитую, де вони хочуть грубку ставити. Відразу прикидаю, як вийти на коньок, щоб менше було ходів для диму. Дуже велике значення має як пустити димові ходи: вертикально чи горизонтально, якої довжини їх зробити, бо якщо лежак буде, скажімо, три метри довжиною, а висота комина – два, то тяги не буде зовсім. Ще такі тонкощі – прорахувати висоту комина: надто високий затримуватиме дим у трубі, низький – витягне все тепло на вітер.
Першу грубку в житті Микола Валь поклав у своїй хаті. Довго грався, малював проект з точністю до кожної цеглини, але грубка вийшла така, що пішли замовлення.
- Є майстри, які ставлять грубу за день. Я так не вмію, - признається Микола Валь. - Можливо, я і втрачаю у заробітку порівняно з тими, що мурують за день, але на мої грубки ще ніхто не ображався.
Найкращі груби з каменю, проте, щоб вимурувати її, потрібно, як мінімум, два тижні, а кожен камінець підтісують. Та й сохне така грубка довше. Тому простіше змурувати грубку з цегли. Головне, як радить майстер, щоб вона не була вологою, краще вже перепалена. Буде довше тримати тепло. Чого не скажеш про камін. Хоч це й гарно, але непрактично. Поки горить – дух йде, згас - все вивіяло в комин. Проте ті, хто замовляє таку ошатність - люди заможні й енергозбереження їх мало турбує. Вимурувати камін коштує кілька сотень доларів, а звичайну грубку – 250 грн. Микола Валь може й піч змайструвати, але їх замовляють вкрай рідко. Навіть у далеких селах сучасні господині віддають перевагу електродуховкам. Проблема енергозбереження в країні постала ще не настільки гостро, щоб за поверненням грубок люди відновлювали й печі.
Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "
КАМІН - МОДНО, АЛЕ НЕПРАКТИЧНО І ДОРОГО, - СТВЕРДЖУЮТЬ ПІЧНИКИ
"