Нафтопровід будували для України, а не для транзиту

Останнім часом пожвавилися дискусії щодо переведення роботи нафтопроводу “Одеса-Броди” в аверсний режим. Президент Віктор Ющенко, долаючи активний опір Кабміну, таки сказав своє рішуче слово й підписав відповідний указ. Однак до реалізації указу на ділі наразі не доходить. Про перспективи переведення наф­топроводу в аверсний режим і можливі дивіденди від цього для країни – в розмові з ініціатором і керівником будівництва нафтопроводу “Одеса-Броди”, екс-директором державного підприємства “Магістральні нафтопроводи “Дружба” Любомиром Буняком.
– Нещодавно Віктор Ющенко підписав указ про переведення нафтопроводу “Одеса-Броди” в аверсний режим. Чимало експертів уже сказало про неможливість утілення цього указу через відсутність контрактів із постачальниками нафти. А як щодо технічного боку справи?
– Про технічний бік годі й говорити, оскільки цей наф­топровід спроектовано так, що він може працювати і в одному напрямку, і в іншому. Але тут суть в іншому, власне, в самому формулюванні питання – Президент підписав указ. Про що? Як це розуміти: він дав команду – і нафта потекла в інший бік?
– Що потрібно, аби нафто­провід таки запрацював в аверс­ному режимі?
– Потрібен державницький підхід до справи. Доки країною керуватимуть невігласи й шахраї, і всяка інша шантрапа, доти в державі нічого не працюватиме, й жодні укази не вирішать питання. Країною мають керувати професіонали й патріоти.
– Але в цьому питанні від України не дуже багато залежить – своєї нафти ми не маємо…
– Чому не залежить? Наф­топровід будували перш за все для України, а не для транзиту. Це журналісти чомусь охрестили його транзитним. Його проектували насамперед для того, щоб об’єднати в одне ціле дві існуючі в нашій країні нафто­провідні системи, аби можна було доставляти нафту безпосередньо трубами, а не возити залізничними цистернами. І, крім того, коли буде потреба (а потреба така вже є), щоб він виконував функції транзитного нафтопроводу. Питання перш за все було в забезпеченні країни нафтою з інших джерел, окрім російського! Для цього з моєї ініціативи та під моїм керів­ництвом збудували наф­товий термінал і всю систему загалом. Але річ у тім, що в державі немає кому робити! Україну 19 років розкрадають, а не будують.
А треба було створити державну вертикально-інтегровану компанію, яка могла б закуповувати нафту, переробляти її та “викидати” на український ринок. Не треба було приватизовувати всі нафтопереробні заводи, які пороздавали невідомо кому й тепер держава навіть не має своєї нафтопереробної промисловості, а мала ж близько 70 млн. тонн переробки на рік.
– То ви вважаєте, що рішення Президента є політичним?
– Я нічого не вважаю. По­літичним чи неполітичним… не знаю, якими міркуваннями керувався Президент, коли під­писував указ. Не знаю, що він може вирішити. Знаю, як треба робити, і це дуже просто. І це треба робити. Але немає кому. Яка різниця, хто там що підписав, хто там що робить, якщо в Україні взагалі невідомо що відбувається, бо всюди хаос і безлад.
– Тобто, на вашу думку, на цьому етапі переведення роботи нафтопроводу в аверсний режим неможливе?
– Усе можливо! Я ж уже сказав!
– Але ви кажете про від­сутність політичної волі…
– При чому тут політична воля? Кажуть про таке поняття, як постачальники каспій­ської нафти. Таке слово як “постачальник” узагалі не повинно існувати. Його немає в природі. Це що – нам хтось даватиме наф­ту безкоштовно? Є продавець нафти і є покупець нафти. Якщо Україна чи хтось інший вважає, що їй потрібна нафта, то повинна її купити, бо ніхто нам її не поставить. Придумали собі – постачальники каспійської наф­ти! Це ж безглуздя! Які постачальники каспійської нафти? Де постачальники? Це що – Совєтський Союз? Немає такого – є продавець і покупець. Тому треба купити нафту, до­правити на свій нафтопереробний завод через нафтотермінал “Південний” нафтопроводом “Одеса-Броди”, наприклад, у Надвірну чи в Дрогобич, чи в Лисичанськ, чи в Кременчук, там переробити і продати на нашому ринку, для наших споживачів. Так потрібно робити! А не говорити про якихось постачальників і споживачів. А в нас як посівна кампанія, так аврал – ми їдемо в Азербайджан домовлятися або в Грецію купити 180 тис. тонн солярки, бо немає як посіяти пшеницю.
– Які плюси Україна отримує від переведення нафто­проводу в аверсний режим?
– Іще раз кажу: я проектував його, щоб він працював у двох напрямках. Нафтопровід і термінал працюють, заробляють гроші для країни. Це вже плюс. Нафтопровід не простоює, гроші не закопано, як казав колись головний комуніст країни, – їх правильно раціонально використали. Однак, повторю, державою керують дурні. І доки ті дурні будуть при владі, буде безлад.
А забезпечення нафтопродуктами власного виробництва є абсолютним плюсом. Адже, купивши нафту, ми забезпечуємо роботою власні нафтопереробні заводи, там працюють люди, крім того, не залежимо від якихось інших джерел – це все позитиви. Та коли цього немає, і нафтопровід діє у зворотному режимі, то це також плюс. Бо він працює для держави, і гроші йдуть для неї. Цей нафтопровід у кожному разі є корисним, як би він не працював.
Проте якби він працював так, як заплановано – і для власного споживача, і на транзит для Західної Європи, – то це, безумовно, вигідніше, з огляду на географічне розташування країни: надзвичайно вигідно качати ту саму каспійську нафту в Європу. Це проста економіка і тут не треба додаткових аргументів. Але потрібно насамперед показати, що нафтопровід працює у прямому режимі, тобто саме від Одеси до Бродів. Тому спочатку треба запустити його для власних потреб. Адже якщо закачати в нафтогін хоча б 3 млн. тонн – він окупиться. А якщо перекачати 5, 6, чи 9 млн. тонн? А він може качати і 40. Після запуску для власних потреб зможемо говорити Європі, що він працює, тож ним можуть користуватися і вони.
– Чи можна повернутися до ідеї продовження нафтопроводу до Ґданська і Плоцька?
– А яка в цьому потреба? Він виходить на нафтопровід “Друж­ба” та може вже нині працювати і на Польщу, і на Німеччину, і на Білорусь, і на Південну Європу. Хто взагалі таке придумав, що конче треба будувати до Ґданська чи до якогось іншого міста? Немає в цьому потреби.
Розмовляла Ірина Гамрищак

Источник: ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА | Прочитать на источнике